442/2191/19 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, скоєне на ґрунті особистих неприязних відносин з дружиною - 25.02.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019140110000393за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Меденичі Дрогобицького району Львівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 квітня 2019 року, залишеною без зміни ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України закрито у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 02 березня 2019 року близько 23:50 год, перебуваючи неподалік магазину "Рукавичка", що на вул. Дрогобицькій у смт Меденичі, Дрогобицького району, Львівської області, під час словесного конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних стосунків із його дружиною ОСОБА_3, умисно спричинив їй легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить її скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив без зміни ухвалу суду першої інстанції, який, закриваючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, не врахував вимоги Закону України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами" від 06 грудня 2017 (2227-19) року. Крім того, прокурор зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 7, 9, 284, 370, 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Чабанюк Т. В. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством.

Можливість закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством при відмові потерпілого від обвинувачення була предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Частиною 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ) визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Частиною 6 статті 13 Закону № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У касаційній скарзі йдеться про те, що оскільки ОСОБА_1 щодо своєї дружини вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, тобто злочин пов`язаний з домашнім насильством, то відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження щодо нього не можна було закрити у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Щодо вказаного питання об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду сформулювала висновки в постанові від 12 лютого 2020 року (справа № 453/225/19, провадження № 51-4000кмо19) згідно з якими злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК (2341-14) як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. Встановлена у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов`язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред`явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" 07 грудня 2017 року№ 2229-VIII визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Одночасно згідно з п. 17 ч.1 ст. 1 вказаного Закону фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 125 КК України, а саме в умисному спричиненні легких тілесних ушкоджень свої дружині ОСОБА_3 .

Тобто ОСОБА_4 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, пов`язаного із домашнім насильством, і він мав можливість захищатися від нього.

За таких обставин відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 не можна було закрити у зв`язку з відмовою потерпілої ОСОБА_3 від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, на чому наголошував прокурор в апеляційній скарзі і що залишилося поза увагою суду.

З огляду на викладене, ухвала суду апеляційної інстанції є такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення,і відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити доводи апеляційної скарги, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, із урахуванням усіх обставин прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у належно мотивованому процесуальному документі згідно з вимогами закону.