199/3295/17 Про скоєння нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із заподіянням потерпілій тяжких тілесних ушкоджень - 15.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну захисника Карлаша І. А. на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040700001090, за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Дніпро, Дніпропетровської області, зареєстрованого у будинку АДРЕСА_1, проживаючого у кімнаті АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Амур-Нижньодніпровського районний суд м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна.

Початок строку відбуття покарання визначено рахувати ОСОБА_1 з моменту затримання, тобто з 25 квітня 2017 року.

Заходом забезпечення кримінального провадження ОСОБА_1, до набрання вироку законної сили, залишено тримання під вартою.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк відбуття призначеного судом покарання, зараховано строк попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 25 квітня 2017 року по 20 червня 2017 року у співвідношенні один день попереднього ув`язнення двом дням позбавлення волі.

Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2019 року вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 21 вересня 2016 року близько 22 год напроти будинку №18 по вулиці Марійській м. Дніпро умисно вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, на потерпілу ОСОБА_2 . Ножем наніс останній один удар в область грудної клітини праворуч (зі спини), завдавши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, заволодівши майном потерпілої на загальну суму 1000 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2019 року скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Захисник вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки суд залишив не перевіреними доводи засудженого про те, що під час досудового слідства він був вимушений обмовити себе у вчиненні злочину внаслідок застосування до нього фізичного та психологічного тиску з боку працівників поліції.

Посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону захисник зазначає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, поклав в обґрунтування висновку про винність ОСОБА_1 недопустимі докази. Суд першої інстанції у порушення вимог КПК (4651-17) під час допиту потерпілої ОСОБА_2 у судовому засіданні провів слідчі дії - пред`явлення особи ОСОБА_1 для впізнання за власною ініціативою.

Захисник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували стандарт доказування "поза розумним сумнівом", оскільки в ході судового розгляду не було доведено винність ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Браїло І. Г. касаційну скаргу захисника вважав не обґрунтованою, просив її не задовольняти.

Захисник Карлаш І. А. касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Відповідно до ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду належить наводити мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.

Не погоджуючись із ухваленим вироком суду першої інстанції, захисник подав апеляційну скаргу, в якій вказував, зокрема, що суд першої інстанції посилається на докази винності ОСОБА_1, які є недопустимими. Судом в порушення вимог кримінального процесуального закону під час допиту потерпілої, була проведена така процесуальна дія як пред`явлення для впізнання. Апеляційний суд, залишаючи скаргу без задоволення, перевірив вказані доводи та навів переконливі мотиви для їх спростування, зазначивши обґрунтовані підстави, з яких залишив їх без задоволення. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник заявляв клопотання про відкладення розгляду справи № 199/3295/17-к з метою належної перевірки скарги обвинуваченого на не дозволені методи ведення слідства. Відмовляючи у задоволенні клопотання, апеляційний суд вказав на наявність у матеріалах провадження постанови слідчого першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР Передірій А.О. від 4 квітня 2019 року про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діях працівників Самарського відділення поліції ДВП ГУНП в Дніпропетровській області складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України, на підставі ч.1 п.2 ст. 284 КПК.

Колегія суддів Верховного Суду, взявши до уваги надану прокурором під час касаційного розгляду ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 5 листопада 2019 року про залишення скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження без розгляду, дійшла висновку, що дані про порушення права обвинуваченого ОСОБА_1 на захист відсутні.

Апеляційний суд як остання інстанція, яка зобов`язана перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, дослідив доводи захисника про недопустимі докази - протокол пред`явлення особи для впізнання від 3 листопада 2016 року, протокол слідчого експерименту від 3 листопада 2016 року, висновок експерта №4200е від 11 листопада 2016 року, та визнав їх безпідставними.

З урахуванням приписів ст. 433 КПК доводи захисника щодо оцінки доказу (даних протоколу пред`явлення особи для впізнання), не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Як установлено перевіркою матеріалів кримінального провадження слідчим Самарського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області Рябченко В. М., у присутності понятих, захисника, статиста та підозрюваного ОСОБА_1 було проведено слідчий експеримент, в ході якого останній добровільно, без фізичного та психологічного тиску, детально відтворив обставини вчинення ним злочину відносно потерпілої ОСОБА_2 та вказав конкретне місце, де після скоєного правопорушення залишив особисті речі потерпілої.

Дослідивши протокол слідчого експерименту від 3 листопада 2016 року, судами попередніх інстанцій наведено аналіз його змісту, та надано оцінку його в сукупності з іншими доказами, зроблено обґрунтований висновок, що всі докази, досліджені в судовому засіданні і покладені в основу вироку, є достовірними, допустимими і достатніми, які повною мірою підтверджують встановлені в суді фактичні обставини по справі.

Так само судами попередніх інстанцій обґрунтовано визнано допустимим доказом висновок експерта №4200е від 11 листопада 2016 року, складений на основі даних слідчого експерименту, згідно з яким локалізація та характер виявленого у потерпілої ОСОБА_2 тілесного ушкодження не суперечать механізму його спричинення на який вказував підозрюваний ОСОБА_1 в ході проведення слідчого експерименту.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про допустимість зазначених доказів у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 .

Змагальність у кримінальному провадженні є не лише засадою кримінального процесу, але й процесуальним режимом як сукупністю правових положень, що передбачає таку побудову процесу, щоб сторони кримінального провадження та потерпілий могли скористатися достатньою сукупністю процесуальних засобів для представлення, доказування своїх правових позицій, спростування інших правових позицій. За результатами прослуховування аудіозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції від 6 червня 2017 року колегія суддів Верховного Суду встановила, що окремої процесуальної дії судом як впізнання потерпілою обвинуваченого як особи, яка вчинила проти неї злочин, не проводилося. Допит потерпілої відбувався за правилами та у порядку ст. ст. 352- 353 КПК, яка в своїх показах вказувала на обвинуваченого ОСОБА_1 як на особу, яка вчинила проти неї злочин. Тому доводи касаційної скарги захисника є безпідставними.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом, на незастосування якого посилається у касаційній скарзі захисник, передбачає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 13 березня 2019 року у справі № 545/1642/15-к (провадження № 51-7041км18), від 21 лютого 2018 року у справі № 701/613/16-к (провадження № 51-6003 км 18).

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для встановлення правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону (постанова Верховного Суду 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к (провадження № 51-597км17)).

Вирішуючи питання про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, суди попередніх інстанцій дослідили належним чином докази в їх сукупності та встановили і обґрунтували, яким чином встановлені обставини справи доводять наявність умислу ОСОБА_1 . Доведення наявності умислу, який є необхідним елементом складу злочину, і виключення можливої відсутності умислу, встановлено судом, тобто що саме ОСОБА_1 здійснив напад на потерпілу ОСОБА_2 з метою заволодіння її майном, спричинивши їй тяжке тілесне ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент заподіяння.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є законними, обґрунтованими і вмотивованими, відповідають вимогам статей 370, 373- 374 КПК та ст. 419 КПК відповідно.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, у тому числі і тих, про які зазначив захисник у своїй касаційній скарзі, колегією суддів Верховного Суду не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Касаційну скаргу захисника Карлаша І. А. на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без задоволення.