' 'p'

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 704/1483/16-к

провадження № 51-9751 км 18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор`євої І.В.,

суддів Бущенка А.П., Голубицького С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Ширмер О.О.,

прокурора Чабанюк Т.В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Черкаської області від 20 серпня 2018 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, оскаржуване судове рішення та встановлені обставини

За вироком Тальнівського районного суду Черкаської області від 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено цивільний позов та питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

ОСОБА_1 визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно в м. Тальному за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, 25 серпня 2016 року приблизно о 16:00 у будинку на АДРЕСА_2 ОСОБА_1 зайшов до спальної кімнати й викрав звідти належні ОСОБА_2 16 600 грн, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім того, 8 вересня 2016 року близько 16:30 біля будинку на АДРЕСА_3 ОСОБА_1 викрав з автомобіля марки "Форд Транзит Д" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) належні ОСОБА_3 кошти в розмірі 500 грн.

Апеляційний суд Черкаської області 20 серпня 2018 року за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу й ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, як випливає з її змісту, засуджений ОСОБА_1, порушує питання про зміну на підставах, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), вироку суду апеляційної інстанції і пом`якшення призначеного йому покарання. Суть доводів скаржника зводиться до того, що він є суб`єктом Закону України від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII "Про амністію у 2016 році" (1810-19) , проте згаданий суд залишив поза увагою наведене, не розглянув із цього питання клопотання засудженого, необґрунтовано задовольнив апеляційні вимоги сторони обвинувачення і обрав надмірно суворий захід примусу, що належить відбувати реально. При цьому апеляційний суд також не врахував усіх пом`якшуючих обставин та неправомірно послався у своєму вироку на попередні судимості ОСОБА_1 .

У поданій скарзі засуджений зазначив про своє бажання брати участь у касаційному розгляді, однак надалі він письмово поінформував Суд про протилежне.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог засудженого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У цьому провадженні судовий розгляд було здійснено в порядку ст. 349 КПК, а новий вирок апеляційний суд ухвалив лише в частині покарання. У поданій касаційній скарзі не міститься аргументів про порушення вказаної норми права й не заперечується правильність юридичної оцінки діянь за ч. 2 ст. 185 КК. Отже, при перевірці оспорюваного рішення Суд керується правилами ч. 2 ст. 433 КПК.

Відповідно до приписів статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

При виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування апеляційний суд дотримався наведених законодавчих приписів.

За матеріалами справи, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, подав на нього апеляційну скаргу. У ній він стверджував про неправильне застосування ст. 75 КК, що потягло за собою невиправдану м`якість заходу примусу. У зв`язку з цим прокурор просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення в частині покарання і постановити свій вирок, яким обрати засудженому покарання, що належить відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи сторони обвинувачення та ретельно дослідивши всі дані про особу ОСОБА_1, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції засудженого від суспільства і визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 КК неправильним, а призначений захід примусу - невиправдано м`яким.

Ухвалюючи свій вирок, апеляційний суд разом зі ступенем тяжкості злочину, формою вини, урахував конкретні обставини справи, характер (зміст) протиправних дій засудженого, який, будучи раніше неодноразово судимий за вчинення різних умисних злочинів, переважно проти власності, на шлях виправлення не став, суспільно корисною діяльністю не займався, а навпаки, знову вчинив аналогічні кримінально-карані діяння.

З огляду на такі обставини в їх поєднанні, а також на посередню характеристику ОСОБА_1 за місцем проживання апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до засудженого інституту умовного звільнення суперечить загальним засадам покарання і не забезпечить досягнення його мети.

Водночас усупереч доводам у скарзі апеляційний суд також зважив на ставлення ОСОБА_1 до вчиненого та його щире каяття.

Таким чином, суд апеляційної інстанції з`ясував усі обставини, що мають правове значення при виборі заходу примусу, правильно їх оцінив і призначив ОСОБА_1 покарання не в максимальних межах санкції ч. 2 ст. 185 КК.

Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість немає.

Твердження в касаційній скарзі про неправомірність посилань у вироку на попередні судимості засудженого є неспроможними, адже суд виконав вимоги ст. 65 КК.

Не можна визнати прийнятними і доводи в касаційній скарзі з питань застосування Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) .

Згідно зі ст. 9 вказаного Закону, п. "в" ст. 4 Закону України "Про застосування амністії в України", за загальним правилом, її не може бути застосовано до осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких злочинів. Натомість у цій справі наявні дані про непогашені судимості ОСОБА_1 за тяжкі злочини, передбачені ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК.

Тому апеляційний суд, розглянувши клопотання ОСОБА_1 про застосування до нього амністії, обґрунтовано відмовив у його задоволенні.

Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність вироку суду апеляційної інстанції, у поданій скарзі не міститься.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування чи зміну оскарженого судового рішення, під час касаційного розгляду кримінального провадження не встановлено.

Тому касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Апеляційного суду Черкаської області від 20 серпня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

А.П. Бущенко І.В. Григор`єва С.С. Голубицький