490/7738/19 Про повторне таємне викрадення чужого майна - 23.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019150020002547, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва Миколаївської області, жителя цього ж міста ( АДРЕСА_1), зареєстрованого у АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Первомайського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2014 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим в тому, що він

08 липня 2019 року в період часу з 13:00 по 14:00 перебуваючи в кабінеті № 4, у приміщенні Миколаївського обласного центру паліативної допомоги та інтегративних послуг (вул. Потьомкінська, 138-Б в м. Миколаєві) повторно таємно викрав належне ОСОБА_2 майно на суму 3543,47 грн.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 06 листопада 2019 року змінив вирок місцевого суду в частині застосування ч. 1 ст. 76 КК України. На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язав ОСОБА_1 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цьому уповноваженому органу про зміну місця проживання та роботи. У решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи кваліфікації дій та доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Суть доводів прокурора зводиться до того, що він не погоджується з рішенням апеляційного суду, прийнятим, на думку прокурора, всупереч положенням ст. 420, ч. 1 ст. 421 КПК України у формі ухвали, з огляду на збільшення цим судом кола обов`язків, які він поклав на засудженого відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 КК України, що призвело до розширення обсягу умов випробування, яких мав дотримуватися засуджений, що, на переконання прокурора, є погіршенням його становища.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважав, що доводи в касаційній скарзі є обґрунтованими, а тому просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 438 зазначеного Кодексу при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413, 414 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За змістом ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції, а також у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України, а також вид та розмір призначеного покарання та звільнення засудженого від його відбування з випробуванням у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених ч. 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

Характер цих обов`язків, які можуть бути покладені на особу судом, визначає ефективність звільнення від відбування покарання з випробуванням та має суттєвий вплив на можливість здійснювати якісний контроль за засудженими. Законом України від 07 вересня 2016 року № 1492-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених" (1492-19) , який набрав чинності 08 жовтня

2016 року, змінено ст. 76 КК України.

Частина 1 цієї норми передбачає, що в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в результаті судового провадження місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1

за апеляційною скаргою прокурора, ухвалою змінив зазначене судове рішення

в частині застосування ч. 1 ст. 76 КК України та на підставі пунктів 1, 2

ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язав ОСОБА_1 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цьому уповноваженому органу про зміну місця проживання та роботи.

Доводи прокурора про те, що апеляційний суд лише своїм вироком міг збільшити коло обов`язків, покладених місцевим судом на засудженого відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на положення ч. 1 ст. 420 КПК України, якими передбачено ухвалення апеляційним судом свого вироку лише за необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення, збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосування більш суворого покарання, а також неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

На думку колегії суддів, визначені у ст. 76 КК України обов?язки, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу, не є видом покарання з огляду на систему покарань, визначену в КК України (2341-14) , а є умовами звільнення особи від відбування покарання, невиконання яких тягне за собою припинення випробування.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора на вирок суду першої інстанції, проаналізував викладені в ній доводи, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх частково обґрунтованими, та виправив допущені судом першої інстанції помилки, застосувавши положення ст. 76 КК України в редакції Закону України від 07 вересня 2016 року № 1492-VIII (1492-19) .

Прокурор у касаційній скарзі не навів достатньо переконливого обґрунтування того, що застосування апеляційним судом положень ч. 1 ст. 76 КК України в цьому кримінальному провадженні в зазначеній редакції Закону тягне за собою безумовне скасування судового рішення.

Таких підстав не встановила і колегія суддів касаційного суду під час касаційного провадження, а тому твердження прокурора про те, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, допустив істотне порушення кримінального процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду, колегія суддів вважає необґрунтованими.

З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду відповідає загальним вимогам статей 370, 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегія суддів не встановила.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.