Постанова
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 577/3894/14
провадження № 51-500км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Слинька С.С., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Седоренко А.Л.,
представника потерпілих Криворучко Л.С.,
законного представника
неповнолітнього ОСОБА_1,
в режимі відеоконференції:
захисника Менька Д.Д.,
потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Менька Д.Д. в інтересах засудженого ОСОБА_4 на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2014 року й ухвалу Сумського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013200100000691, за обвинуваченням
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2014 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
Згідно з вироком ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він 31 серпня 2010 року, приблизно об 11:00, разом зі своїми знайомими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебував кімнаті будинку за місцем проживання ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 . Під час спілкування з хлопцями, ОСОБА_4 зайшов в сусідню кімнату, де з-під ліжка взяв двоствольну мисливську рушницю моделі "ТОЗ" 16 калібру, яку він там зберігав та яка була заряджена двома патронами і знаходилася в переламаному стані. Склавши рушницю, вийшов з нею до кімнати, де навів її на ОСОБА_6, який відвів стволи рушниці від себе в сторону. Після цього ОСОБА_4 звів курки в рушниці та розуміючи, що вона заряджена і передбачаючи, що в разі натиску на спусковий гачок рушниці станеться постріл, навів стволи рушниці в сторону обличчя ОСОБА_5 та з мотивів прояву юнацького хвастівства, бахвальства, зверхності та хизування на ґрунті нерозсудливості, передбачаючи настання такого наслідку, як поранення ОСОБА_5 та настання його смерті, умисно нажав на спусковий гачок. Із рушниці відбувся постріл, від якого дробовий заряд влучив у голову ОСОБА_5 Від отриманих тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 помер на місці. З метою приховати сліди злочину ОСОБА_4, погрожуючи ОСОБА_6, з його допомогою тіло ОСОБА_5 відтягнув в нежиле господарство на АДРЕСА_2, де заховав. Потім намагався труп ОСОБА_5 перемістити в інше місце, щоб там його закопати.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 23 січня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить вирок та ухвалу скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції. Стверджує, що судами обох інстанцій допущено однобічність, неповноту судового розгляду та їх висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Вказує на неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 115 КК України. Стверджує, що суд ухвалив вирок за відсутності конкретного обвинувачення, а саме не зазначено мотиву та умислу вчинення засудженим вбивства ОСОБА_5 . Вважає, що дії засуджено слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК України, оскільки ОСОБА_4 не знав, що рушниця заряджена, курків не зводив, рушницю тримав у правій руці і при її триманні випадково натиснув на спусковий гачок. Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи, які були наведені в його апеляційній скарзі, а також не навів обґрунтування своїх висновків на спростування всіх доводів і не мотивував свого рішення належним чином, внаслідок чого постановив ухвалу, яка за змістом не відповідає вимогам КПК України (4651-17) . Також захисник стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які полягають у тому, що розгляд провадження в суді апеляційної інстанції відбувся у незаконному складі суду, оскільки суддя Матус В.В. не міг брати участь у розгляді даної справи, оскільки вже висловлював свою думку щодо незаконності перекваліфікації дій ОСОБА_4 з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 119 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу захисника потерпілі ОСОБА_3 та Дудченко В.В. просять залишити її без задоволення як безпідставну.
В судовому засіданні захисник засудженого та законний представник неповнолітнього підтримали подану скаргу, прокурор та потерпілі не підтримали касаційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суди першої і апеляційної інстанцій ретельно перевіряли доводи сторони захисту, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України за викладених у вироку обставин, ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених в судовому засіданні.
Доводи захисника про відсутність у ОСОБА_4 умислу на вбивство та вчинення злочину через необережність, належним чином перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженими у судовому засіданні доказам.
Зокрема, суд першої інстанції ретельно проаналізував показання засудженого, який вказав, що вбивство потерпілого вчинив через необережність та пояснив, що 30 серпня 2010 року він з горища будинку за місцем свого проживання дістав мисливську рушницю, яка була неповністю складена. У ній він не бачив патронів. Вказану рушницю він переніс до будинку і поклав під ліжко в спальній кімнаті. 31 серпня 2010 року, коли в вітальні будинку перебував з ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з якими збув у дружніх стосунках, він зайшов у спальну кімнату, взяв рушницю та, не глянувши чи є в стволах патрони, склав її, вийшов у вітальну і з метою похизуватися, став її показувати. Рушницю тримав у правій руці та спочатку направив її на ОСОБА_6, а коли той відвів стволи рушниці в сторону від себе, то став наводити в сторону ОСОБА_5 і коли піднімав рушницю, то в цей час випадково натиснув на спусковий гачок і стався постріл. Заряд патрону влучив в обличчя ОСОБА_5 і той впав на підлогу. Курки в рушниці він не зводив, про те, що рушниця була заряджена не знав, навмисно на спусковий гачок не натискав. З потерпілим ОСОБА_5 перебував у дружніх стосунках. Будучи схвильованим, він тіло ОСОБА_5 разом з ОСОБА_6, переніс на територію сусіднього двору, де заховав. При цьому, він сказав ОСОБА_6, що в вечірній час доби вони труп ОСОБА_5 вивезуть та закопають. Потім він ганчіркою витер сліди крові в будинку та дворі. Дану ганчірку він вивіз на околицю міста, де викинув. Позбавляти життя ОСОБА_5 не хотів, ніяких конфліктів з ним у нього не було.
На спростування вказаних показань засудженого щодо необережного характеру його дій, суд послався на висновок експерта судово-балістичної експертизи № 126 від 14 жовтня 2010 року, відповідно до якого представлена на дослідження рушниця, є вогнепальною зброєю - двоствольною гладкоствольною мисливською рушницею 16 калібру моделі "ТОЗ". Дана рушниця виготовлена заводським способом і придатна для стрільби мисливськими патронами 16 калібру. Постріл з даної рушниці без натискання на спусковий гачок при умовах близьких до експериментальних не відбувається. (т. 2 а.с. 53-62); висновок експерта додаткової судово-балістичної експертизи № 63 від 01червня 2011 року, який вказав на те, що в наданій на дослідження мисливській рушниці саме взведення курків при приведенні її стволів в складений стан, тобто в "бойове" положення з "переламаного" положення, не можливо; взведення курків вручну на бойовий взвід, коли рушниця перебуває в "переламаному положенні", можливо; дану рушницю можливо зберігати зі зведеними курками в такому положенні; щоб відбувся постріл з правого стволу даної рушниці необхідно натиснути передній спусковий гачок; щоб відбувся постріл з лівого стволу необхідно натиснути задній спусковий гачок; здійснення пострілу з рушниці без зведення курків при умовах, близьких до експериментальних, не відбувається; при переламуванні стволів рушниці вниз курки автоматично у зведений стан не стають (т. 3 а.с. 77-79), покази безпосередньо свідка події ОСОБА_7, який пояснив про те, що 31 серпня 2010 року він в дообідній час прийшов до ОСОБА_4, де у вітальні застав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Під час спілкування ОСОБА_4 пішов у сусідню кімнату, звідки вийшов з рушницею та навів її на нього. Він рушницю відвів в ліву сторону, де стояв ОСОБА_5, а потім звівши курки рушниці та тримаючи її в двох руках, направив її на ОСОБА_5 та зробив постріл. Від отриманого пострілу в обличчя ОСОБА_5 впав. Вони зрозуміли, що ОСОБА_5 мертвий. ОСОБА_4 намагався телефонувати до швидкої допомоги, але швидку допомогу не викликав. Потім ОСОБА_4, погрожуючи йому, змусив його разом з ним віднести труп ОСОБА_5 у двір сусіднього господарства. ОСОБА_4 також, погрожуючи, наказував йому не розповідати нікому про даний факт та говорив, що вони в вечірній час доби вивезуть труп ОСОБА_5 та закопають в іншому місці. Також ОСОБА_4 витер сліди крові у будинку та у дворі.
Проаналізував суд і інші письмові докази у провадженні та дійшов до висновку, що в діях ОСОБА_4 мав місце склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України. З цим висновком погоджується і колегія суддів та в обґрунтування своїх висновків зазначає наступне.
Так, суб`єктивна сторона передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України злочину - умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.
Відповідно до ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий та непрямий.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припустила їх настання.
Інтелектуальний момент непрямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Непрямий умисел повністю збігається з прямим умислом за такою ознакою інтелектуального моменту, як усвідомлення. Однак інша ознака - передбачення суспільно небезпечних наслідків - значно відрізняється від подібної ознаки прямого умислу. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як можливий або неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, а при непрямому умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків.
Статтею 119 КК України передбачена відповідальність за вбивство, вчинене через необережність.
Відповідно до положень ст. 25 КК України необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна і могла їх передбачити.
При вбивстві внаслідок злочинної самовпевненості винний передбачає можливість настання смерті іншої особи від вчинюваної ним дії (бездіяльності), але легковажно розраховує на її відвернення. При цьому повинен мати місце розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винного, відвернуть настання смерті. Однак такий розрахунок виявляється легковажним. Обставинами, які, на думку винного, відвернуть настання смерті, можуть бути його власні сили і можливості, діяльність інших людей тощо. При вчиненні злочину, що розглядається, характерним є те, що винний переконаний у ненастанні злочинного наслідку.
Вбивство через необережність внаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від вбивства з непрямим умислом, коли винний, передбачаючи настання смерті, свідомо її допускає. При цьому винний усвідомлює можливість настання смерті потерпілого в даному випадку від його поведінки, не бажаючи разом із тим злочинного наслідку або байдуже ставлячись до його настання. Про наявність непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок винного на випадковість, "навмання".
При вбивстві внаслідок злочинної недбалості винний не передбачає можливості настання смерті іншої особи від вчиненої ним дії (бездіяльності), але повинен був і міг її передбачити, діючи з більшою обачністю.
Аналізуючи вказане та матеріали кримінального провадження, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_4 перебуваючи в одній кімнаті з потерпілим на незначній відстані, навівши рушницю в ділянку такого життєво важливого органу потерпілого, як голова, звівши попередньо обидва курки, та натискаючи на спусковий гачок, від чого відбувся постріл, повністю усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, а також те, що такі дії можуть призвести до загибелі людини.
У даному випадку ОСОБА_4 чітко усвідомлював, що саме його конкретна дія може спричинити суспільно небезпечний наслідок, і тим самим у загальному виді передбачав розвиток причинного зв`язку між своїми діями і можливим його наслідком.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що основна сутність непрямого умислу - в його вольовій сфері психічної діяльності. Особливість вольової ознаки полягає у відсутності бажання настання суспільно небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачення можливості настання такого наслідку, особа не має потреби в його досягненні. Має місце передбачення тільки ймовірності настання такого наслідку.
Тобто, виникла ситуація, при якій ОСОБА_4, не спрямовуючи свою волю на досягнення наслідку, все ж таки свідомо допускав його настання за відсутності розрахунку на його відвернення. Таким чином, небажання в даному випадку смерті потерпілого не виключає умисної вини засудженого. Свідоме допущення наслідків виявилося в його байдужому ставленні до настання смерті,тобто діяв саме з непрямим умислом.
В даному конкретному випадку вчинення вбивства внаслідок злочинної самовпевненості винного виключається, оскільки направляючи зброю в голову потерпілого та витискаючи спусковий гачок, засуджений свідомо допускав настання смерті потерпілого, а не легковажно розраховував на її відвернення.
Що стосується доводів сторони захисту про не встановлення судами мотиву та мети умисного вбивства, то вказані доводи також були предметом ретельної перевірки судами першої та апеляційної інстанцій, та вказані доводи судами були визнанні безпідставними.
Так, мотив злочину є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони умисного складу злочину лише в тих випадках, коли він, по-перше, безпосередньо передбачений в диспозиції закону; по-друге, коли диспозиція закону його не називає, але наявність такого мотиву випливає з характеру діяння. За характером мотиви поділяються на низькі (мотив помсти, корисливі, хуліганські мотиви тощо) і такі, що не мають характеру низьких (жалість, співчуття та ін.)
Виходячи з вищенаведеного, судами правильно було встановлено мотив злочину: юнацьке хуліганство, бахвальство, та хизування на ґрунті нерозсудливості. З цим погоджується і колегія суддів.
Стосовно мети злочину, то слід зазначити, що мета характерна лише для злочинів, які вчиняються з прямим умислом, але обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину вона визнається тільки тоді, коли передбачена в диспозиції відповідного закону. Враховуючи, що як було встановлено дії ОСОБА_4 носили умисний характер та при цьому умисел був непрямим, то мета злочину в даному конкретному випадку не є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину.
Доводи сторони захисту про випадковість натискання спускового гачка були предметом ретельної перевірки суду першої і апеляційної інстанцій та знайшли своє спростування дослідженими висновками судово-балістичних експертиз, де чітко вказано, що постріл з даної рушниці без натискання на спусковий гачок при умовах близьких до експериментальних не відбувається, щоб відбувся постріл з правого стволу даної рушниці необхідно натиснути передній спусковий гачок та щоб відбувся постріл з лівого стволу необхідно натиснути задній спусковий гачок; здійснення пострілу з рушниці без зведення курків при умовах, близьких до експериментальних, не відбувається; при переламуванні стволів рушниці вниз курки автоматично у зведений стан не стають.
Погоджується колегія суддів і із висновками судів попередніх інстанцій про те, що засуджений має щонайменше загальне уявлення про зброю, її механізм, структуру та принцип дії. Крім того, як було встановлено, рушниця спочатку була в не складеному положенні (переламаному) та у засудженого існувала можливість візуального доступу до вмісту патронів в рушниці, коли ОСОБА_4 знайшов на горищі і поклав під ліжко і коли дістав її з-під ліжка.
Отже, дані про обстановку скоєння злочину, поведінку винного, що передувала події, спосіб та знаряддя вчинення діяння, характер виявлених на трупі ОСОБА_5 тілесних ушкоджень в області голови, постзлочинну поведінка засудженого, яка проявилася в намаганні останнього сховати труп потерпілого, підтверджує висновок суду про направленість умислу ОСОБА_4 на позбавлення життя потерпілого, а всі дії ОСОБА_4 при скоєнні злочину носили послідовно умисний характер.
Таким чином, немає підстав вважати, що ОСОБА_4 вчинив вбивство ОСОБА_5 через необережність.
Дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковані судом правильно.
У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій, в касаційній скарзі не наведено та перевіркою м матеріалів провадження не встановлено.
Крім того, аналогічні за змістом доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності вироку суду вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 належним чином проаналізував усі доводи поданих на вирок місцевого суду апеляційних скарг захисника та законного представника засудженого, на кожний з доводів, що в них містяться, дав повну та вичерпну відповідь.
Доводи касаційної скарги захисника про сумніви в неупередженості судді Матуса В.В., який вже розглядав кримінальне провадження щодо ОСОБА_4, колегія суддів вважає непереконливими з огляду на наступне.
У п. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК України визначено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Положення Конвенції щодо права особи на справедливий суд знайшли відображення у ст. 21 КПК, згідно з якою кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 червня 2014 року у складі головуючого судді Матуса В.В. та суддів Олійника В.Б. і Крамаренка В.І. було скасовано вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 лютого 2014 року, яким дії ОСОБА_4 були перекваліфіковані на ст. 119 КК України, та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Вказаний вирок було скасовано на підставі ст.ст. 409, 411 КПК України та позиція суддів щодо застосування закону України про кримінальну відповідальність не висловлювалась.
Окрім того, під час нового апеляційного розгляду сторонами кримінального провадження відводів складу суду заявлено не було, питання про наявність сумніву в неупередженості суду, у тому числі судді Матуса В.В., учасниками судового провадження не ініціювалось, а тому в колегії суддів відсутні підстави вважати, що ухвалу апеляційного суду постановлено незаконним складом суду.
Інші доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4, попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга захисника має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2014 року й ухвалу Сумського апеляційного суду від 23 січня 2019 року щодо ОСОБА_4 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Менька Д.Д. в інтересах засудженого ОСОБА_4 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Марчук С.С. Слинько С.В. Яковлєва