462/2896/17 Про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя потерпілого в момент його заподіяння - 14.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Книша О.Я. на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 липня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140060001508, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 липня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 42 713,99 грн матеріальної шкоди та 30 000 грн моральної шкоди.

У задоволенні клопотання захисників Книша О.Я., Лесь І.О. та засудженого ОСОБА_1 про застосування до останнього Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин встановлених судом та наведених у вироку, 17 квітня 2017 року близько 1 години 20 хвилин, перебуваючи за адресою свого проживання в квартирі АДРЕСА_1, тримаючи в руці ніж, маючи умисел на нанесення потерпілому ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, умисно завдав останньому один удар ножем у ділянку спини справа, заподіявши потерпілому ОСОБА_2 тяжке тілесне ушкодження, яке було небезпечним для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК та вважає, що його діяння слід кваліфікувати за ст. 128 КК, оскільки жодного мотиву саме на умисне спричинення потерпілому тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 не було. Також вказує на те, що, призначаючи ОСОБА_1 покарання, судом не було враховано, що він двічі брав участь в АТО, був поранений та має інвалідність другої групи. Крім того, вказує, що судом першої інстанції було безпідставно частково задоволено позов ОСОБА_2, оскільки останнім не було надано доказів того, що долучені до позову чеки свідчать про придбання ним ліків, оскільки назви ліків у чеках суттєво відрізняються від назв ліків, вказаних у його медичній картці. Також зазначає, що розрахункова квитанція від 28 липня 2017 року на суму 26 000 грн, яку суд визнав витратами на санітарно-курортне лікування, свідчить про оплату за туристичні послуги. Крім того вказує, що потерпілим не було надано жодних доказів про вартість пошкоджених речей та не проведено їх оцінку.

Потерпілий ОСОБА_2 подав на касаційну скаргу захисника Книша О.Я. заперечення, в яких просить судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Чабанюк Т.В. вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просила її залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Книша О.Я., який просив задовольнити його касаційну скаргу, засудженого ОСОБА_1 та прокурора Чабанюк Т.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи касаційної скарги захисника щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.

Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (стаття 128 КК) настає за наявності таких же елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого статтею 121 КК (за умови, що були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження). А за суб`єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, суд першої інстанції послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.

Так, суд у вироку послався на отримані у судовому засіданні показання потерпілого ОСОБА_2 та дані, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту за його участю від 27 червня 2017 року, з яких убачається, що 17 квітня 2017 року він разом з ОСОБА_1 знаходились за місцем проживання останнього, близько 1 години 10 хвилин він зателефонував до знайомої, поряд з ним у цей час сидів ОСОБА_1 з лівої сторони дивану, через кілька хвилин розмови по телефону він відчув удар у правий бік спини, повернувшись побачив у правій руці ОСОБА_1 ніж зі слідами крові, ніж був лезом до низу; неодразу зрозумівши що сталося, відчув, що по спині щось тече, після чого почав знімати одяг, помітивши, що він у крові, ліг на диван та зателефонував до швидкої допомоги.

Дослідивши всебічно та повно показання потерпілого ОСОБА_2, місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано визнав ці показання достовірними, зазначивши, що вони в своїй сукупності підтверджуються іншими доказами.

Зокрема, показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, даними протоколу огляду місця події від 17 квітня 2017 року, під час якого оглянуто приміщення по АДРЕСА_1, даними висновку судово-медичної експертизи № 169/17 від 25 квітня 2017 року, за яким не підтверджено можливість отримання ОСОБА_2 проникаючого колото-різаного поранення спини при падінні на гострий колюче-ріжучий предмет з висоти власного зросту, а також іншими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.

За даними ж висновку судово-медичної експертизи № 169/17 від 25 квітня 2017 року у потерпілого виявлено тілесне ушкодження, яке належить до тяжких за критерієм небезпеки для життя.

Встановлені судом обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесного ушкодження свідчать про те, що ОСОБА_1 завдаючи удар ножем потерпілому у ділянку спини справа, діяв умисно, усвідомлюючи можливість спричинення шкоди здоров`ю потерпілого у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, розраховував на можливе поранення потерпілого і свідомо припускав такі наслідки.

Отже, із встановлених як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 умисно наніс потерпілому один удар ножем у ділянку спини справа, спричинивши останньому тяжке тілесне ушкодження.

Таким чином, зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, і виключають можливість кваліфікації його діяння як необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Призначаючи ОСОБА_1 вид та міру покарання, суд відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК врахував тяжкість злочину, який згідно зі ст. 12 КК віднесено до тяжкого злочину, дані про особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, задовільно характеризується за місцем проживання, має статус інваліда війни третього ступеня, брав участь у Революції Гідності.

Крім того, суд врахував і висновок органу пробації, згідно з яким ОСОБА_1 має низький ризик вчинення кримінального правопорушення, а також обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК.

Виходячи із сукупності обставин, встановлених судом першої інстанції та перевірених під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку, висновки апеляційного суду про наявність у ОСОБА_1 умислу на спричинення тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_2 та відсутність підстав розцінювати дії останнього як заподіяні з необережності, є обґрунтованими. З цим висновком погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.

Що ж стосується посилань захисника про безпідставне стягнення із засудженого на користь потерпілого матеріальної шкоди, то вони заслуговують на увагу.

Так, відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 60 ЦК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Як зазначено у ч. 2 ст. 127 КПК, шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Згідно із частинами 1, 4 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого, який за змістом і формою повинен відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.

Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Положеннями ч. 1 ст. 129 КПК визначено, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому. При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Цих вимог закону при розгляді даного провадження місцевим судом не було дотримано.

Водночас залишено поза увагою суду й роз`яснення, що міститься у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989 року № 3 (v0003700-89) , згідно з якими при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявність причинного зв`язку між скоєним і шкодою, що настала.

Так, вирішуючи питання щодо підстав та розміру заподіяної матеріальної шкоди, місцевий суд визнав доведеним витрати на придбання ліків за чеками на суму 13 113, 99 грн, витрати на санаторно-курортне лікування на суму 26 400 грн, вартість пошкоджених речей потерпілого на суму 3 200 грн, а також визнав обґрунтованим розмір моральної шкоди у сумі 30 000 грн.

Однак, поза увагою місцевого суду залишилось те, що згідно з епікриз-випискою із медичної карти № 1310 ОСОБА_2 з 24 травня 2017 року по 16 червня 2017 року знаходився в ДП Клінічному санаторії "Карпати" з діагнозом "проникаюче колото-різане поранення грудної клітини". Водночас на підтвердження витрат на санаторно-курортне лікування потерпілим була надана квитанція від 28 липня 2017 року на суму 26 000 грн, в якій зазначено, що це розрахунок за туристичні послуги.

Таким чином, суд першої інстанції, частково задовольняючи цивільний позов в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 26 000 грн як витрат на санаторно-курортне лікування потерпілого, свого рішення належним чином не обґрунтував та не з`ясував наявність причинного зв`язку між зазначеними витратами та вчиненим ОСОБА_1 кримінальним правопорушенням.

На вказані обставини не звернув уваги й суд апеляційної інстанції.

Крім того, ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не надано відповіді на доводи сторони захисту щодо суттєвих відмінностей долучених потерпілим до позову чеків про придбання ліків та назв ліків, вказаних у його медичній картці.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині вирішення судами цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на його користь матеріальної шкоди підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника Книша О.Я. задовольнити частково.

Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 липня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 вчастині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на його користь матеріальної шкодискасувати та призначити у цій частині новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства у суді першої інстанції.