442/1116/17 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень - 07.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 квітня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140110002258, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дрогобича Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, і виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК через недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 30 вересня 2016 року близько 19:00 на подвір`ї будинку АДРЕСА_2 . Унятичах під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин завдав ОСОБА_2 удару кулаком у голову, спричинивши потерпілому легких тілесних ушкоджень у виді садна та синця.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що місцевий суд не вмотивував свого висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та фактом заподіяння ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень, хоча ці обставини підтвердив у суді сам обвинувачений, потерпілий та свідки. Натомість суд безпідставно визнав їх показання непослідовними та суперечливими; не зазначив, у чому саме полягає суперечність цих показань; дійшов передчасного та помилкового висновку про недоведеність прямого умислу ОСОБА_1 на заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, посилаючись на свій же висновок щодо показань свідків; не врахував та не дав оцінки іншим письмовим доказам сторони обвинувачення (протоколам слідчих експериментів, висновку експерта тощо). Апеляційний суд не звернув уваги на зазначені порушення, усупереч вимогам ст. 404 КПК повторно не дослідив доказів та, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, викладені у скарзі. З огляду на зазначене вирок місцевого суду не відповідає вимогам статей 91, 94, 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 КПК.

У запереченні на касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_2 вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до

ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Загальні вимоги до змісту вироку суду визначено у ст. 374 КПК. Зокрема, п. 1 ч. 3 указаної статті встановлено, що у разі визнання особи виправданою в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Однак суд першої інстанції цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався, не здійснив належного аналізу обставин кримінального провадження та не дав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, та дійшов передчасного й суперечливого висновку про недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинив ОСОБА_1 .

Так з обвинувального акта убачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення в умисному заподіянні 30 вересня 2016 року легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .

Розглянувши кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, через відсутність достатніх доказів вчинення злочину обвинуваченим.

Стаття 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За змістом указаної норми доказування тих чи інших обставин злочину ґрунтується на аналізі саме сукупності всіх доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення злочину конкретною особою.

Усупереч наведеному в ході судового розгляду кримінального провадження місцевий суд дослідив ряд доказів, однак більшість із них необґрунтовано відкинув або ніяк не оцінив і, відповідно, не проаналізував їх у сукупності, а тому висновки цього суду не можна вважати належним чином умотивованими.

Зокрема, суд визнав показання потерпілого, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про одні й ті ж обставини суперечливими, непослідовними та поставив під сумнів достовірність цих доказів через існування між обвинуваченим, потерпілим та свідками неприязних відносин. Одночасно з цим, обґрунтовуючи висновок про виправдання ОСОБА_1, суд зазначив, що жоден зі вказаних свідків не надав об`єктивних, конкретних і неоспорюваних показань про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення.

Тобто суд допустив суперечність у своїх висновках, оскільки спочатку відкинув показання свідків з вищенаведених підстав, а потім дав їм оцінку, зазначивши, що вони не підтверджують факту вчинення злочину обвинуваченим. Своїх висновків у кожному випадів суд не обґрунтував.

Між тим, із наведених у вироку показань убачається, що як потерпілий, так і свідки підтвердили перед судом факт завдання 30 вересня 2016 року ОСОБА_1 потерпілому тілесних ушкоджень на подвір`ї домоволодіння останнього у присутності працівників поліції, зокрема ОСОБА_7, котрий також був допитаний судом та надав аналогічні показання. Не заперечував цього факту і сам обвинувачений, який визнав вину у вчиненні інкримінованого йому злочину (а.п. 106).

Слушними є доводи прокурора про те, що у вироку не надано оцінки даним протоколів слідчих експериментів з потерпілим ОСОБА_2 та свідком ОСОБА_4 (а.п. 58-64, 74-85), даним довідки з Дрогобицької міської лікарні від 30 вересня 2016 року про виявлення у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень (а.п. 55), які відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, а тому повинні бути оцінені відповідно до вимог ст. 94 КПК.

Також суд, дослідивши висновки експертів від 03 жовтня 2016 року № 602 та від 30 січня 2017 року № 45 про встановлення ступеня тяжкості заподіяних ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, дійшов висновку про неможливість встановлення обставин їх виникнення, зокрема того факту, що тілесні ушкодження потерпілому заподіяв саме обвинувачений ОСОБА_1 .

Суд не оцінив цих доказів у сукупності з іншими доказами, не проаналізував їх, не звернув уваги на те, що експерти дійшли відповідних висновків за результатом дослідження як вищезазначеної довідки від 30 вересня 2016 року, так і протоколів слідчих експериментів, яким суд, як уже було зазначено вище, також не дав оцінки.

Наведені порушення згідно з ч. 1 ст. 412 КПК є істотними й такими, що перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, який і сам при розгляді апеляційної скарги прокурора допустив порушення.

Так, за обставин того, що прокурор в апеляційній скарзі оскаржив виправдувальний вирок з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, вказував на неправильну оцінку місцевим судом доказів та просив скасувати оскаржуваний вирок, з метою забезпечення реалізації стороною обвинувачення права на апеляційне оскарження такого судового рішення відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК, апеляційний суд мав створити необхідні для цього умови, в тому числі й шляхом повторного дослідження обставин, які оскаржує прокурор, та про необхідність іншої оцінки яких він просив в апеляційній скарзі (а.п. 120).

Забезпечення таких умов передбачено безпосередньо ч. 3 ст. 404 КПК, відповідно до якої за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Проте суд апеляційної інстанції не виконав вимог процесуального закону, зокрема не розглянув клопотання прокурора про повторне дослідження всіх доказів, які, на його думку, підтверджують винуватість виправданого у вчиненні злочину, їх безпосередньо не дослідив і власної оцінки усім обставинам кримінального провадження з огляду на статті 22, 23, 94, 95 КПК не дав.

Той факт, що прокурор, навівши в апеляційній скарзі клопотання про повторне дослідження доказів, не заявив його усно в судовому засіданні апеляційного суду, не свідчить про згоду сторони обвинувачення із вироком місцевого суду, зокрема зі встановленими цим судом фактичними обставинами кримінального провадження, про що необґрунтовано зазначено в оскаржуваній ухвалі, оскільки прокурор своєї апеляційної скарги не відкликав, а підтримав частково.

Таким чином апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК при розгляді апеляційної скарги прокурора і дійшов передчасного висновку щодо законності вироку суду першої інстанції, залишивши його без змін.

Враховуючи наведене, подану касаційну скаргу слід задовольнити, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Новий розгляд кримінального провадження суду першої інстанції необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, під час якого врахувати вищенаведене, дослідити, проаналізувати та належним чином оцінити усі докази - як кожен окремо, так і в сукупності, й ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.