ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 127/959/19
провадження № 51-164 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
за участю:
секретаря
судового засідання Крота І.М.,
прокурора Піх Ю.Г.,
захисника Кравцова В.М. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця м. Зугдіді (Грузія), який проживає
за адресою:
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року, в порядку ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 у частині кваліфікації та призначення покарання змінено.
Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч. 3 на ч. 2 ст. 185 КК України і призначено йому покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.
За вироком суду, з урахуванням змін, внесених ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 12 жовтня 2018 року, за попередньою змовою із особою, стосовно якої матеріали виділені в окреме провадження, знаходячись на вул. 600-річчя у м. Вінниця через незамкнені на замок передні праві дверцята салону автомобіля "Фольксваген LT 35", державний номер НОМЕР_1, таємно викрав майно ОСОБА_2, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 1 200 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Своє вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки салон транспортного засобу, всередину якого власник помістив інше майно з метою збереження його схоронності, містить усі ознаки сховища, а тому, дії особи, яка вилучає речі з салону автомобіля, однозначно підпадають під ознаки "проникнення до сховища". Крім того, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував усіх доводів його апеляційної скарги, не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою в частині безпідставності застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, й постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України судом апеляційної інстанції Суд уважає безпідставними з огляду на таке.
Згідно з роз`ясненнями, що містяться у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2013 року в справі № 5-33 кс 12 "під поняттям "сховище" слід розуміти певні місця чи ділянки території, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які обладнані огорожею чи технічними засобами абозабезпечені іншої охороною: пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи та інші сховища".
Відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів сховище - це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб.
Тобто до сховища (незалежно від ознаки стаціонарності) мають бути віднесені місця чи ділянки, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, та мають властиві для цього конструктивні ознаки, які забезпечують охорону від доступу до них сторонніх осіб.
Крім того, згідно з висновком Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові № 51-5932 км 19 від 17 березня 2020 року, "салони та/або багажні відділення автомобілів, можуть бути віднесені за своїми ознаками до поняття "сховище", виходячи з їх конструктивних особливостей, наявності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказані місця як такі, що мають, окрім іншого, призначення для постійного або тимчасового зберігання майна (тобто є сховищем). При цьому в кожному конкретному провадженні, де пред`явлено обвинувачення за викрадення майна з автомобіля, яке включає кваліфікуючу ознаку "проникнення у сховище", належить встановити об`єктивні обставини, які дозволять ідентифікувати відповідний автомобіль як "сховище". Ці обставини, з огляду на положення статей 91- 94 КПК України, підлягають обов`язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази - відповідній оцінці".
Як убачається з мотивувальної частини вироку, крадіжку майна потерпілого ОСОБА_2 було вчинено із салону автомобіля "Фольксваген LT35" через незамкнені на замок передні праві дверцята, тобто за відсутності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб.
З огляду на викладене, колегія суддів, погоджується з висновками апеляційного суду про те, що автомобіль, з якого була вчинена крадіжка, за даними ознаками не відноситься до сховища, та вважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України, як крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб.
Щодо доводів прокурора, викладених у його касаційній скарзі, про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є слушними.
Згідно з приписами статті 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався; при залишенні апеляційної скарги без задоволення мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, зазначені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі доказами, та дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження не дотримався.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Положенням ст. 75 КК України визначено, що звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого від відбування покарання.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції урахував обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що пом`якшують покарання - щирого каяття, відшкодування завданих збитків, а також дані про його особу, зокрема, те, що він є раніше не судимим.
Водночас зазначене суд розцінив як обставини, що дають підстави для відбування ОСОБА_1 покарання без ізоляції від суспільства.
Прокурор, не погоджуючись із указаним рішенням, оскаржив його до суду апеляційної інстанції, просив вирок суду першої інстанції скасувати через безпідставне застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, що призвело в цілому до призначення йому необґрунтовано м`якого покарання, та ухвалити новий вирок.
Суд апеляційної інстанції належним чином не спростував наведені в апеляційній скарзі доводи й залишив її без задоволення.
Так, суд апеляційної інстанції при перевірці доводів апеляційної скарги прокурора з достатньою повнотою не врахував тяжкості та характеру вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, того, що обвинувачений, будучи громадянином іншої держави, на території України суспільно корисною працею не займається, офіційного джерела доходу не має, вчинивши корисливий злочин.
Таким чином, висновки суду про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.
Попри це, суд апеляційної інстанції безпідставно погодився із рішенням місцевого суду про застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги прокурора з цього приводу.
З огляду на викладене ухвалу апеляційного суду не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
За умови підтвердження обсягу обвинувачення ОСОБА_1 та за відсутності інших обставин, які можуть вплинути на призначення покарання, застосування до нього положень ст. 75 КК України слід уважати необґрунтованим.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд
постановив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року стосовно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
Н.О. Марчук В.В. Король М.М. Лагнюк