761/3028/18 Про порушення ПДР, виїзд автомобілем на пішохідний перехід та скоєння наїзду на двох пішоходів, внаслідок чого настала смерть однієї потерпілої та заподіяння іншій потерпілій легких тілесних ушкоджень - 29.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 на вирок Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100100009918, за обвинуваченням

ОСОБА_1,громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Городківка, Андрушівського району, Житомирської області, працюючого водієм ТОВ "Фідем Трейдінг ЛТД", інваліда ІІІ групи, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 6 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з моменту його фактичного затримання.

Стягнуто з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 11 466 грн 10 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Стягнуто з ТОВ "Фідем Трейдінг ЛТД" на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.

Вирішено питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Вироком Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 6 серпня 2018 року в частині призначення покарання ОСОБА_1 скасовано та ухвалено новий вирок, яким останньому призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку 3 роки, з покладенням обов`язків встановлених ч. 1 ст. 76 КК, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

У решті вирок залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 18 серпня 2017 року близько 11 год. 30 хв, керуючи технічно справним автомобілем "Mercedes-Benz Sprinter 311 CDI" д.н.з. НОМЕР_1, грубо порушуючи вимоги підпункту "б" п.п. 2.3, 18.4 Правил дорожнього руху України, невірно оцінив дорожню обстановку, не переконався у відсутності пішоходів, виїхав на пішохідний перехід та здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, внаслідок чого настала смерть потерпілої ОСОБА_5 та завдано потерпілій ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК, не врахував ступінь тяжкості злочину, наслідки, обставини скоєння злочину, позиції потерпілих, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність

Прокурор посилається на невідповідність вироку суду апеляційної інстанції вимогам ст. 370, 419 КПК у зв`язку з відсутністю мотивів ухвалення судом даного рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Кузнецов С. М. підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі, і просив її задовольнити.

Захисник Чепур Д. Д. просив касаційну скаргу прокурора не задовольняти.

Засуджений ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу прокурора, просив касаційну скаргу не задовольняти, а вирок Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін. Засуджений зазначає, що 1 липня 2019 року сплатив потерпілій ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 96 000 грн і вона жодних претензій до нього не має.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) . Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як передбачено ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Висновок суду про доведеність винності засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок суду першої інстанції, у порушення вимог ч. 2 ст. 420 КПК не навів належних підстав, з яких визнано обґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника про можливість звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК. Суд апеляційної інстанції не зазначив, які саме дані про особу засудженого дали підстави для висновку про можливість його виправлення зі звільненням від відбування покарання з випробуванням із збільшенням строку додаткового покарання.

Суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_1, врахував характер та ступінь тяжкості скоєного, конкретні обставини справи та наслідки у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_5, ставлення ОСОБА_1 до вчиненого, яке полягає у визнанні вини та щиросердному розкаянні, дані, які характеризують його особу, те що він раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, обвинувачується у вчиненні необережного злочину, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра, має постійне місце реєстрації та проживання, працює водієм ТОВ "Фідем Трейдінг ЛТД", за місцем роботи характеризується позитивно, одружений, є пенсіонером органів внутрішніх справ за вислугою років, його стан здоров`я, те, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, а його дружина є інвалідом ІІ групи і фактично перебуває на утриманні ОСОБА_1, та прийшов до висновку, що покарання ОСОБА_1 має відбувати реально.

Обґрунтовуючи свій висновок про можливість звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд послався на тяжкість вчиненого злочину, дані про особу, які вже були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання, та обставини, які пом`якшують покарання.

При цьому апеляційний суд дослідив лист керівника апарату Деснянської районної в місті Києві Державної адміністрації про склад сім`ї ОСОБА_1, копію пенсійного посвідчення дружини обвинуваченого - ОСОБА_6, лист Київської міської психоневрологічної лікарні № 2 щодо перебування останньої під наглядом лікаря-психіатра, які були надані на стадії апеляційного розгляду та підтверджували ті самі обставини, що були встановлені судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначивши, що суд 1-ї інстанції, призначивши обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, не розглянув можливість звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, як про те просив в судовому засіданні прокурор, не взяв до уваги, що у вироку суду першої інстанції наведено мотиви, з яких суд не застосував положення ст.ст. 75, 76 КК та дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 не можливе без ізоляції його від суспільства.

Доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно звільнив засудженого ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно із приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи дані про особу засудженого, та обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття, апеляційний суд у достатній мірі не врахував, що хоча злочин засуджений ОСОБА_1 вчинив з необережності, однак відповідно до ст. 12 КК він належить до тяжких, і внаслідок таких протиправних дій настала смерть потерпілої ОСОБА_5, а потерпіла ОСОБА_4 отримала легкі тілесні ушкодження.

Тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі. Зазначене кореспондується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у справі № 290/669/18 від 16 жовтня 2019 року (провадження № 51-3863км19). Позитивні характеристики засудженого ОСОБА_1 мають формальний характер та жодним чином не зменшують суспільної небезпечності вчиненого ним діяння. Потерпіла ОСОБА_4 у суді першої інстанції заявляла про відсутність щирого каяття ОСОБА_1, який несвоєчасно сплачував компенсації виплат на лікування її матері, що, на її думку, призвело до смерті останньої від травм, отриманих під час наїзду. Твердження ОСОБА_1 про відсутність претензій зі сторони потерпілої не підтверджені матеріалами кримінального провадження.

Отже, під час розгляду провадження судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до вимог п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставами для скасування такого рішення.

За таких обставин вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, а тому підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати вищевказане та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.