357/6099/19 Про порушення Правил дорожнього руху, перевищення швидкості руху автомобіля та не застосування екстреного гальмування, що призвело до наїзду на пішохода, який рухався по узбіччю дороги, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер, а водій автомобіля після скоєння наїзду на пішохода, не зупинив автомобіль і на місці пригоди не залишився та не вжив всіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану - 16.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Грабового В.С. на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 12019110030001020 від 09 квітня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 08 квітня 2019 року приблизно о 22:20, керуючи технічно справним автомобілем марки "BMW X5", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись неподалік будинку № 128 по вул. Ставищанській у м. Білій Церкві Київської області в напрямку до с. Мала Вільшанка Білоцерківського району Київської області, неправильно оцінив дорожні умови та дорожню обстановку, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою і відповідно не реагував на її зміну, не обрав безпечної швидкості, перевищив швидкість руху керованого ним автомобіля, перед зміною напрямку руху праворуч своєчасно не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на праве узбіччя, де в подальшому не застосував екстрене гальмування та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який рухався по вказаному узбіччю. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер. При цьому після наїзду на пішохода ОСОБА_1 керований ним автомобіль не зупинив, на місці пригоди не залишився та не вжив всіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року апеляційну скаргу захисника Тарасюка А.В. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник Грабовий В.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і вказує, що судами обох інстанцій безпідставно не було застосовано до ОСОБА_1 положення ст. 75 КК України. При цьому посилається на те, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, повною мірою не врахував хворобливого стану здоров`я засудженого, наявності на його утриманні матері, яка є особою похилого віку та тяжко хворіє. Крім того, на переконання сторони захисту, місцевий суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 повністю відшкодував заподіяну ним моральну та матеріальну шкоду.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

У судовому засіданні прокурор заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни.

Захисник підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 цього Кодексу.

Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України у касаційній скарзі не оспорюється, а тому в касаційному порядку не перевіряється.

У своїй касаційній скарзі захисник вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, а також посилається на те, що місцевим судом під час призначення покарання ОСОБА_1 повною мірою не враховано даних про особу засудженого, обставин, що пом`якшують покарання, наявності міцних соціальних зв`язків, стану здоров`я засудженого, а також того, що останній повністю відшкодував завдані збитки.

Однак, з такою позицією захисника колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_1, виходив з того, що останній раніше не судимий, вчинив кримінальні правопорушення, одне з яких відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставинами, що пом`якшують покарання засудженому ОСОБА_1, судом визнано з`явлення із зізнанням, щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку та наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей. Обставин, які б обтяжували покарання, у ході судового розгляду не встановлено.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, сукупність усіх обставин їх вчинення, дані про особу засудженого, думку потерпілого та обставини, що пом`якшують покарання, погодився з висновком місцевого суду про наявність усіх підстав для призначення ОСОБА_1 основного покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про безпідставну відмову в застосуванні до засудженого положень ст. 75 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисником фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативними, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначення "інші обставини справи" або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить вимогам ст. 65 КК України.

На переконання колегії суддів, визначене судом остаточне покарання ОСОБА_1 з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370 та 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам та обґрунтовано відмовив у її задоволенні.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу захисникаслід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

Касаційну скаргу захисника Грабового Вячеслава Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року щодо засудженого ОСОБА_1 - без зміни.