455/608/15-к Про скоєння грабежу, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я - 07.04.2020 Прийняття

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 7 червня 2018 року щодо

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Яремче Івано-Франківської

області, жителя

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, зміст оскарженого судового рішення та встановлені обставини

За вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 березня 2016 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК постановлено виконувати самостійно цей вирок та Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 20 січня 2016 року.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 31 травня 2016 року залишив без змін згаданий вирок.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), задовольнивши частково касаційну скаргу сторони захисту, 12 вересня 2017 року скасував на підставі п. 1 ч. 1 ст. 436 КПК зазначене рішення суду апеляційної інстанції і призначив новий розгляд у цьому суді через неналежне повідомлення ОСОБА_1 про дату і час перегляду оспорюваного вироку.

За наслідками нового розгляду вказаний апеляційний суд, задовольнивши апеляційну скаргу обвинуваченого, ухвалою від 7 червня 2018 року вирок змінив, застосував ст. 75 КК, на підставі якої звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки й поклав на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Разом із цим було виключено: рішення про самостійне виконання вироків Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 березня 2016 року та Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 20 січня 2016 року, а також вказівку на початок строку відбування покарання ОСОБА_1 з моменту його затримання. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин грабежу, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої.

Як установив суд, 2 березня 2015 року близько 20:20 у м. Хирові Старосамбірського району Львівської області на вул. Січових Стрільців поблизу будинку № 32 ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2 і, з силою потягнувши за її сумку, бризнув із балончика невідомою речовиною в обличчя. Внаслідок цього потерпіла впала на землю, а ОСОБА_1 відкрито заволодів сумкою останньої, завдавши матеріальної шкоди на загальну суму 2200 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів скаржника зводиться до того, що апеляційний суд не врахував усіх обставин, які мають значення при виборі покарання та порядку його відбування, залишив поза увагою дані про особу винного, котрий раніше вчинив декілька епізодів грабежу, і неправомірно застосував до ОСОБА_1 інститут умовного звільнення (ст. 75 КК), що потягло за собою невиправдану м`якість заходу примусу. На думку сторони обвинувачення, апеляційний розгляд було здійснено формально, а прийняте рішення не відповідає ст. 370 КПК.

На зазначену скаргу захисник Смотрич А.І. подав заперечення, в яких він, наводячи аргументи, стверджує про неспроможність касаційних вимог прокурора.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає ухвалу апеляційного суду в межах касаційної скарги, в якій не заперечуються доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину проти власності та юридично-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 186 КК.

У силу ст. 370 КПК ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно зі ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме, якщо суд (окрім випадків засудження за корупційний злочин) при призначенні покарання, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде умотивованого висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд дотримався наведених норм права.

Переглядаючи вирок місцевого суду в межах поданої стороною захисту апеляційної скарги та вирішуючи питання щодо необхідного для виправлення засудженого покарання, разом із ступенем тяжкості вчиненого злочину апеляційний суд урахував особу винного, який, визнавши свою провину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має незадовільний стан здоров`я і на його утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей. Також суд зважив на відсутність обтяжуючих обставин й на те, що шкоду потерпілій фактично було відшкодовано і ОСОБА_2 не висувала претензій до ОСОБА_1 .

Крім того, суд узяв до уваги, що засуджений уже відбув 1 рік 3 місяці позбавлення волі у Львівській установі виконання покарань (№ 19), звідки його було звільнено у зв`язку з ухвалою ВССУ від 12 вересня 2017 року та відсутністю іншого судового рішення, що набрало законної сили і передбачало тримання обвинуваченого під вартою. Урахував суд і те, що у 2017 році ОСОБА_1 закінчив Дрогобицький навчальний центр № 40 і здобув робітничу професію, а після звільнення працевлаштувався в представництві турецької компанії дорожнім робітником.

З огляду на таку посткримінальну поведінку засудженого апеляційний суд дійшов переконання, що ОСОБА_1 вже не становить підвищеної суспільної небезпеки, а тому надалі досягнення мети його виправлення та попередження нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою впродовж максимального іспитового строку, передбаченого законом.

Переконливих аргументів про протилежне в касаційній скарзі не зазначено.

Сам собою той факт, що 20 січня 2016 року стосовно ОСОБА_1 було ухвалено інший вирок, не є за законом безумовною перешкодою для застосування інституту умовного звільнення в цій справі.

Попри доводи сторони обвинувачення в поданій скарзі, оспорювана ухвала відповідає приписам статей 370, 419 КПК, а призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК не сприймається як явно несправедливе та не суперечить загальним засадам.

До того ж згідно з отриманою інформацією ОСОБА_1 виправдав довіру суду, адже ухвалами Старосамбірського районного суду Львівської області від 26 червня 2018 року та Шевченківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2019 року засудженого було звільнено від відбування призначених йому за вироками покарань у зв`язку із закінченням іспитового строку.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оспорюваної ухвали, при розгляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.