628/797/17 Про вимагання грошових коштів за нерозголошення інформації про вживання неповнолітньою особою наркотиків - 30.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, касаційні скарги захисника Жерновнікова С. О., потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015220000000487, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Куп`янськ-Вузловий Куп`янського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 189 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1, обіймаючи посаду начальника СБНОН Куп`янського МВ ГУМВС України в Харківській області, будучи працівником правоохоронного органу, службовою особою, яка постійно здійснює функції представника влади, скоїв злочин проти власності при наступних обставинах.

Так, 12 червня 2015 року ОСОБА_1, в період часу з 15:40 до 16:55, перебуваючи в приміщенні кабінету № 409 адміністративної будівлі Куп`янського МВ ГУМВС України в Харківській області (вул. Харківська, 14 у м. Куп`янськ), діючи умисно та протиправно з метою незаконного заволодіння грошовими коштами, переслідуючи корисливу мету та використовуючи своє службове становище, нібито з метою проведення допиту, викликав до Куп`янського МВ неповнолітнього ОСОБА_4 та його матір ОСОБА_2, після чого провів бесіду із ОСОБА_4 з обставин, при яких останній нібито вчинив кримінальне правопорушення - вживання наркотичних засобів.

При цьому, ОСОБА_1 почав кричати на неповнолітнього ОСОБА_4 та його матір ОСОБА_2, висловлюючи на адресу останніх погрози про те, що він, як начальник СБНОН, разом зі своїми підлеглими співробітниками вживатиме усіх заходів, направлених на те, щоб зганьбити репутацію їх родини шляхом розповсюдження відомостей щодо вживання неповнолітнім ОСОБА_4 наркотичних засобів, а також щодо притягнення останнього до кримінальної відповідальності за вживання наркотичних засобів, тобто висловив погрозу розголошення відомостей, які ОСОБА_4 та його близькі родичі бажали зберегти в таємниці, а також погрозу обмеження конституційних прав і свобод ОСОБА_4 а саме: на свободу та особисту недоторканість, свободу пересування, недопущення втручання у особисте життя.

Таким чином ОСОБА_1 створив умови, при яких неповнолітній ОСОБА_4 та його матір, не будучи обізнаними в кримінальному процесуальному та кримінальному законодавстві України, реально сприйняли його погрози щодо притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітнього ОСОБА_4 за вживання наркотичних засобів, а також розповсюдження серед мешканців міста відомостей, щодо вживання неповнолітнім ОСОБА_4 наркотичних засобів, які вони бажали зберегти у таємниці. Після чого, ОСОБА_1 висловив їм вимогу передати йому 15 000 грн за не вчинення з його боку вищевказаних дій стосовно неповнолітнього ОСОБА_4 .

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги засудженого та потерпілих, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку засудженого, досудове розслідування та судовий розгляд проведено упереджено, в основу вироку покладено неналежні й недопустимі докази та безпідставно не взято до уваги докази сторони захисту. Вказує на те, що обвинувачення фактично побудовано на показаннях потерпілої, котра обмовила його у вимаганні грошей, а також стороні захисту не були відкриті всі докази, зокрема роздруківка телефонних дзвінків. Апеляційний суд порушення місцевого суду не усунув, а тому його рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку захисника, місцевий суд постановив вирок, який ґрунтується лише на показаннях потерпілої, не врахував показання ряду свідків, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, а тому ухвала суду підлягає скасуванню.

У касаційній скарзі потерпілі, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали подані ними касаційні скарги, просили їх задовольнити та заперечували проти задоволення касаційної скарги потерпілих. Потерплі та їх представник підтримали подану потерпілими касаційну скаргу, просили її задовольнити та заперечували проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника. Прокурор підтримав касаційну скаргу потерпілих та заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, просить дати іншу оцінку доказам у справі, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Разом із тим, при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Судовий розгляд у місцевому суді було проведено відповідно до вимог ст. 337 КПК, тобто в межах висунутого обвинувачення, а діям ОСОБА_1 дано правильну юридичну оцінку.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судових засіданнях доказам.

Зокрема, як убачається із вироку, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, доводиться показаннями потерпілої ОСОБА_2, котра підтвердила, що саме ОСОБА_1, перебуваючи в своєму кабінеті для того щоб її з сином залишили у спокої та закрили справу запропонував їй швидко принести 15 000 грн. Потерпіла повідомила, що має лише 1 000 грн, однак ОСОБА_1 відповів, що він не такий бідний щоб за такі гроші щось робити. Тоді вона попросила надати їй час, щоб знайти гроші, проте ОСОБА_1 відмовив і ОСОБА_2 з телефону сина зателефонувала чоловікові з кабінету, оскільки до коридору її не випустили та попросила знайти гроші, щоб закрити справу. Згодом чоловік передзвонив та сказав, що вранці він знайде гроші і привезе їх ОСОБА_1 на що останній погодився і відпустив їх з сином додому.

Показання потерпілої є чіткими, послідовними, узгодженими з іншими доказами, зокрема: з показаннями потерпілого ОСОБА_3, котрий пояснив, що в день події йому зателефонувала дружина з поліції та повідомила, що на неї з сином тиснули, погрожували, що її посадять до в`язниці, а син ніде не зможе навчатися і взагалі у нього не буде майбутнього та вимагали 15 000 грн, щоб закрити справу, як потім пояснила дружина, що гроші вимагав саме ОСОБА_1, на, що він відповів, що знайде гроші. В подальшому, потерпілий говорив з засудженим, який сказав, що він не зможе йому нічого зробити та він ніколи не доведе факт вимагання грошей у його дружини.

Свідок ОСОБА_5, який в момент події працював з ОСОБА_3, пояснив, що від останнього він дізнався, що дружину потерпілого з сином забрали до поліції, їм погрожували та вимагали 15 000 грн. Аналогічні показання суду надав також свідок ОСОБА_6, свідок ОСОБА_7 підтвердила в суді, що про факт вимагання грошей їй стало відомо від ОСОБА_2, яка розповіла, що працівники поліції вимагали гроші за закриття кримінального провадження.

Суд також проаналізував показання: свідка ОСОБА_8, котра пояснила, що потерпіли приходили до неї та від ОСОБА_2 їй стало відомо, що можливо однією з причин того, що їх син пішов з дому стало те, що на них тиснули працівники поліції та вимагали гроші; свідка ОСОБА_9, котрий зазначив, що в день події був момент, коли ОСОБА_1 залишався сам у кабінеті з потерпілою та її сином, тоді всі повиходили на короткий час, проте повідомити про факт вимагання грошей він не нічого не може, оскільки не чув такого; свідка ОСОБА_10, який підтвердив, що від потерпілих йому стало відомо, що ОСОБА_1 вимагав у них грошові кошти, розслідування відносно останнього проводилося інспекцією по особовому складу та за його результатами було винесено наказ про звільнення ОСОБА_1 .

Крім того, суд проаналізував фактичні дані, що містяться у: копії книги відвідувачів міського відділу поліції, якою підтверджується факт перебування потерпілих 12 червня 2015 року у відділі; протоколом пред`явлення особи для впізнання по фотознімкам від 30 липня 2015 року, згідно якого потерпіла впізнала ОСОБА_1 та пояснила, що останній з іншою особою виправдовувались перед ОСОБА_3 за те, що застосовували психологічне насильство до неї та сина; висновком службового розслідування від 7 серпня 2015 року, з якого убачається, що саме ОСОБА_1 було прийнято рішення викликати потерпілу до міського відділу та таке рішення він зі слідчим по справі не узгоджував, а ОСОБА_11 і ОСОБА_9 підтвердили, що ОСОБА_1 надав наказ запросити до себе потерпілу з сином 12 червня 2015 року о 16:00 для подальшого з`ясування обставин справи; наказом № 642 від 7 серпня 2018 року, яким ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ за грубе порушення дисципліни; висновком посмертної судово-психологічної експертизи № 11971 від 31 січня 2017 року, відповідно до якого емоційний стан, в якому знаходився неповнолітній ОСОБА_4 у період, що передував його самогубству, ймовірно, уявляв собою стан нестерпного душевного болю (стан психалгії) із психологічним запереченням власної особистості, що виник у нього внаслідок дії потужного психологічного стресу непереборної сили, який дав поштовх до прийняття рішення вчинити самогубство. Безпосередньою причиною реалізації суїцидального акту, ймовірно, стала для неповнолітнього ОСОБА_4 ситуація, що розслідується по справі; роздруківкою телефонних дзвінків, з якого вбачається, що потерпіла ОСОБА_2 12 червня 2015 року у період часу з 16:26 до 16:56, перебуваючи в Куп`янському MB, одинадцять разів дзвонила своєму чоловіку ОСОБА_3, тощо.

Таким чином, суд оцінив показання потерпілих та свідків у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими та в своїй сукупності доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах засудженого та його захисника доводам, в тому числі і тим на які вони послались при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи засудженого про те, що в обґрунтування його вини покладено лише показаннях потерпілої та свідків, які не були присутні при здійсненні ним, начебто, протиправних дій, спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких убачається, що показання кожного свідка є послідовними, логічними, взаємодоповнюючими та в сукупності з іншими доказами дають повне уявлення щодо обставин вчиненого злочину.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення встановлена згідно з критерієм доведеності "поза розумним сумнівом", з чим погоджується й колегія суддів.

Що стосується доводів засудженого про те, що ОСОБА_3 безпідставно визнано потерпілим у кримінальному провадженні, то вони є необґрунтованими, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою суду з дотриманням вимог ст. 55 КПК ОСОБА_3 було залучено до провадження як потерпілого.

Доводи засудженого про те, що стороні захисту не було відкрито в порядку ст. 290 КПК роздруківку телефонних дзвінків між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вилучену на підставі ухвали слідчого судді інформацію щодо надання послуг мобільного зв`язку за телефонними номерами, які належать потерпілим, було записано на лазерний компакт диск, котрий наявний в матеріалах справи, які в повному обсязі було відкрито стороні захисту.

При цьому, з вироку вбачається, що суд послався на зазначену роздруківку телефонних дзвінків, яка підтверджує факт здійснення потерпілою телефонних дзвінків чоловіку, а не на інформацію щодо змісту телефонних розмов.

Крім того, сторони не були позбавленні права і можливості ознайомитися зі змістом долученої до матеріалів кримінального провадження вищезгаданої роздруківки, заявивши відповідне клопотання.

Суд касаційної інстанції, погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та правильності кваліфікації його дій, адже відсутні обставини, які б давали підстави для сумнівів у законності й обґрунтованості таких висновків.

З урахуванням вищевикладеного, касаційні скарги засудженого та його захисника задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно приписів ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.

Обираючи засудженому міру примусу, суд послався на те, що ОСОБА_1 раніше не судимий, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має вищу освіту, утримує неповнолітнього сина, на теперішній час працює на посаді провідного спеціаліста командування у Куп`янському об`єднаному міському військовому комісаріаті Харківської області, на момент вчинення кримінального правопорушення займав посаду начальника СБНОН Куп`янського МВ ГУМВС України в Харківській області, за місцем колишньої роботи характеризується задовільно. Обставин, що обтяжують чи пом`якшують покарання судом не встановлено.

На підставі наведених даних суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 189 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Разом з цим, свого рішення про звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК суд належним чином не мотивував, не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, з урахуванням тяжкості та характеру вчиненого злочину, який відноситься до корисливих злочинів та позиції потерпілих щодо призначення засудженому суворого покарання. При цьому ОСОБА_1 вину не визнав та у вчиненому не розкаявся.

З урахуванням вказаних обставин, на думку колегії, застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання - виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів, а тому є невиправдано м`яким заходом примусу.

Переглядаючи вирок, суд апеляційної інстанції доводів апеляційної скарги потерпілих належним чином не перевірив, свій висновок про законність рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_1 із застосуванням ст. 75 КК, виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин злочину та його особи, не обґрунтував, тим самим порушив вимоги ст. 419 КПК.