753/19860/16-к Про замах на відкрите викрадення золотого ланцюжка із шиї потерпілої - 14.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 2 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у кримінальному провадженні № 12016100020010473 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Києва,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 2 березня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Районний суд установив, що ОСОБА_1 15 вересня2016 року близько 13:30 біля будинку № 22/20 на вул. Петра Григоренка в м. Києві, діючи повторно, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, намагався зірвати з шиї потерпілої ОСОБА_2 та відкрито викрасти золотий ланцюжок з хрестиком загальною вартістю 4000 грн, однак не довів задуманого до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки остання почала голосно кричати та чинити опір, у зв`язку з чим він утік.

При перегляді вироку Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 2 березня 2017 року його змінив. Призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор Горбань В. В., який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просить скасувати оспорювані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На переконання прокурора, при призначенні покарання засудженому місцевий суд безпідставно визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, його щире каяття, а також безпідставно послався на відсутність наслідків злочину та стан здоров`я останнього, і при цьому свій висновок про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням належним чином не мотивував.

Вважає, що за встановлених судом обставин справи та даних про особу засудженого, який вчинив умисний тяжкий злочин і раніше притягувався до кримінальної відповідальності, його виправлення можливе лише за умов реального відбування покарання та ізоляції від суспільства.

Стверджує, що при перегляді вироку апеляційний суд належним чином не перевірив доводів сторони обвинувачення в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК, а тому, на думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.

Іншим учасникам про час і місце розгляду касаційної скарги було належним чином повідомлено, однак вони у судове засідання не прибули. Заяв про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Мотиви Суду

Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі, прокурор порушує питання про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

За правилами ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Застосування ст. 75 КК відноситься до дискреційних повноважень суду і потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, а також наявність обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без його відбування.

Доводи прокурора в касаційній скарзі про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність у частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК не є прийнятними.

Так, при вирішенні питання про призначення покарання місцевий суд взяв до уваги тяжкість вчиненого ОСОБА_1 злочину, його попередні судимості та відсутність у справі обставин, що його обтяжують, а тому визначив таке засудженому у виді позбавлення волі в межах санкції норми кримінального закону, яка передбачає відповідальність за скоєне ним кримінальне правопорушення.

Разом з тим, з огляду на обставину яка пом`якшує покарання (щире каяття) та враховуючи особу винного, який має постійне місце реєстрації, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність заподіяної матеріальної шкоди і стан здоров`я останнього, суд дійшов умотивованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства за умови застосування до нього ст. 75 КК та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок за апеляційними скаргами першого заступника прокурора м. Києва Кононенка П.М. та заступника прокурора м. Києва Коржа А. С. уважно перевірив викладені у них доводи щодо порушення судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 68 КК при призначенні покарання засудженому та визнавши ці доводи обґрунтованими змінив вказане рішення і зменшив ОСОБА_1 покарання до 4 років позбавлення волі.

Також, апеляційний суд перевірив і доводи апеляційної скарги першого заступника прокурора м. Києва Кононенка П. М. про необґрунтоване звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та вмотивовано відхилив їх, навівши підстави з яких визнав ці доводи неприйнятними.

При цьому, обґрунтовуючи можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд врахував позицію потерпілої в суді першої інстанції, яка не наполягала на реальному позбавленні волі останнього, та прокурора, який під час виступу в судових дебатах просив суд застосувати до засудженого положення ст. 75 КК, а також схожу позицію заступника прокурора м. Києва Коржа А. С. в апеляційній скарзі.

З огляду на це, колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав стверджувати про неправильне застосування районним судом до засудженого положень ст. 75 КК, як і не вбачає підстав вважати рішення апеляційного суду ухваленим з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки в ньому наведено докладні мотиви, з яких ці доводи прокурора в апеляційній скарзі визнано неприйнятними.

Крім того, Суд ураховує і те, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку, що свідчить на користь того, що останній своєю добросовісною поведінкою упродовж цього строку довів можливість свого виправлення без відбування покарання.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при постановленні своїх рішень.

Під час перевірки цих рішень Судом не виявлено порушень норм матеріального або процесуального права, які би тягнули їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 2 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.