361/1460/2017 Про хуліганство, умисне заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, умисне нанесення побоїв та мордування потерпілих, скоєне особою у стані алкогольного сп'яніння - 02.06.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 2 вересня 2019 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110130004279, за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Городища Черкаської області та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого в силу статті 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 15 пунктом 7 частини 2 статті 115, частиною 2 статті 296 КК,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с .Виноградівка Болградського району Одеської області, жителя АДРЕСА_2 ), такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 296 КК,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_3 ), такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 296 КК,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 жовтня 2018 року:

- ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 121 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, за частиною 2 статті 296 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі частини 1 статті 70 КК ОСОБА_1 шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 3 місяці.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з 9 жовтня 2016 року та на підставі статті 72 КК зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 09 жовтня 2016 по 03 жовтня 2018 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

- ОСОБА_2 засуджено за частиною 2 статті 296 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

Відповідно до статті 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробовуванням тривалістю 1 рік та на підставі статті 76 КК покладено відповідні обов`язки.

- ОСОБА_3 засуджено за статтею 126 КК та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 30 (тридцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати та вирішено питання з речовими доказами.

Згідно з вироком ОСОБА_1 09 жовтня 2016 року о 6:00 перебував у стані алкогольного сп`яніння на літній терасі "Saxar Теrassa" нічного клубу "Роzitiv", розташованогона вул. С. Бандери, 18 у м. Бровари Київської області, де в цей же час відпочивали знайомі йому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і до якого о 6:33 зайшли ОСОБА_4 та

ОСОБА_5, з метою грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства із хуліганських спонукань, став ображати ОСОБА_4 та попросив ОСОБА_2 з`ясувати стосунки з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 завдав одного удару головою в обличчя ОСОБА_5, а також завдавши один удар ОСОБА_4 по обличчю, здійснив захват останнього та кинув на підлогу для подальшого заподіяння тілесних ушкоджень.

Під час бійки ОСОБА_1 кинув ОСОБА_5 на підлогу та завдав не менше 10 ударів руками в обличчя, шию, грудну клітку та живіт, чим заподія тілесні ушкодження, а також предметом з колото-ріжучими властивостями, який був при ньому, завдав проникаючі колото-різані поранення живота і грудної клітки, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень та ушкоджень середньої тяжкості та численні колото-різані поранення грудної клітки, шиї, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Після цього ОСОБА_1, продовжуючи скоєння хуліганських дій, підійшов до ОСОБА_6 та знову завдав йому трьох ударів у голову, після чого останній втратив свідомість.

Потім ОСОБА_1, помітивши ОСОБА_4, схопив його за воріт піджака, кинув на підлогу, у результаті чого завдав останньому сильного фізичного болю.

9 жовтня 2016 року о 06:35 ОСОБА_2 з мотивів явної неповаги до суспільства, зневажливого ставлення до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки, з особливою зухвалістю, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, безпричинно, за відсутності будь-яких відносин з раніше незнайомим ОСОБА_4, головою вдарив його в обличчя, а потім, сидячи на грудній клітці, завдав не менше 6 ударів по його обличчю, чим спричинив тілесні ушкодження у виді струсу головного мозку, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

ОСОБА_3 не бачив коли відбувався конфлікт, у той момент його у приміщенні розважального закладу не було, а коли він зайшов, уже всі були на підлозі у результаті бійки. Спостерігаючи за бійкою, діючи умисно, розуміючи протиправний характер своїх дій та їх негативні наслідки, переслідуючи мету завдання фізичного болю ОСОБА_4, ОСОБА_3 вчинив насильницькі дії, а саме пальцями правої руки натиснув останньому на очі, що не завдало тілесних ушкоджень, однак завдало останньому сильного фізичного болю.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 2 вересня 2019 року вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 жовтня 2018 року залишено без зміни.

У порядку статті 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) та на підставі частини 5 статті 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 4 жовтня 2018 року по 2 вересня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. ОСОБА_1 звільнено з-під варти після відбуття строку покарання.

Вирок, ухвалений щодо ОСОБА_3, скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 7 частини 1 статті 284 КПК у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції. При цьому посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам винних через м`якість.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно перекваліфікував дії засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_3, при цьому посилається на ряд доказів, які, на думку скаржника, не давали підстав для перекваліфікації їхніх дій, зазначає, що суд не виклав нового обвинувачення та не зазначив обставин, встановлених під час судового засідання.

Крім того, прокурор не погоджується з ухвалою апеляційного суду, оскільки вважає, що на його доводи, викладені в апеляційній скарзі, не було надано належних відповідей, а рішення суду апеляційної інстанції не обгрунтоване належним чином та не відповідає вимогам статті 419 КПК.

Також не погоджується прокурор і з призначеним засудженим покаранням, оскільки вважає, що суд усупереч статтям 50, 65 КК неправильно врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень та призначив покарання, яке є занадто м`яким, не зваживши на обставини вчинених ними неправомірних дій та дані про осіб винних. При цьому прокурор вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не погоджуючись із застосуванням статті 75 КК та звільненням ОСОБА_2 від відбування покарання.

Прокурор також зазначає, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення при призначенні ОСОБА_2 покарання послався на можливість призначити його у виді штрафу, хоча в резолютивній частині звільнив від покарання у виді позбавлення волі.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора потерпілий ОСОБА_4 у своєму клопотанні зазначив, що не погоджується з такою скаргою, вважає судові рішення законними та належним чином обґрунтованими. Просить залишити без зміни вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора Галенко О.В. у своєму клопотанні зазначив, що не погоджується з такою скаргою, вважає судові рішення законними та належним чином обґрунтованими, також не погоджується з доводами прокурора щодо неправильної перекваліфікації його дій та зазначає про своє щире каяття у вчиненому і просить залишити без зміни вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора Постернак О.В. у своєму клопотанні зазначив, що не погоджується з такою скаргою, вважає судові рішення законними та належним чином обґрунтованими, не погоджується з доводами прокурора щодо неправильної перекваліфікації його дій та зазначає, що призначене ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покарання є достатнім та відповідає вчиненим кримінальним правопорушенням, просить залишити без зміни вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав касаційну скаргу, думки захисників, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду.

Відповідно до частини 1 статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Однак під час касаційного розгляду суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані в передбаченому КПК (4651-17) порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що сторона обвинувачення не погоджується з перекваліфікацією дій засуджених, однак такі доводи є неспроможними з огляду на таке.

При перекваліфікації дій засудженого суд, виходячи із показань засуджених, потерпілих та свідків, а також дослідивши письмові докази, встановив, що ОСОБА_1 як перед початком конфлікту, так і перед заподіянням тілесних ушкоджень ОСОБА_5 жодних намірів на позбавлення життя останнього не виявляв, предмет для ураження не демонстрував, а тілесні ушкодження заподіяв потерпілому під час обопільної бійки. Завдавати тілесні ушкодження припинив самостійно, побачивши, що той не рухається. Маючи в руках предмет, з колото-ріжучими властивостями, ОСОБА_1 міг позбавити життя ОСОБА_5, жодних перешкод до цього у нього не було. Натомість згодом він попросив присутніх у приміщенні викликати для останнього карету швидкої медичної допомоги, що свідчить про його небажання настання тяжких наслідків для потерпілого.

Такі дані суд отримав, узявши до уваги показання самого ОСОБА_1, який хоча і не визнав своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 15 пункту 7 частини 2 статті 115 та частиною 2 статті 296 КК, однак визнав факт заподіяння потерпілому ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, при цьому зазначив, що перебував у стані алкогольного сп`яніння, частину подій не пам`ятає, однак вказав, що під час бійки дістав ніж, який носив при собі та завдав ОСОБА_5 декількох ударів, і останній перестав чинити опір, стверджуючи, що умислу на вбивство потерпілого у нього не було, а ножові поранення заподіяв ОСОБА_5 з метою самозахисту. З показань ОСОБА_2 убачається, що під час бійки він міг когось вдарити, а ОСОБА_3 у своїх показаннях зазначив, що лише розбороняв ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та що у нього не було умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

Потерпілий ОСОБА_5 суду показав, що конфлікт між учасниками розпочався через барний стілець, потім почалась штовханина, не виключає того, що він першим завдав удару ОСОБА_1, однак зробив це тоді, коли ОСОБА_2 вдарив головою в обличчя ОСОБА_4, а під час обопільної бійки він впав разом із ОСОБА_7 на підлогу і відчув різкий біль у тулубі, однак не бачив, яким предметом його вдарили. Потерпілий ОСОБА_4 також у своїх показаннях розповів, що у них з ОСОБА_2 була взаємно боротьба, під час якої він опинився на підлозі і останній завдав йому ударів у тулуб та обличчя.

Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які були очевидцями подій та перебували у цей час в барі, показали суду, що мала місце бійка, під час якої всі повалились на підлогу та завдаючи один одному ударів, повідомили, що бачили кров на підлозі, однак не чули, щоб хтось комусь погрожував убивством.

Як убачається з висновку експерта №192-Е від 12 січня 2017 року, ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у виді проникаючого колото-різаного поранення живота і грудної клітки зліва з пораненнями поперекової-ободової кишки, діафрагми, що супроводжувалося розвитком лівобічного гематораксу, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя у момент заподіяння, численні поранення грудної клітини, шиї, обличчя та пальців лівої кисті з розвитком післятравматичної невропатології лівого лицьового нерва, що є ушкодженнями середньої тяжкості, а також легкі тілесні ушкодження, до яких відносено численні колото-різані поранення грудної клітки, шиї.

При цьому суд правильно зазначив, що сама локалізація тяжкого тілесного ушкодження та спосіб його заподіяння, без урахування інших обставин, не свідчать про умисел на позбавлення життя.

Інші письмові докази, досліджені в суді, підтверджують висновок суду першої інстанції про правильність перекваліфікації дій ОСОБА_1 . Так, суд, окрім іншого, послався на протоколи огляду речових доказів, у т.ч. відеофайл запису з камери спостереження "HCVR_ch3-main -20161009061526-201611009070000 .dav", та протокол пред`явлення особи для впізнання від 09 жовтня 2016 року, за участі свідка ОСОБА_13 . Судом достовірно встановлено, що 09 жовтня 2016 року, близько 06 години 36 хвилини під час бійки ОСОБА_1, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства із хуліганських спонукань, нехтуючи встановленими в суспільстві нормами моралі в частині спокійного відпочинку громадян у нічний час, що супроводжувалась особливою зухвалістю до оточуючих, тримаючи у правій руці предмет з колото ріжучими властивостями, умисно, хаотично завдав ОСОБА_5, який перебував на підлозі у положенні сидячи на колінах не менше 10 ударів у ділянку обличчя та шиї, грудної клітини, живота та лівої кисті, чим заподіяв йому тяжкі тілесні ушкодження .

Тобто суд першої інстанції правильно дійшов висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1, оскільки за змістом статті 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Відповідно до частини 1 статті 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Тобто із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. А згідно з частиною 2 статті 24 КК умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

З огляду на наведені положення судом першої інстанції правильно проведено вищевказане відмежування та перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з частини 2 статті 15 пункту 7 частини 2 статті 115 на частину 1 статті 121 КК як умисне завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події та після неї, їх стосунки.

Сукупність усіх установлених обставин вчинення злочину, спосіб, кількість, характер і локалізація поранень, знаряддя злочину, причини припинення злочинних дій, поведінка потерпілого і засудженого, що передувала події, не вказують на наявність у винного умислу, спрямованого на заподіяння смерті ОСОБА_5 .

Доводи зазначені в касаційній скарзі прокурора про неправильне перекваліфікування дій ОСОБА_3 є неспроможними, оскільки суд належним чином обґрунтував свої висновки, при цьому послався на показання потерпілого ОСОБА_4, який вказав, що ОСОБА_3 наносив йому удар, тобто суд врахував насильницькі дії ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_4, однак із досліджених судом доказів не вбачається, що його поведінка свідчила про зухвале відношення до оточуючих чи була спрямована на вчинення хуліганських дій. При цьому посилання прокурора у касаційній скарзі на те, що суд залишив поза увагою показання потерпілого ОСОБА_4 при перекваліфікації дій ОСОБА_3 є безпідставними.

Неспроможними є також доводи прокурора в частині відсутності формулювання обвинувачення, яке було доведено.

Так, пунктом 2 частини 3 статті 373 КПК встановлено, що у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про перекваліфікацію дій засуджених, виклав обвинувачення, яке підтверджується належними доказами, зазначивши місце, час, спосіб вчинення та наслідки, які настали після протиправних дій винного, при цьому вказав, що ОСОБА_1 під час хуліганських дій заподіяв ОСОБА_5 тяжке тілесне ушкодження.

Суд апеляційної інстанції під час перевірки доводів, наведених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, зазначив, що погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки воно відповідає обставинам, встановленим під час судового розгляду на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, які підтверджують той факт, що в момент, коли до приміщення нічного клубу "Pozitiv" зайшли потерпілі ОСОБА_4. і ОСОБА_5. та між ними і ОСОБА_14 з ОСОБА_2 виник конфлікт, який переріс у бійку, ОСОБА_3 там не було. Він не домовлявся з іншими обвинуваченими про з`ясування стосунків з потерпілими шляхом вчинення хуліганських дій, а з`явився лише тоді, коли бійка вже відбувалась, та застосував насильницькі дії до потерпілого ОСОБА_5, з метою припинення бійки, а не з метою порушення громадського порядку, не завдавши при цьому останньому тілесних ушкоджень.

Також проаналізував апеляційний суд доводи прокурора в частині перекваліфікації дій ОСОБА_1 з частини 2 статті 15 пункту 7 частини 2 статті 115 КК на частину 1 статті 121 КК, при цьому зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що самі собою характер і локалізація тілесних ушкоджень та спосіб їх заподіяння, без урахування інших обставин, не можуть свідчити про умисел на позбавлення життя потерпілого, оскільки замах може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала суспільно небезпечні наслідки, в даному випадку у виді умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині та бажала, а не свідомо припускала їх настання.

Дав належну оцінку суд і доказам, на які послався прокурор в апеляційній скарзі та які вказав у своїй касаційній скарзі. При цьому зазначив, що перелічені прокурором докази, а саме довідка № 6517 від 09 жовтня 2016 року, у якій зазначено діагноз ОСОБА_5 "ножове поранення шиї, грудної клітки, передпліччя", протокол огляду місця події від 09 жовтня 2016 року, проведеного у технічному приміщенні нічного клубу, під час якого вилучено відеозапис, на якому зображені події від 09 жовтня 2016 року та видно, як ОСОБА_5 завдають ножові поранення; відеозапис від 11 жовтня 2016 року, вилучений з камери спостереження на літній терасі "Saхar Terassa"; висновки судових експертиз та інші матеріалами кримінального провадження в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного вироку та ухвали апеляційного суду, щодо необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення, оскільки, незважаючи на належність, допустимість та достовірність кожного з перерахованих вище доказів, їх оцінка в сукупності з іншими доказами, зокрема з показаннями обвинувачених, насамперед самого ОСОБА_1, потерпілих та свідків, у тому числі, які були безпосередніми очевидцями подій, що відбувалися в зазначеному нічному клубі 09 жовтня 2016 року під час конфлікту, з точки зору достатності та взаємозв`язку не дає підстав вважати перекваліфікацію його дій на більш тяжкий злочин достатнюю.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів, при цьому слід зазначити, що прокурор, обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, лише вказує на ряд доказів, однак не мотивує своєї позицію з точки зору кваліфікації дій винних, не вказує на обставини, які б у сукупності із зазначеними доказами надали можливість проаналізувати його доводи.

Неспроможними є доводи прокурора в частині невідповідності призначеного засудженим покарання, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 65 ККсуд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з частиною 2 статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Згідно зі статтею 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці за сукупністю вчинених ним кримінальних правопорушень, враховував ступінь тяжкості злочинів, дані про особу ОСОБА_1, те, що він має постійне місце проживання та роботи, позитивні характеристики, одружений та має на утриманні малолітню дитину. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття у вчиненому, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, до обставин, що обтяжують покарання, відніс вчинення кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп`яніння.

При цьому суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці.

З таким покаранням погоджується і колегія суддів, оскільки вважає його співмірним з вчиненими кримінальними правопорушеннями та таким, що відповідає ступеню їх вчинення.

Призначаючи покарання засудженому ОСОБА_2, суд враховував ступінь тяжкості злочинів, дані про його особу, те, що він має постійне місце проживання та роботи, позитивні характеристики, одружений та має на утриманні малолітню дитину. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття у вчиненому, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, до обставин, що обтяжують покарання, відніс вчинення кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп`яніння.

Наведені обставини надали суду першої інстанції підстави для висновку про можливість звільнення засудженого від покарання, оскільки його перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, однак в умовах контролю за його поведінкою.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої аналогічні доводам у його касаційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до ОСОБА_2 положень статті 75 КК та звільнив його від відбування покарання з випробуванням й навів переконливі аргументи на спростування доводів прокурора про неправильне застосування кримінального закону.

Також у мотивувальній частині вироку міститься посилання на те, що ОСОБА_2 слід обрати покарання у виді штрафу, як правильно зазначає у касаційній скарзі прокурор, однак це не є істотним порушенням вимог закону, а помилка, яка зазначена у мотивувальній частині рішення, жодним чином не впливає на вмотивованість та обґрунтованість прийнятого рішення в частині призначення останньому покарання у виді позбавлення волі та звільнення особи від його відбування.

Крім того, слід звернути увагу прокурора, що його доводи про невідповідність призначеного покарання ОСОБА_3 є неспроможними з урахуванням того, щовирок, ухвалений стосовно нього, скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 7 частини 1 статті 284 КПК у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування судових рішень щодо засуджених, не встановлено.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.

Таким чином, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а судові рішення не викликають у колегії суддів сумнівів щодо їх відповідності нормам закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 2 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.