316/180/19 Про порушення Правил дорожнього руху, перевищення швидкості руху автомобіля та не застосування екстреного гальмування, що призвело до наїзду на пішохода, який рухався по нерегульованому пішоходному переходу, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер, а водій автомобіля після скоєння наїзду на пішохода, не зупинив автомобіль і на місці пригоди не залишився та не вжив всіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану - 16.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, на вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 7 червня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 2 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080000000364, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Грузії, уродженця м. Марнеулі, Грузія, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Енергодарського міського суду Запорізької області від 7 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено та призначено покарання: за ч. 2 ст. 286 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки; за ч. 1 ст. 135 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

У строк відбування покарання ОСОБА_1 зараховано строк його попереднього ув`язнення з 29 листопада по 1 грудня 2018 року.

Вирішено долю речових доказів.

Цивільний позов ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Цивільний позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково та постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 57 181,15 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а також по 5000 грн на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 29 листопада 2018 року о 15:36, керуючи автомобілем марки "ВМW 530 І" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) та рухаючись по проїзній частині вул. Воїнів-Інтернаціоналістів (біля будинку № 4) в м. Енергодарі Запорізької області з боку вул. Курчатова в напрямку вул. Козацької зі швидкістю не менше 70 км/год, що перевищує максимальну дозволену в населеному пункті швидкість, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому зліва направо за напрямом руху автомобіля рухався пішохід ОСОБА_6, не вжив відповідних заходів до зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу і не дав йому дорогу, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода.

У результаті порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 10.1, 12.4, пп. "б" п. 12.9, п. 18.1 Правил дорожнього руху, сталася дорожньо-транспортна пригода внаслідок якої пішохід ОСОБА_6 отримав закриту черепно-мозкову травму, що спричинила його смерть на місці події.

Після наїзду на пішохода ОСОБА_1 змінив напрямок руху автомобіля вліво, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1, виїхав на зустрічну смугу руху, де скоїв зіткнення з автомобілем марки "Daewoо Gentra" (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_5, і, не зупиняючись, покинув місце дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, ОСОБА_1, усвідомлюючи, що вищевказаними протиправними діями поставив ОСОБА_6 у небезпечний для життя стан, усупереч пп. "г" п. 2.10 Правил дорожнього руху та Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (2801-12) не вжив можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, не викликав карети швидкої допомоги та не звернувся за допомогою до присутніх, не відправив потерпілого до лікувального закладу, натомість зник із місця пригоди, тим самим завідомо залишив без допомоги потерпілого, який унаслідок безпорадного стану був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 2 жовтня 2019 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, всупереч вимогам ст. 65 КК України не врахував повною мірою ступеня тяжкості злочинів, а також даних про особу останнього, і неправильно застосував ст. 75 КК України, що потягло за собою невиправдану м`якість заходу примусу. Апеляційний суд, на думку прокурора, не зважив на допущені порушення, необґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення й ухвалив рішення, яке не відповідає положенням ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_1 спільно із захисником Сухенко Ю.М. подали заперечення, в яких просять залишити судові рішення без зміни як законні, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.

Під час касаційного розгляду прокурор Костюк О.С. підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, проте з огляду на некоректність вимог у касаційній скарзі про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, просив задовольнити скаргу частково, скасувати лише зазначену ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Встановлені судом фактичні обставини вчинення злочинів, за які засуджено ОСОБА_1, і кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України в касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Касаційні доводи прокурора про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та його особі через м`якість є неприйнятними.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому з огляду на положення ст. 75 КК України законодавець підкреслює важливість такої мети покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні ряду покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має урахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Призначене ОСОБА_1 покарання за вчинені ним злочини зазначеним вище вимогам відповідає, воно є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Так, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, зважив на тяжкість вчинених злочинів, один із яких відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, на наслідки протиправних дій засудженого - смерть людини, а тому призначив йому покарання як за залишення потерпілого у небезпеці, так і за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило зазначені наслідки, у виді позбавлення волі, яке не є мінімальним у межах санкцій частин статей, що передбачають відповідальність за ці злочини, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, що є максимальним розміром додаткового покарання.

Звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, разом зі ступенем тяжкості вчинених злочинів, на чому акцентує увагу прокурор у касаційній скарзі, урахував також дані про особу засудженого та всі інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.

Зокрема, суд урахував, що засуджений раніше не притягався до кримінальної відповідальності, а також зважив на обставини, що пом`якшують покарання, якими визнано його щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочинів, добровільне відшкодування завданих збитків. Водночас жодних обставин, які б обтяжували покарання, у цьому кримінальному провадженні не встановлено.

У сукупності з наведеним суд урахував позитивну посткримінальну поведінку ОСОБА_1, а саме те, що до постановлення вироку він добровільно сплатив потерпілим 357 000 грн у рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди, в тому числі витрат на поховання й на правову допомогу, а також уклав із потерпілою ОСОБА_3 угоду, відповідно до якої взяв на себе зобов`язання щомісяця протягом року надавати їй матеріальну допомогу в розмірі 4000 грн. З огляду на ці обставини потерпіла ОСОБА_3 під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій зазначала про відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_1 та наполягала на призначенні йому покарання, не пов`язаного з реальним відбуванням, обґрунтовуючи свою позицію інтересами неповнолітніх дітей, на утримання яких засуджений зобов`язався сплачувати кошти.

Аналізуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що поведінка ОСОБА_1 свідчить про його дійсне розкаяння, оскільки він критично оцінює свої протиправні дії, засуджує свою поведінку, водночас підтримує зв`язок із потерпілою, добровільно відшкодував їй заподіяну злочином шкоду, висловив жаль з приводу вчиненого та публічно перед нею вибачився.

Що стосується посилань прокурора на тяжкість, ступінь суспільної небезпеки злочинів та їх наслідки, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком з іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.

Натомість зазначені вище обставини справи та дані про особу ОСОБА_1 у своїй сукупності, на переконання колегії суддів Верховного Суду, давали суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою та застосування протягом іспитового строку соціально-виховних заходів, необхідних для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.

Вирок місцевого суду у частині призначення покарання умотивований та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої аналогічні доводам у його касаційній скарзі, апеляційний суд, навівши в ухвалі достатні мотиви й підстави визнання апеляційної скарги необґрунтованою, правильно залишив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання без змін.

Ухвала апеляційного суду є достатньо вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через м`якість колегія суддів Верховного Суду не вбачає.

Переконливих доводів, які би спростовували висновки місцевого й апеляційного судів у частині призначеного покарання ОСОБА_1, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 7 червня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 2 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.