334/9279/13-к Про хуліганство, скоєне з грубим порушенням громадського порядку із мотивів явної неповаги до суспільства з особливою зухвалістю - 13.02.2020 Прийняття

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012089990002078, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Показне Михайлівського р-ну Запорізької обл., зареєстрованого в АДРЕСА_1 ),

жителя АДРЕСА_2 ),

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 296 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.

На підставі ст. 49 КК ОСОБА_1 звільнено від покарання.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 7000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 04 вересня 2018 року залишив вирок щодо ОСОБА_1 без змін. Крім того, звільнив засудженого від покарання згідно з ч. 5 ст. 74 КК на підставах, передбачених ст. 49 КК, у зв`язку із закінченням строків давності.

У цьому ж кримінальному провадженні було постановлено ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 травня 2016 року про залишення вищевказаного вироку без змін, яку було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2017 року із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 09 червня 2012 року близько 11:00 на території автозаправної станції "Shell", розташованої на вул. Рельєфній, 14-Б у м. Запоріжжі, грубо порушуючи громадський порядок із мотивів явної неповаги до суспільства, безпричинно, діючи з особливою зухвалістю, в присутності працівників станції застосував до ОСОБА_2 фізичне насильство: схопив її рукою за горло та вдарив дверима автомобіля по ногах, при цьому висловлювався нецензурною лайкою на адресу потерпілої.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 вказує на незаконність ухвалених щодо нього судових рішень, посилається на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, поза розумним сумнівом не доведено, а висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях та недопустимих доказах, зокрема даних протоколів допитів, проведених під час досудового розслідування, що залишилося поза увагою апеляційного суду. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав доведеним хуліганство за ознакою особливої зухвалості, посилаючись на те, що діями засудженого потерпілій ОСОБА_2 заподіяно тілесні ушкодження, оскільки їх наявності судом не встановлено і, зокрема, спростовано висновком судової медичної експертизи та поясненнями експерта в судовому засіданні. Крім того, посилається на упередженість апеляційного суду, який, крім іншого, припустився дискримінаційного ставлення до засудженого за ознакою статі, обґрунтовуючи свої висновки щодо наявності в його діях об`єктивної сторони інкримінованого йому злочину. Зазначає, що апеляційний суд не навів в ухвалі своїх висновків по суті вимог апеляційної скарги та не дав відповідей на всі наведені в ній аргументи. Вважає за необхідне призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.

Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

З матеріалів кримінального провадження видно, що засуджений ОСОБА_1, не погодившись з вироком місцевого суду щодо нього, подав апеляційну скаргу. Мотивуючи свою позицію щодо незаконності оскарженого судового рішення, зазначав, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а обвинувачення ґрунтується на припущеннях суду та недопустимих доказах. Вважав, що докази у кримінальному провадженні не лише не доводять його винуватості, а й підтверджують його непричетність до кримінального правопорушення. Стверджував, що суд дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, зокрема, через відсутність об`єктивної сторони хуліганства, вчиненого з особливою зухвалістю.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1, проте не навів переконливих аргументів на їх спростування. Залишаючи апеляційну скаргу засудженого без задоволення, не мотивував свого рішення належним чином.

Зокрема, поза увагою апеляційного суду залишилися доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки про доведеність його винуватості, необґрунтовано послався на докази, яким не дав оцінки з точки зору їх допустимі.

Апеляційний суд не перевірив цих доводів засудженого з урахуванням вимог ст. 94 та ч. 4 ст. 95 КПК, а, навпаки, визнав, що показання свідка ОСОБА_3, потерпілої ОСОБА_2 і самого ОСОБА_1, викладені у протоколах допитів та слідчих експериментів, які були проведені під час досудового розслідування, є доказами винуватості засудженого. Натомість відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Крім того, слід звернути увагу, що суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи не дотримався вимог ч. 2 ст. 439 КПК, якою передбачено, що вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Як видно зі змісту ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2017 року, скасовуючи ухвалуАпеляційного суду Запорізької області від 12 травня 2016 року із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції звертав увагу на необхідність дотримання апеляційним судом положень статей 337, 404 КПК, якими передбачено, що судовий розгляд проводиться лише у межах висунутого обвинувачення, а також що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції.

Усупереч вищезазначеним вимогам апеляційний суд, спростовуючи доводи ОСОБА_1 про відсутність у його діях кваліфікуючої ознаки вчинення хуліганства з особливою зухвалістю, зазначив про те, що наявність такої ознаки підтверджується тим, що він заподіяв потерпілій ОСОБА_2 тілесні ушкодження, не зважаючи на те, що це не ставилося у вину засудженому органом досудового розслідування і не було встановлено судом. Таким чином, апеляційний суд безпідставно збільшив обсяг обвинувачення засудженого, чим, крім іншого, порушив вимоги ч. 2 ст. 404 КПК, відповідно до змісту якої суд апеляційної інстанції не вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим погіршується становище обвинуваченого.

Більше того, суд апеляційної інстанції вказав в ухвалі про неспроможність версії ОСОБА_1 про те, що конфлікт був спровокований потерпілою ОСОБА_2, оскільки наявні докази свідчать про протилежне. При цьому зазначив, що суд належним чином обґрунтував свої висновки щодо секатора, який був вилучений під час огляду місця події. Натомість з матеріалів справи не видно, щоб судом взагалі досліджувався протокол огляду місця події, під час якого вилучався секатор. Також ОСОБА_1 не давав показань про такі обставини в судовому засіданні.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції як на доказ винуватості ОСОБА_1 послався на висновок судової медичної експертизи від 05 жовтня 2012 року, зазначивши, що цей висновок на винуватість обвинуваченого не вказує, однак і не спростовує її. Такий підхід апеляційного суду суперечить положенням ч. 4 ст. 17 КПК, згідно з якою всі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку не переконався, що вирок стосовно ОСОБА_1 був ухвалений із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а також що винуватість засудженого доведено поза розумним сумнівом.

Таким чином, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а вирок - без змін, апеляційний суд допустив формальний підхід до розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку, фактично не проаналізував викладених у скарзі доводів та не зазначив переконливих мотивів, з яких визнав такі доводи необґрунтованими, внаслідок чого постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

На підставі ч. 1 ст. 438 КПК ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню за доводами, викладеними в касаційній скарзі, у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, розглянути кримінальне провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону, зокрема, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати на них вичерпні відповіді та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.