349/1531/17 Про умисне не виконання посадовою особою постанови районного суду міста - 02.04.2020 Прийняття

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1, його захисника Піки М. Є. та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2018 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області

від 22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 382 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_1 обов`язки, передбачені ч. 1

ст. 76 КК України, а саме зобов`язано ОСОБА_1 повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 21 лютого 2019 року залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора, захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Гринчишина І. Я. та потерпілого ОСОБА_2, а вирок місцевого суду

від 22 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, умисно не виконав постанову Франківського районного суду м. Львова від 31 травня 2016 року, яка набрала законної сили 22 вересня 2016 року, за нижчевказаних обставин.

Так, цією постановою визнано протиправною бездіяльність Княгиницької сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області щодо відмови ОСОБА_2

у проведенні реєстрації 101-го договору купівлі-продажу майнових паїв

СК "Княгиничі", видачі одного свідоцтва про право власності на майновий пай та анулювання 101-го свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства по особах відповідно до переданих договорів. Цим же судовим рішенням зобов`язано Княгиницьку сільську раду провести реєстрацію 101-го договору купівлі-продажу майнових паїв СК "Княгиничі" і анулювання 101-го свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства по особах відповідно до переданих договорів, а також видати ОСОБА_2 одне свідоцтво про право власності на майновий пай.

З метою примусового виконання постанови місцевого суду від 31 травня 2016 року

11 жовтня 2016 року було видано виконавчий лист, а 21 жовтня 2016 року державним виконавцем згідно з положеннями статей 3, 4, 24- 27 Закону України "Про виконавче провадження" було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52709852, копії якої було направлено сторонам виконавчого провадження і Княгиницькій сільській раді, також було надано строк добровільно виконати рішення суду протягом десяти робочих днів із моменту винесення постанови.

Листом від 26 жовтня 2016 року № 198 виконавчий комітет Княгиницької сільської ради в особі секретаря виконкому Левицької О. І. повідомив державному виконавцю, що сільський голова ОСОБА_1 перебуває у відпустці, а тому просив зупинити виконання судового рішення.

07 листопада 2016 року державний виконавець виніс постанову про накладення на Княгиницьку сільську раду штрафу в розмірі 5100 грн та попередив про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду, копію постанови направив боржнику для виконання.

23 листопада 2016 року державний виконавець удруге висунув вимогу виконати рішення суду та наклав штраф у розмірі 10 200 грн, а також попередив про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду, копію постанови направив боржнику для виконання.

На підставі повідомлення державного виконавця 12 грудня 2016 року слідчий Рогатинського відділення поліції вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016090210000338 про злочин, вчинений сільським головою Княгиницької сільської ради.

30 грудня 2016 року на підставі статей 39, 50, 63 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, незважаючи на вжиті державним виконавцем заходи, направлені на виконання Княгиницькою сільською радою постанови суду, що набрала законної сили, сільський голова ОСОБА_1, як головна посадова особа вказаної територіальної громади, до повноважень якої віднесено забезпечення додержання Конституції та інших законів України та який несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на невиконання рішення суду, не вжив жодних заходів з видачі ОСОБА_2 одного свідоцтва про право власності на майновий пай.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушення вимог кримінального процесуального закону та на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений зазначає, що до його повноважень як голови Княгиницької сільської ради належало лише підписання рішень ради та її виконавчого комітету, а не прийняття рішень від імені сільської ради та її органів, тому вважає, що він не суб`єктом злочину, в учиненні якого його визнано винним. При цьому рішення судів не містять посилань на нормативно-правову базу, якою передбачено його обов`язок із виконання ним як головою сільської ради судових рішень, які набрали законної сили.

Суд апеляційної інстанції, на думку засудженого, не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення, й постановив рішення, яке не відповідає вимогам положень, передбаченим статтями 404, 405, 412, 419 КПК України.

Суть доводів у касаційній скарзі з доповненнями захисника Піки М. Є. за змістом є аналогічною доводам засудженого ОСОБА_1 і зводиться до того, що постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є незаконними, а тому захисник просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Поміж іншого, захисник наголошує на порушенні суддею ОСОБА_3 під час постановлення оскаржуваного вироку місцевого суду таємниці наради суддів, про що свідчать рішення зазначеного судді про повернення матеріалів щодо вчинення адміністративних правопорушень за нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) для доопрацювання та усунення недоліків. Крім того, на думку захисника, суддя ОСОБА_3 не мав законного права розглядати кримінальне провадження № 12016090210000338 від 12 грудня 2016 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 382 КК України через те, що він як слідчий суддя брав участь у кримінальному провадженні № 12014090210000244.

У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи виду та розміру призначеного

ОСОБА_1 основного покарання, а також не оспорюючи застосування до останнього положень ст. 75 КК України, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На думку прокурора, апеляційний суд, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в його апеляційній скарзі, про безпідставність незастосування до ОСОБА_1 положень п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України щодо заборони виїзду за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування.

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 представник потерпілого Репак В. В., посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просить постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Захисник Піка М. Є., висловивши свої доводи, підтримав касаційні скарги і просив їх задовольнити, прокурор заперечила проти задоволення касаційних скарг сторін кримінального провадження та вважала, що постановленні судові рішення щодо ОСОБА_1 є законними і обґрунтованими

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.

При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційних скаргах сторони захисту, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.

При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.

Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, полягає в одному з таких альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим.

Невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні службовою особою, яка займає відповідальне становище, умисного невиконання постанови суду, що набрала законної сили, за обставин, детально викладених у вироку, колегія суддів касаційного суду вважає правильними й такими, що підтверджуються сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Доводи сторони захисту в касаційних скаргах про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій

ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 382 КК України колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі доводи спростовуються перевіреними у кримінальному провадженні доказами.

Так, у судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, не визнав і відмовився давати показання на підставі ст. 63 Конституції України.

Незважаючи на таку позицію засудженого місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання:

-показання потерпілого ОСОБА_2 про те, що попри його неодноразові скарги на бездіяльність сільського голови Княгиницької сільської ради ОСОБА_1 рішення Франківського районного суду м. Львова від 31 травня 2016 року не було виконано, чим порушено його майнові права;

- показаннями свідка - державного виконавця ОСОБА_4, який зазначив, що всі постанови та документи виконавчого провадження в ході примусового виконання судового рішення від 31 травня 2016 року було надіслано на адресу Княгиницької сільської ради. До виконавчої служби для надання пояснень від імені сільської ради приходив ОСОБА_1 . При цьому жодних дій, які сприяли б виконанню рішення суду останній не вчинив, натомість надані письмові та усні пояснення зводяться лише до того, що судове рішення є незрозумілим та несправедливим.

Такі показання учасників суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться:

- у копіях договорів купівлі продажу майнових паїв СК "Княгиничі", укладених між ОСОБА_2 та жителями с. Княгиничі, які були членами СК "Княгиничі";

- у копії постанови Франківського районного суду м. Львова від 31 травня

2016 року, якою зобов`язано Княгиницьку сільську раду провести реєстрацію

101-го договору купівлі-продажу майнових паїв СК "Княгиничі" та анулювання

101-го свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства по особах відповідно до переданих договорів, а також видати ОСОБА_2 одне свідоцтво про право власності на майновий пай;

- у копії ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, якою апеляційну скаргу Княгиницької сільської ради залишено без задоволення, а постанову місцевого суду від 31 травня 2016 року - без зміни;

- у копії постанови від 21 жовтня 2016 року державного виконавця ОСОБА_4 про відкриття виконавчого провадження № 52709852, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження і Княгиницькій сільській раді, надано строк для добровільного виконання рішення суду протягом десяти робочих днів із моменту винесення постанови;

- у копії постанови державного виконавця ОСОБА_4 від 07 листопада

2016 року про накладення штрафу на Княгиницьку сільську раду за невиконання рішення суду;

- у копії постанови державного виконавця ОСОБА_4 від 23 листопада

2016 року про накладення штрафу на Княгиницьку сільську раду за невиконання рішення суду та повідомлення про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду;

- у копії повідомлення державного виконавця від 29 листопада 2016 року, яке направлено в Рогатинське відділення поліції, де зазначено про факт ухилення від виконання рішення суду сільським головою;

- у копії витягу з кримінального провадження № 12016090210000338, відомості про яке 12 грудня 2016 року було внесено слідчим до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі повідомлення державного виконавця про злочин вчинений сільським головою Княгиницької сільської ради;

- у копії постанови державного виконавця від 30 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження;

- в інших наведених у вироку доказах.

Установивши сукупність обставин, що належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, місцевий суд дійшов умотивованого висновку, з яким погоджується і колегія суддів касаційного суду, про вчинення ОСОБА_1 злочину проти правосуддя і відповідно до встановлених фактичних обставин умисні дії останнього обґрунтовано кваліфікував за ч. 3 ст. 382 КК України.

При цьому доводи засудженого та його захисника, зокрема щодо відсутності складу інкримінованого злочину, а також щодо відсутності у ОСОБА_1 реальної можливості виконати рішення суду тощо, аналогічні доводам, викладеним

у касаційних скаргах, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який

з огляду на ч. 1 ст. 12, ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування

в Україні", положення пунктів 13, 14 постанови Кабінету Міністрів Українивід 28 лютого 2001 року № 177 (177-2001-п) , ч. 2 ст. 13, ч. 7 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дійшов мотивованого висновку про те, що для виконання судового рішення жодних інших рішень жодних органів не потрібно, а тому внесення на розгляд сесії Княгиницької сільської ради питання про виконання рішення суду не ґрунтується на законі і є способом уникнення від відповідальності за невиконання рішення суду.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії

ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 382 КК України кваліфіковано правильно. Підстав вважати, що місцевий суд порушив положення закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій ОСОБА_1 за зазначеною нормою КК України, про що йдеться в касаційних скаргах сторони захисту, колегія суддів не вбачає.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в цьому провадженні при прийнятті рішення про призначення виду й розміру покарання, а також при звільненні від відбування основного покарання суд не порушив вищевказаних положень закону.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Законом України від 07 вересня 2016 року № 1492-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених" (1492-19) , який набрав чинності 08 жовтня

2016 року, змінено ст. 76 КК України. Частина 1 цієї норми передбачає, що в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в результаті судового провадження місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення

ОСОБА_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та поклав на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України (в редакції Закону України від 07 вересня 2016 року № 1492-VIII (1492-19) ), а саме повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання або роботи та періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації. Покладання ж судом обов`язків, визначених ч. 2 ст. 76 КК України, є правом, а не обов`язком суду, а тому доводи прокурора про безпідставність незастосування до ОСОБА_1 положень п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України щодо заборони виїзду за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними.

Доводи сторони захисту про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону через порушення суддею ОСОБА_3 під час постановлення оскаржуваного вироку місцевого суду таємниці наради суддів,

а також через те, що цей суддя не мав законного права розглядати кримінальне провадження № 12016090210000338 від 12 грудня 2016 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 382 КК України, оскільки він як слідчий суддя брав участь у кримінальному провадженні № 12014090210000244 від 04 серпня 2014 року, колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними.

З матеріалів кримінального провадження, зокрема з протоколів судових засідань, убачається, що суд під головуванням судді ОСОБА_3, ухвалюючи вирок за наслідками розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1, із 17-ої год.

19 жовтня 2018 року перебував у нарадчій кімнаті, звідки 22 жовтня 2018 року

о 08:57 повернувся для негайного проголошення вироку.

Постановлення зазначеним суддею постанов від 22 жовтня 2018 року про повернення отриманих ним матеріалів про вчинення адміністративних правопорушень за нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) для доопрацювання та усунення недоліків, на переконання колегії суддів касаційного суду, не свідчать про порушення суддею таємниці наради суддів. При цьому й сторона захисту не надала доказів і не обґрунтувала належним чином тверджень про те, що зазначені рішення у справах про адміністративні правопорушення були постановлені суддею в період з 17-ої год. 19 жовтня

по 09:42 22 жовтня 2018 року.

Що стосується тверджень сторони захисту про істотне порушення кримінального процесуального закону через те, що суддя ОСОБА_3 як слідчий суддя брав участь у кримінальному провадженні № 12014090210000244 від 04 серпня

2014 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, то колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки зазначене кримінальне провадження стосувалося невиконання іншого судового рішення.

Відповідно до ухвали Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2015 року, постановленої за результатами розгляду клопотання слідчого слідчого відділу Рогатинського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про тимчасовий доступ до речей і документів у кримінальному провадженні за № 12014090210000244

від 04 серпня 2014 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, слідчий суддя ОСОБА_3 ухвалив надати дозвіл на такий доступ до матеріалів виконавчого провадження № ЄДРВП 42806749 від 02 квітня 2014 року, що знаходяться у ВДВС Рогатинського районного управління юстиції

(вул. Галицька, 40 у м. Рогатині) без права їх вилучення (справа № 349/25/15-к, провадження № 1-кс/349/5/15).

Обґрунтовуючи своє клопотання, слідчий указав, що 28 березня 2014 року Франківським районним судом м. Львова на виконання постанови Франківського районного суду м. Львова від 18 жовтня 2012 року було видано виконавчий лист

№ 2-а/1326/166/2012, який 01 квітня 2014 року надійшов для виконання

до ВДВС Рогатинського районного управління юстиції. Наступного дня головним державним виконавцем було відкрите виконавче провадження № ЄДРВП 42806749

Натомість у колегії суддів касаційного суду відсутні підстави вважати, що суддя ОСОБА_3 під час досудового розслідування брав участь у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12016090210000338 від 12 грудня 2016 року за ч. 3 ст. 382 КК України, що є безперечним обмеженням участі судді в кримінальному провадженні в суді першої інстанції відповідно до положень ч. 1 ст. 76 КПК України.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційні скарги прокурора та потерпілого на підставі невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, а також апеляційні скарги сторони захисту з приводу неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, належним чином перевірив викладені у них доводи, аналогічні наведеним у касаційних скаргах, дав на них вичерпні відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які обґрунтовано визнав доводи безпідставними і ці висновки, з якими погоджується колегія суддів, належним чином мотивував у своєму рішенні.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З урахуванням того, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не встановила, тому касаційні скарги засудженого

ОСОБА_1, його захисника Піки М. Є. та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

Вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня

2018 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого

2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, його захисника Піки М. Є. та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.