290/1234/18 Про хуліганство, скоєне умисно, ігноруючи загальноприйняті норми поведінки у суспільстві, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явною неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю - 23.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Чорноуса А. А. з доповненнями до неї на вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 12 червня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060150000304, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 12 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 28 травня 2017 року приблизно о 02:00 біля воріт домогосподарства (на АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2, у ході раптово виниклого конфлікту з останнім, діючи умисно, ігноруючи загальноприйняті норми поведінки у суспільстві, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явною неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, достовірно знаючи, що в його будинку перебувають малолітні діти, почав безпідставно голосно кричати, стукати ногами по дерев`яних воротах та висловлюватися нецензурною лексикою в бік ОСОБА_2 . У результаті таких дій ОСОБА_1 було порушено спокій родини ОСОБА_2 в нічний час, діти тривалий час перебували у стресовому стані - зокрема, погіршився стан здоров`я малолітньої ОСОБА_3 .

Продовжуючи хуліганські дії, ОСОБА_1 відламав верхні частини двох дерев`яних штахетин вартістю 16,32 грн, якими огороджено територію домогосподарства ОСОБА_2, та кинув їх у бік будинку останнього.

Після цього ОСОБА_1 підійшов до дерев`яної огорожі сусіднього домогосподарства будинку АДРЕСА_3 що належить ОСОБА_4, та вирвав дві дерев`яні штахетини, які кинув у бік будинку ОСОБА_2 пошкодивши плиту ДВП з лицьової сторони будівлі вартістю 53,22 грн, чим заподіяв останньому матеріальної шкоди на загальну суму 69,54 грн.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 3 жовтня 2019 року залишив без змін вирок місцевого суду, а апеляційну скаргу захисника Чорноуса А. А. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник Чорноус А. А., посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК. Суть доводів скаржника зводиться до того, що вирок не відповідає вимогам ст. 370 КПК, ґрунтується наприпущеннях та суперечливих доказах, яким суд не дав належної оцінки. При цьому вказує на те, що місцевий суд не довів наявності в діях ОСОБА_1 умислу на вчинення хуліганських дій та мотиву явної неповаги до суспільства. Чорноус А. А. стверджує, що метою дій засудженого було з`ясування у ОСОБА_2 причини відшукування ним телефону ОСОБА_1 . Крім того, захисник посилається на порушення права на захист унаслідок відмови стороні захисту у долученні до матеріалів справи протоколу огляду місця події від 29 травня 2017 року, в ході якого не було виявлено пошкодження плити ДВП в будинку ОСОБА_2 . Зазначає, що розмір заподіяної матеріальної шкоди потерпілому становить лише 69,54 грн, а тому, на його думку, дії ОСОБА_1, які він вчинив після отримання від ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, не становлять суспільної небезпеки та є малозначними. За твердженням скаржника, апеляційний суд залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення закону, а також усупереч ст. 419 КПК належним чином не перевірив усіх доводів, наведених у його апеляційній скарзі.

Крім того, у поданій скарзі захисник зазначає про здійснення касаційного розгляду без його участі.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, касаційний суд не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а при здійсненні перегляду виходитьіз фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду, не погоджується з наданою судом оцінкою доказів, які стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Відповідно ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

З положень ст. 94 КПК випливає, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанцій установив, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду в суді першої інстанції, а також оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК.

Зокрема, такий висновок про винуватість ОСОБА_1 зроблено на підставі аналізу:

- показань потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про те, що вони 27 травня 2017 року приблизно о 01:00-01:30 почули на вулиці крики, нецензурну лексику, погрози вбити, спалити хату, кидання по будинку камінням, коли вийшли на двір, то побачили біля воріт ОСОБА_1, який ударив їхнього собаку. Надалі ОСОБА_2 відкрив хвіртку, а ОСОБА_1 накинувся на нього і хотів витягнути з двору, але перший відштовхнув другого та закрив хвіртку зсередини. Зранку потерпілі побачили зламані штахети з паркану та пробиту стіну в будинку. Також стверджували, що у будинку були відкриті вікна й діти прокинулися від криків ОСОБА_1 ;

- показань неповнолітніх потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які за участю психолога ОСОБА_9 розповіли, що 2 роки тому прокинулися вночі від криків, нецензурних слів та погроз спалити будинок, і пішли на кухню, де плакали їх сестри;

- показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, як відпочивали разом із ОСОБА_1, вживали спиртні напої, останній запропонував піти до ОСОБА_2 з метою з`ясування, чого він шукав його телефон. Близько о 01:00-2:00 приїхали до домогосподарства ОСОБА_2, де ОСОБА_1 стукав у ворота та кричав, щоб той йшов на вулицю. Після цього ОСОБА_2 вийшов та під час сварки вдарив ОСОБА_1, який у свою чергу відламав штахету у сусідньому домогосподарстві та кинув на подвір`я ОСОБА_2, а потім відламав штахети з паркану потерпілого;

- показань свідка ОСОБА_4 (сусіда ОСОБА_2 ) про те, що він у травні 2017 року після опівночі чув, як гавкали собаки, шуміли люди, а зранку побачив, що не вистачає двох штахет у паркані;

- показань свідка ОСОБА_12 (сусідки ОСОБА_2 ) про те, що у травні 2017 року близько о 2:00 чула нецензурну лексику, погрози спалити хату, шум від хвіртки та крики біля будинку ОСОБА_2 .

Також суд належно оцінив та врахував на підтвердження винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться:

- у протоколах слідчих дій, зокрема: у протоколі огляду місця події від 4 червня 2018 року з фототаблицею за участю ОСОБА_2, згідно з яким було оглянуто домоволодіння в АДРЕСА_2 і зафіксовано відсутність двох верхніх штахет, які було відламано від паркану, та пошкодження передньої стіни будинку у вигляді отвору розміром 10х2см;у протоколі проведення слідчого експерименту від 4 червня 2018 року з фототаблицею, відповідно до якого ОСОБА_2 розповів про обставини вчинення ОСОБА_1 хуліганських дій щодо нього та показав, як це відбувалось; у протоколі слідчого експерименту від 21 липня 2018 року з фототаблицею, відповідно до якого ОСОБА_10 розповів про обставини події, які мали місце 28 травня 2017 року та показав, як це сталося;

- у висновку автотоварознавчої експертизи від 16 жовтня 2018 року № 5/309, відповідно до якої ринкова вартість плити ДВП розміром 125х186х0,5 см станом на 28 травня 2017 року могла становити 53,22 грн., ринкова вартість соснової штахетини розміром 114х9,5х2 см станом на 28 травня 2017 року могла становити 8,16 грн.

Суд, дослідивши всі обставини у цьому кримінальному провадженні, оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов правильного висновку, що винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині було підтверджено під час судового розгляду і доведено поза розумним сумнівом.

З об`єктивної сторони хуліганство є суспільно небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Такими закон визнає дії, якими було завдано істотної шкоди особистим інтересам і які характеризувались особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

Грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, кількості потерпілих, тривалості порушення тощо.

Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення дії, що грубо порушує громадський порядок.

Суб`єктивна ж сторона хуліганства характеризується умисною виною та мотивом явної неповаги до суспільства. При цьому неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною, тобто очевидною, безсумнівною як для винної особи, так і для очевидців його дій.

Під особливою зухвалістю слід розуміти нахабне поводження, буйство, поєднане з насильством, що спричинило завдання тілесного ушкодження чи знущання над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян тощо.

Вирішуючи питання про спрямованість умислу ОСОБА_1 на хуліганство, суд першої інстанції правильно виходив із сукупності всіх обставин кримінального правопорушення, зокрема часу, місця й характеру дій засудженого, який у нічну пору доби, у громадському місці - біля воріт належного ОСОБА_2 домогосподарства, ігноруючи елементарні правила поведінки і норми моралі, діючи з особливою зухвалістю, достовірно знаючи, що в будинку проживають малолітні діти, порушив спокій родини криками, нецензурною лексикою та галасом, при цьому тривалий час не припиняв цих дій. Вказані дії ОСОБА_1 суд розцінив як поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі та позбавлені будь-якої необхідності, які виникають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість) чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів та правил поведінки.

З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення суд дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 ознак хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю. Тому доводи, наведені у касаційній скарзі захисника про недоведеність у його діях умислу на хуліганство є необґрунтованими.

Не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах закону й доводи захисника Чорноус А. А. про порушення права на захист унаслідок відмови стороні захисту в долученні до матеріалів справи протоколу огляду місця події від 29 травня 2017 року, в ході якого не було виявлено пошкодження плити ДВП в будинку ОСОБА_2 .

Згідно з даними, зафіксованими на технічному носії інформації (аудіозапис судового засідання від 3 червня 2019 року), заявлене захисником Чорноус А. А. під час судового слідства клопотання про долучення до матеріалів справи протоколу огляду місця події від 29 травня 2017 року та витребування з Романівського відділення поліції Новоград-Волинського відділу поліції ГУНП в Житомирській області для огляду двох штахетин суд розглянув у встановленому процесуальним законом порядку, за наслідками якого з урахуванням думки учасників судового процесу обґрунтовано відмовив у його задоволенні, мотивуючи тим, що вказаний огляд місця події проводився в рамках іншого кримінального провадження (№ 12017060150000207 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 122 КК), а витребування для огляду штахет, які були здобуті під час досудового розслідування у рамках іншого провадження, нормами КПК (4651-17) не передбачено. При цьому відповідно до положень процесуального закону позитивне вирішення клопотань є правом, а не обов`язком суду, унаслідок чого відмова у задоволенні клопотання сторони захисту чи обвинуваченого не є порушенням права останнього на захист.

Що стосується посилань у касаційній скарзі захисника про визнання діяння, вчиненого ОСОБА_1, малозначним з огляду на те, що розмір заподіяної матеріальної шкоди потерпілому шкоди становить лише 69,54 грн, то вони є необґрунтованими.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 11 КК малозначність діяння означає, що вчинені дії (бездіяльність) не становлять суспільної небезпеки, не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Диспозицією ст. 296 КК визначено формальний склад злочину, для наявності об`єктивної сторони якого необов`язкове настання суспільно небезпечних наслідків.

Разом із цим, кримінально-карані діяння, передбачені відповідними частинами вказаної норми матеріального права, законодавцем віднесено до злочинів проти порушення громадського порядку та моральності.

Відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на підставі безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів, дії ОСОБА_1 грубо порушували громадський порядок та супроводжувались особливою зухвалістю (зокрема, тривалим порушенням спокою громадян), тобто становили суспільну небезпеку охоронюваним законом правовідносинам.

З огляду на наведене, на думку Верховного Суду, вчинене ОСОБА_1 діяння характеризується всіма ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, становить притаманну злочину суспільну небезпеку, що виключає малозначність цього діяння в розумінні ч. 2 ст. 11 КК. А тому доводи у скарзі сторони захисту щодо неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме -незастосування положень ч. 2 ст. 11 КК, є безпідставними.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог статей 50, 65 КК з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про його особу та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Ухвалений вирок не суперечить положенням статей 370, 374 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а доводи захисника про протилежне є непереконливими та не підтверджені належними аргументами.

Не переконливими є також доводи захисника про те, що апеляційний суд, усупереч ст. 419 КПК належним чином не розглянув доводів, наведених у його апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Так, за результатами перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції, ретельно перевірив доводи сторони захисту про незаконність засудження ОСОБА_1, недодержання під час судового провадження норм права, дав на них вичерпні відповіді і, належним чином умотивувавши своє рішення, залишив вирок без змін, а заявлені апеляційні вимоги - без задоволення. Висновки апеляційного суду належним чином мотивовано, вважати їх необґрунтованими чи сумнівними підстав немає.

Отже, ухвала апеляційного суду відповідає статтям 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень та закриття кримінального провадження, як про це йдеться в касаційній скарзі, при розгляді справи Верховний Суд не встановив.