Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Веденяпіна О.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року

у справі № 2а-25028/10/0570

за позовом Приватного підприємства "Синапс"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Донецька

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Приватне підприємство "Синапс" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Донецька (далі - відповідач) про визнання дій ДПІ у Ленінському районі м. Донецька протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 26 лютого 2010року № 0005241542/0, № 0005231542/0, № 0005251542/0; від 02 серпня 2010 року № 0005241542/2, № 0005231542/2, № 0005251542/2; від 26 жовтня 2010 року № 0005241542/3, № 0005231542/3, № 0005251542/3 (в редакції заяви про збільшення позовних вимог).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року позов був задоволений частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в Ленінському районі м. Донецька: № 0005241542/0, № 0005231542/0, № 0005251542/0 від 26 лютого 2010 року; № 0005241542/2, № 0005231542/2, № 0005251542/2 від 02 серпня 2010 року; № 0005241542/3, № 0005231542/3, № 0005251542/3 від 26 жовтня 2010 року. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ в Ленінському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ в Ленінському районі м. Донецька провела невиїзну документальну перевірку ПП "Синапс" з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по деклараціях за період: січень - серпень 2009 року, за результатами якої був складений акт № 53/15-2/13478542 від 15 січня 2010 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", які полягали у тому, що зобов'язання з податку на додану вартість по деклараціях за період: січень - серпень 2009 року були сплачені позивачем за межами граничних строків сплати із затримкою на 30, 88, 92 календарних дні.

26 лютого 2010 року ДПІ в Ленінському районі м. Донецька на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0005241542/0, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за затримку на 30 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 113516,50 грн. застосувала до ПП "Синапс" штраф у розмірі 10 % у сумі 11351,65 грн.

26 лютого 2010 року ДПІ в Ленінському районі м. Донецька на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0005231542/0, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за затримку на 88 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 128576,05 грн. застосувала до ПП "Синапс" штраф у розмірі 20 % у сумі 25715,21 грн.

26 лютого 2010 року ДПІ в Ленінському районі м. Донецька на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0005251542/0, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за затримку на 92 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 17011,52 грн. застосувала до ПП "Синапс" штраф у розмірі 50 % у сумі 8505,76 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а ДПІ в Ленінському районі м. Донецька були прийняті податкові повідомлення-рішення від 02 серпня 2010 року № 0005241542/2, № 0005231542/2, № 0005251542/2, від 26 жовтня 2010 року № 0005241542/3, № 0005231542/3, № 0005251542/3 на аналогічні суми штрафних санкцій.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: податковим органом було неправомірно притягнуто позивача до відповідальності, передбаченої підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами на державними цільовими фондами", оскільки податкові зобов'язання, самостійно узгоджені платником податків у податкових деклараціях лютий - серпень 2009 року, були погашені ним у порядку, у повному обсязі та у строк, визначений абзацом 1 підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"; податкове зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2009 року у сумі 22342,00 грн. було дійсно сплачене позивачем із затримкою на 14 календарних днів, проте сплачена підприємством 16 березня 2009 року сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2009 року у сумі 27000,00 грн. включала також і суму штрафу за затримку сплати, тоді як розмір штрафу за затримку сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2009 року, визначений податковим органом, не відповідає вимогам закону; обов'язок підприємства щодо сплати податків і зорів вважається виконаним в момент прийняття банком платіжних документів на перерахування таких коштів, а платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне зарахування коштів до державного бюджету, якщо таке порушення сталося з вини банку. Відмовляючи у задоволенні решти решті позовних вимог, суд виходив з того, що прийняття податкового повідомлення-рішення за наслідками проведеної перевірки відноситься до компетенції податкового органу, а тому дії відповідача при складанні та направленні на адресу підприємства таких податкових повідомлень-рішень не порушують права, свободи та інтереси позивача, оскільки таке порушення можливе лише в заниженості від змісту таких рішень, а не факту їх складання та направлення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПП "Синапс" з метою сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість за січень 2009 року в сумі 22342,00 грн. подало до Донецької філії ТОВ Комерційний банк "АРМА" платіжне доручення № 444 від 16 березня 2009 року на суму 27000,00 грн., з урахуванням штрафу за затримку, оскільки граничний строк сплати зазначеного податкового зобов'язання становив 02 березня 2009 року, тобто платіжне доручення було подане до установи банку із затримкою сплати на 14 календарних днів, що тягне нарахування штрафу у розмірі 10 % від суми сплаченого податкового боргу.

Листом від 16 березня 2009 року № 1603/3/5 позивач був повідомлений банком про невиконання зазначеного платіжного доручення у зв'язку з недостатністю грошових коштів на кореспондентському рахунку. Постановою Національного банку України від 19 лютого 2010 року № 79 з 22 лютого 2010 року було відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ТОВ Комерційного банку "АРМА", на підставі чого 03 березня 2010 року зазначене платіжне доручення було повернуто банком позивачу без виконання.

Податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період: лютий - серпень 2009 року сплачувались підприємством в межах граничних строків, визначених законодавством, що не заперечувалось податковим органом, проте сплачені позивачем платежі скеровувались відповідачем в рахунок погашення податкового боргу, який виник у позивача у зв'язку з ненадходженням до бюджету коштів, сплачених позивачем в рахунок погашення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за січень 2009 року.

Згідно пунктів 1.2, 1.3 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до положень підпункту 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (2346-14) банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому, платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Визначальним у змісті даної норми є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. Отже, якщо неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Підпунктом 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Згідно підпунктом 16.3.1 пункту 16.3 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування пені закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку.

Викладене свідчить про відсутність з боку позивача порушення щодо неперерахування до бюджету податкових зобов'язань з податку на додану вартість за січень 2009 року у сумі, самостійно узгодженій у відповідній податковій декларації.

Згідно пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до положень підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, для застосування цього штрафу необхідна наявність двох підстав: 1) наявність узгодженої суми податкового зобов'язання; 2) сплата цієї узгодженої суми податкового зобов'язання із затримкою на відповідну кількість календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Ці факти мають бути належним чином встановлені податковим органом. Інших підстав для застосування штрафу не передбачено.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Колегія суддів відзначає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем було своєчасно сплачені до державного бюджету узгоджені суми податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за період: лютий - серпень 2009 року, проте податковий орган самостійно скерував зазначені платежі в рахунок погашення податкового боргу позивача за попередні податкові періоди.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Ленінському районі м. Донецька підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.