265/7498/17 Про умисне заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинило тривалий розлад здоро в`я, та відкрите викрадення з рук потерпілого мобільного телефона, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд - 07.04.2020 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Константинова Д.І. на вирок Апеляційного суду Донецької області від 19 березня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Маріуполя Донецької області, громадянина України, раніше судимого: 31 травня 2018 року Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за :

- за ч. 1 ст. 122 КК до позбавлення волі на строк 1 рік;

- за ч. 2 ст. 186 КК до позбавлення волі на строк 4 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_1 за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК ОСОБА_1 за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 31 травня 2018 року (у виді штрафу в розмірі 850 гривен, який був сплачений), більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням на нього відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 13 травня 2017 року біля 21.00 години, знаходячись на перехресті вулиці Московської та вулиці З. Космодем`янської в місті Маріуполі, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, підійшов до малознайомого ОСОБА_2 та завдав йому один удар кулаком в область обличчя, чим заподіяв середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоро в`я, та вирвав з рук ОСОБА_2 мобільний телефон "iPhone 5", вартістю 5025 гривень, після чого залишив місце вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Вироком Донецького апеляційного суду 19 березня 2019 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано: - ОСОБА_1 визначено вважати засудженим за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

У решті вирок суду залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Константинов Д.І., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою призначення покарання, яке є невідповідним тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого, через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду, звільнивши ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор, посилаючись на законність та обґрунтованість вироку суду апеляційної інстанції, просить залишити його без зміни, а касаційну скаргу захисника Константинова Д.І. без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу захисника Константинова Д.І. залишити без задоволення, а судове рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши учасників провадження та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У касаційній скарзі захисника Константинова Д.І. не оскаржується доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186 КК, з огляду на що, касаційний суд не перевіряє рішення суду в цій частині.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника Константинова Д.І. про неправильне застосування кримінального закону, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та даним про особу засудженогоОСОБА_1 через суворість, то вони є безпідставними.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного й відображають його пост кримінальну поведінку як прояв ставлення до скоєного. Така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.

З матеріалів провадження вбачається, що при обранні ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчинених злочинів, один з яких відноситься до злочинів середньої тяжкості, другий до тяжких злочинів, відповідно до вимог ст. 12 КК, дані про особу засудженого, який раніше судимий, на обліках у психіатра та нарколога не знаходиться, за місцем проживання характеризується позитивно, позицію потерпілого щодо несуворого покарання для засудженого, наявність обставин, які пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, та прийшов до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Втім, апеляційний суд, перевіривши вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, прийшов до правильного висновку, що, наведені у мотивувальній частині вироку правові підстави звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, не є такими, які б доводили можливість застосування до нього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, отже покарання, призначене із застосуванням ст. 75 КК, не є справедливим, з чим погоджується і касаційний суд.

Так, положеннями ст. 75 КК передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Зокрема, як вбачається зі змісту вироку апеляційного суду, колегія суддів апеляційного суду прийшла до обґрунтованого висновку, що мотивуючи рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК суд першої інстанції лише формально врахував тяжкість злочинів та особу обвинуваченого, не надавши відповідної оцінки, зокрема, й способу вчинення злочину, а також тому, що ОСОБА_1 одним сильним ударом спричинив потерпілому ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку скоєних ОСОБА_1 кримінальних правопорушень.

Крім того, при ухвалені вироку суд першої інстанції зазначив як одну з обставин, яка пом`якшує покарання - добровільне відшкодування шкоди потерпілому, але згідно вироку цього ж суду викрадене майно вилучене у обвинуваченого лише завдяки діям працівників поліції. Вказане, на думку апеляційного суду, спростовує висновок про добровільність відшкодування заподіяної шкоди ОСОБА_1 .

Не взято судом першої інстанції до уваги і те, що ОСОБА_1 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного корисливого злочину, нове кримінальне правопорушення вчинив лише через два місяці після вчинення попереднього злочину, що свідчить про його стійке небажання стати на шлях виправлення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду прийшла до обґрунтованого висновку, щозастосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання - виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів, а тому є невиправдано м`яким, навівши при цьому переконливі підстави такого рішення, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Таке рішення, на думку колегії суддів, належним чином вмотивовано, є справедливим, а покарання - необхідним і достатнім.

Підстав для зміни оскарженого судового рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів і особі засудженого, через суворість, як про це йдеться у касаційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК і підстав вважати його невмотивованим відсутні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року, суд

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 19 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Константинова Д.І. - без задоволення.