310/6864/17 Про таємне викрадення чужого майна, скоєне з корисливих мотивів - 13.02.2020 Прийняття

неодноразово судимої, останнього разу - 18 липня 2017 року вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області з урахуванням ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 06 грудня 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 185 КК України - строком на 2 роки;

- за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України - строком на 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 липня 2017 року з урахуванням ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 06 грудня 2017 року і призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком

на 4 роки 1 місяць.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 05 серпня 2017 року о 12:00, перебуваючи в приміщенні торгівельного залу магазину "Сьогодні Аврора", розташованого на проспекті Азовському, 21/1 у м. Бердянську Запорізької області, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою вчинення таємного викрадення чужого майна, будучи впевненою, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає, підійшла до торгівельного прилавку, де шляхом вільного доступу, таємно викрала зі стелажу товар на загальну суму

603, 85 грн, що належить фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 . Після цього, засуджена ОСОБА_1 з викраденим майном залишила місце вчинення злочину та розпорядилась ним на власний розсуд, чим заподіяла фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 матеріальну шкоду на зазначену суму.

Крім цього, 31 серпня 2017 року о 16:30, ОСОБА_1 перебуваючи в приміщенні торгівельного залу магазину "Лотос", розташованого на вул. Північній, 15б у

м. Бердянську Запорізької області, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою вчинення таємного викрадення чужого майна, будучи впевненою, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає, підійшла до торгівельного прилавку, де шляхом вільного доступу, таємно викрала зі стелажу майно на суму 403, 71 грн, що належить ТОВ "ЛОТОС ТРЕЙД". Після цього, ОСОБА_1 з викраденим майном залишила місце вчинення злочину та розпорядилась ним на власний розсуд, чим заподіяла ТОВ "ЛОТОС ТРЕЙД" матеріальну шкоду на загальну суму 403, 71 грн.

Також 10 вересня 2017 року о 17:40, перебуваючи в приміщенні торгівельного центру "Дельмар", який розташований на проспекті Азовському, 35а у

м. Бердянську Запорізької області, засуджена ОСОБА_1 побачила на дерев`яній тумбі мобільний телефон "Samsung J5", який був підключений до зарядного пристрою. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, остання підійшла до дерев`яної тумби та від`єднала мобільний телефон від зарядного пристрою та навушників, намагаючись таємно викрасти мобільний телефон "Samsung J5" вартістю 5 499 грн, що належить потерпілій ОСОБА_3 . В цей час, злочинні дії засудженої ОСОБА_1 були помічені потерпілою ОСОБА_3, яка закричала в бік ОСОБА_1 з приводу крадіжки свого телефону. Після цього, засуджена ОСОБА_1, продовжуючи утримувати вищевказаний мобільний телефон при собі, усвідомлюючи, що її злочинні дії помічені потерпілою, діючи умисно, повторно, з метою відкритого викрадення чужого майна, продовжила бігти в напрямку виходу з торгівельного центру, але була затримана потерпілою ОСОБА_3, тим самим засуджена ОСОБА_1 не довела свій злочинний умисел на викрадення майна до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 червня 2019 року рішення місцевого суду змінено. Постановлено виключити з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції обставину, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засудженапросить скасувати вирок районного суду і ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та її особі через суворість.

Стверджує про неправильну кваліфікацію її дій за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України.

Також, вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано конкретні обставини справи та її особу, що в сукупності давало суду, на її думку, підстави при призначенні покарання, застосувати ст. 69 КК України.

Крім цього, зазначає, що апеляційний суд, у порушення вимог чинного законодавства, не дав належної оцінки допущеним судом першої інстанції порушенням і залишив вирок місцевого суду в частині правової кваліфікації її дій за вчинені злочини та в частині призначеного їй покарання без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу з доповненнями не подавались.

У судовому засіданні засуджена та її захисник підтримали подану касаційну скаргу з доповненнями засудженої, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженої, її захисника, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі з доповненнями доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та кваліфікація її дій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України в касаційній скарзі з доповненнями не оспорюються.

Щодо доводів касаційної скарги з доповненнями засудженої про неправильну кваліфікацію її дій за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Судом зроблений правильний висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України, винуватість засудженої підтверджується: показаннями потерпілої ОСОБА_3 про те, що дійсно за вказаних обставин, місця та часу, засуджена з її мобільним телефоном в руках почала бігти, на що потерпіла голосно вимагала зупинитися, проте засуджена не реагувала. Потерпіла наздогнала засуджену вже біля дверей торгівельного центру, після цього остання кинула мобільний телефон на батарею. Вважає, що ОСОБА_1 не могла не чути її голосні крики, так як відстань між ними була невелика, та коли вона почала кричати, засуджена прискорила ходу, при цьому не озиралася. Також інші співробітники та покупці, які перебували у торгівельному центрі бачили, як вона наздоганяла ОСОБА_1 і при цьому голосно кричала; показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які суду показали, що 10 вересня 2017 року в торгівельному центрі "Дельмар" бачили, як засуджена ОСОБА_1 бігла, тримаючи щось в руці, а потерпіла ОСОБА_3 бігла за нею та голосно кричала "Стій"; протоколом огляду місця події від 22 вересня 2017 року та диском з відеозаписом з приміщення торгівельного відділу "Ай-покупай" в ТЦ "Дельмар".

На вказаному відеозаписі, який був досліджений в судовому засіданні судом першої інстанції, видно як засуджена ОСОБА_1 бере з тумби мобільний телефон і прямує до виходу з торгівельного центру. В цей момент потерпіла ОСОБА_3 помічає викрадення свого мобільного телефону, біжить за ОСОБА_1, яка після цього прискорює ходу, продовжуючи прямувати в напрямку виходу із ТЦ.

Крім цього, винуватість засудженої підтверджується дослідженими в судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.

Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

У вироку суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, досліджених та оцінених із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

Разом з цим, відповідно до норм чинного законодавства розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.

Так, крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в торгівельному центрі "Дельмар" потерпіла ОСОБА_3 помітила засуджену ОСОБА_1, яка взяла її мобільний телефон та почала бігти, на що потерпіла голосно вимагала зупинитися, проте засуджена розуміючи, що її дії помічені, не відреагувала та продовжувала бігти до виходу з торгівельного центру, але була затримана потерпілою ОСОБА_3, тим самим засуджена ОСОБА_1 не довела свій злочинний умисел на викрадення майна до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинила дії, розпочаті як крадіжка, але які були виявлені потерпілою і, незважаючи на це, продовжені засудженою з метою заволодіння майном та небули доведені до кінця з причин, що не залежали від волі засудженої, а тому такі дії належить кваліфікувати як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

Отже встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженої за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України. Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах кримінального провадження і з такими висновками погоджується колегія суддів.

Стосовно доводів касаційної скарги з доповненнями засудженої щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворості покарання, яке їй призначеного без застосування ст. 69 КК України, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини цього кодексу.

З мотивувальної частини вироку місцевого суду слідує, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при обранні виду та розміру покарання ОСОБА_1 суд врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до положень ст. 12 КК України відносяться до злочину середньої тяжкості та тяжкого злочину, дані про особу засудженої, зокрема: яка раніше неодноразово судимаза вчинення корисливих злочинів проти власності, те, що на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно, має на утриманні малолітню дитину, висновок досудової доповіді органу пробації.

Разом з цим, врахував обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття, а також конкретні обставини вчинення злочинів, характер та спосіб скоєного.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, дані про особу засудженої, конкретні обставини скоєння злочинів, характер та спосіб вчинених кримінальних правопорушень, суд обґрунтовано призначив засудженій ОСОБА_1 покарання в межах санкцій інкримінованих їй злочинів.

Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_1 покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст.ст. 50, 65 КК України.

Таким чином, підстав для призначення засудженій ОСОБА_1 покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК України за злочини, передбачені ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України у касаційній скарзі з доповненнями засудженої не міститься, розглядом кримінального провадження не встановлено.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України належно оцінив доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, у тому числі і на доводи на які посилається засуджена у своїй касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі з доповненнями засудженої та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженої, касаційну скаргу з доповненнями засудженої має бути залишено без задоволення, а судові рішення - без зміни.