397/369/17 Про незаконне придбання, зберігання з метою збуту та збут наркотичних засобів - 08.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на вирок Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 20 червня 2019 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22015120000000021, за обвинуваченням

ОСОБА_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кіровоград, освіта середня - спеціальна, одруженого, має на утриманні двох малолітніх дітей, працюючого експертом на підприємстві МТС-Україна, не зареєстрованого на території України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК,

ОСОБА_3, громадянки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м. Кіровоград, освіта середня - спеціальна, одруженої, має на утриманні трьох малолітніх дітей, є багатодітною матір`ю, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року затверджено угоди про визнання винуватості, укладені 21 березня 2017 року в м. Кропивницькому між прокурором відділу прокуратури Кіровоградської області з питань нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби Тупало Н. М. та обвинуваченим ОСОБА_2, обвинуваченою ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 липня 2015 року за № 22015120000000021.

ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Початок іспитового строку визначено рахувати з моменту проголошення вироку, тобто з 22 березня 2017 року.

ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Початок іспитового строку визначено рахувати з моменту проголошення вироку, тобто з 22 березня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 20 червня 2019 року вирок Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року щодо обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 307 КК змінено.

Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду на особу " ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ". Визначено вважати, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК за попередньою змовою "з особами матеріали стосовно яких розглянуто в окремому провадженні".

У решті вирок Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року щодо обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, як особа матеріали щодо якої розглядаються в окремому провадженні, просить вирок Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 20 червня 2019 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону.

Свою позицію обґрунтовує тим, що суд першої інстанції повинен був відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки вона не відповідає вимогам КПК (4651-17) у частині зазначення ОСОБА_1 як особи, за попередньою змовою з якою було вчинено злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК. Вироком, яким затверджено угоду, встановлено факти, які створюють преюдицію визнання його винуватості у вчиненні злочину, кримінальне провадження щодо якого не розглянуто та вирок суду не набрав законної сили, що в свою чергу є порушенням принципів презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

ОСОБА_1 стверджує, що судом першої інстанції не затверджувались угоди про визнання винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 21 березня 2017 року, а матеріали провадження містять угоди про визнання винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 16 травня 2016 року, які судом першої інстанції не затверджувались.

Переглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, на думку останнього, не перевірив його доводи та не надав їм оцінку.

Вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, змінивши вирок суду першої інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Костюк О. С. не підтримав касаційну скаргу ОСОБА_1 та просив її не задовольняти.

Захисник Терехов М. С., якій діє в інтересах ОСОБА_1, підтримав касаційну скаргу ОСОБА_1, просить її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно з ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) .

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Доводи Іванова А. Ю. щодо порушення презумпції невинуватості під час ухвалення вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3, є безпідставними.

Затверджуючи угоду про визнання винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд першої інстанції встановив, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 беззастережно визнали себе винуватими, згідно із ст. 12 КК, відноситься до тяжких злочинів, у яких потерпілі відсутні. Шкода нематеріального характеру від даного правопорушення завдана лише державним та суспільним інтересам.

Суд переконався, що укладення угод сторонами є добровільним, з`ясував, що обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повністю усвідомлюють зміст укладених з прокурором угод про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнають себе винуватими, розуміють свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК, наслідки укладення затверджених угод, передбачених ч. 2 ст. 473 КПК, та наслідки їх невиконання, передбачені ст. 476 КПК.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року, яким затверджено угоди про визнання винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановив, що вирок суду не у повній мірі відповідає загальним вимогам до обвинувальних вироків згідно з ч. 2 ст. 475 КПК.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції у порушення вимог ч.1 ст. 337 КПК було встановлено, що злочин ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було вчинено за попередньою змовою з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Вирок Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року, яким затверджено угоди про визнання винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 змінено судом апеляційної інстанції, виключено з мотивувальної частини посилання суду на особу " ОСОБА_1 та ОСОБА_5 " та зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК за попередньою змовою "з особами матеріали стосовно яких розглядаються в окремому провадженні".

З огляду на зазначене судом апеляційної інстанції усунуто порушення вимог закону, допущені судом першої інстанції. Ухвала апеляційного суду мотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК. Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, мотивував свої висновки.

Виключення апеляційним судом посилання у вироку на конкретних осіб, як співучасників інкримінованих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 злочинів свідчить про відсутність встановлених преюдиціальних фактів щодо ОСОБА_1 .

Невизнання своєї вини іншими особами, матеріали стосовно яких розглядаються в окремому провадженні, не може бути правовою підставою для скасування вироку на підставі угоди про визнання винуватості щодо осіб, які погодились на укладення угод.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що у даному випадку скасування вироку суду, який набравзаконної сили, не відповідатиме вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що судом першої інстанції не затверджувались угоди про визнання винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 21 березня 2017 року, колегія суддів Верховного Суду вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

За матеріалами кримінального провадження вироком Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року затверджені угоди про визнання винуватості від 21 березня 2017 року між обвинуваченими ОСОБА_2, ОСОБА_3 та прокурором відділу прокуратури Кіровоградської області з питань нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби Тупало Н. М.

Угоди про визнання винуватості від 16 травня 2016 року, про які зазначає ОСОБА_1 у касаційній скарзі, у матеріалах кримінального провадження відсутні.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини, відповідно до яких презумпція невинуватості вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи у вчиненні злочину до того, як її вину буде доведено відповідно до закону, не знайшло свого підтвердження. Суд апеляційної інстанції виключив з мотивувальної частини вироку посилання суду на осіб " ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ", тому відсутні офіційні висновки та припущення, що суд розглядає особу ОСОБА_1 як винувату.

Обвинувачення, висунуте органом досудового розслідування ОСОБА_1 не було предметом судового розгляду. Вказане свідчить про відсутність преюдиціальності, як властивості судового рішення, щодо винуватості ОСОБА_1 .

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 20 червня 2019 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без зміни.