177/585/18 Про керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, що призвело до наїзду на пішохода, який внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тяжкі тілесні ушкодження - 30.01.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника Вірка В.В. на вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040450000983, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Просяна Покровського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 31 грудня 2017 року приблизно о 00:50, керуючи технічно-справним автомобілем марки "ЗАЗ 110206", реєстраційний номер НОМЕР_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, рухався по сухому асфальтному покриттю проїзної частини дороги між смт Христофорівка Криворізького району Дніпропетровської області та с. Софіївка (до перейменування Валове) Криворізького району Дніпропетровської області. Водій ОСОБА_1, діючи зі злочинною самовпевненістю, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відведення, рухаючись в напрямку с. Софіївка (до перейменування Валове) Криворізького району Дніпропетровської області по лівому заокругленню зазначеної дороги, в порушення п. 1.5., 2.3.(б), 2.9.(а), 2.10.(а), 12.1. Правил дорожнього руху, не обрав безпечної швидкості руху та не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого виїхав за межі проїзної частини дороги ліворуч по напрямку його руху та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2019 рокувирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений та його захисник порушують питання про скасування судових рішень та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому вказують на однобічність і неповноту судового розгляду та недоведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочині. Зазначають до того про недопустимість ряду доказів у кримінальному провадженні, зокрема вважають, що протокол огляду місця ДТП від 31 грудня 2017 року, висновки експертів судово-медичних експертиз №№ 152 та 70, протоколи слідчих експериментів здобуті внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Крім того, звертають увагу на те, що свідки та потерпілий надали суперечливі свідчення, щодо механізму зближення автомобіля з пішоходами. Стверджують, що було проігноровано клопотання засудженого про проведення слідчого експерименту за його участі. Вказують на відсутність належних доказів про вчинення ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп`яніння. Апеляційний суд, в свою чергу, не виправив допущених судом першої інстанції порушень і лише формально дав оцінку доводам сторони захисту, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні засуджений підтримав подану скаргу, а прокурори заперечували проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.

Доводи засудженого та його захисника щодо неповноти судового розгляду, а також їх незгода з оцінкою доказів, яка надана судом, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Висновок суду про порушення ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху, підтверджений рядом досліджених доказів, зокрема показаннями потерпілого неповнолітнього ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, даними протоколів проведених слідчих експериментів за участі неповнолітніх свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Що стосується тверджень сторони захисту про суперечливість показань потерпілого та свідків, то вони були предметом перевірки судів першої і апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані безпідставними. Так, при оцінці достовірності цих показань істотних суперечностей, які б впливали на правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження та ролі засудженого при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди вставнолено не було.Щодо певних розбіжностей у показаннях свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_2, то суд послався на те, що вони свідчать про індивідуальне сприйняття кожним подій, учасниками яких вони були, при цьому вказані свідки та потерпілий дали послідовні показання щодо місця, часу, обставин та механізму наїзду на них автомобілем засудженого. Їх показання об`єктивно підтвердженні даними проведених слідчих експериментів за їх участі, під час яких свідки вільно орієнтувалися на місцевості, де відбулася дорожньо-транспортна пригода, без сторонніх підказок з деталями описували механізм даної пригоди, учасниками і очевидцями якої вони були.

Крім того, вина засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується і письмовими доказами, зокрема даними протоколів: огляду місця дорожньо-транспортної події від 31 грудня 2017 року; протоколу про огляд автомобіля від 31 грудня 2017 року, висновками проведених експертиз експертів.

Зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а доводи захисника та засудженого про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.

Належну перевірку отримали і доводи засудженого та його захисника про необхідність визнання ряду доказів недопустимими, зокрема протоколу огляду місця ДТП від 31 грудня 2017 року, висновків експертів судово-медичних експертиз, протоколів слідчих експериментів. Так, суди з належним обґрунтуванням встановили дотримання слідчими при оформленні протоколу огляду місця дорожньо-транспортної події вимог ст. 104 КПК України та при проведенні слідчих експериментів за участі свідків вимог ст. 240 КПК України та правомірно визнали протоколи даних слідчих дій допустимими доказами.

Що стосується тверджень сторони захисту про недопустимість доказу - висновків експертів судово-медичних експертиз, то колегія суддів також вважає їх неспроможними.

Так, є безпідставними посилання засудженого і його захисника про помилкове неправильне зазначення судом у вироку районного суду дати проведення судово-медичних експертиз №№ 152, 70, оскільки вказана помилка була усунута судом в порядку ст. 379 КПК України, шляхом постановлення 29 липня 2019 року ухвали про виправлення описки у вироку районного суду від 19 листопада 2018 року (т. 3, а. п. 32).

Окрім того, необґрунтованими є і доводи сторони захисту про невідповідність висновків експертів вимогам ст. ст. 69, 101, 102 КПК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вищезазначені висновки експертів складені із дотриманням вимог ст. ст. 101, 102 КПК України, при цьому дослідження було здійснено з дотриманням процесуального порядку призначення й проведення експертиз.

Відповідно до ч. 2 ст. 102 КПК України у висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Так, зі змісту висновків експерта № 152 від 01 лютого 2018 року та № 70 від 23 січня 2018 року вбачається, що експерт Бондаренко О.В., який є лікарем судово-медичним експертом відділення судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб Криворізького міжрайонного відділу КЗ "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи "ДОР", має відповідну освіту та стаж роботи. При проведенні експертизи Бондаренко О.В. попереджався про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, про що свідчить його особистий підпис.

А тому відсутність відповідного попередження в постановах слідчого про призначення експертиз не є підставою для визнання вказаних висновків експертів недопустимими доказами.

Таким чином, судами було надано належну оцінку висновкам експертів з точки зору належності, допустимості і достовірності, вказані експертизи були проведенні належною установою відповідно до Закону України "Про експертизу", висновки експерта аргументовані з наукової точки зору та не суперечать іншим доказам по справі, а тому правильно визнані судом доказами .

Предметом перевірки суду апеляційної інстанції були твердження засудженого та його захисника про відмову у задоволенні клопотання засудженого про проведення слідчого експерименту за його участі. Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що під час досудового розслідування слідчим Зайцевим О.В. винесено постанову про відмову в задоволені клопотання ОСОБА_1 щодо проведення зі сторони захисту допиту у якості свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та проведення слідчого експерименту безпосередньо із ОСОБА_1 . При цьому, ОСОБА_1 не скористався своїм правом на оскарження рішення слідчого Зайцева О.В. Також, в ході проведення підготовчого судового засідання обвинувачений ОСОБА_1 будь-яких скарг, заперечень, клопотань тощо з приводу оскарження вказаної постанови в порядку ст. 303 КПК України не заявляв. Крім того, будь-яких клопотань щодо проведення з ним слідчого експерименту чи допиту слідчого та понятих ОСОБА_7, ОСОБА_8 не заявляв він і під час судового розгляду. Тому вказані доводи сторони захисту були визнані апеляційним судом необґрунтованими, з чим погоджується і колегія суддів.

Також перевірялися судом першої, а в подальшому судом апеляційної інстанцій і доводи сторони захисту про недоведеність вчинення засудженим ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп`яніння та були спростовані показаннями потерпілого ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_9, які підтвердили перебування засудженого під час вчинення злочину в такому стані.

Таким чином, колегія суддів не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог КПК України (4651-17) .

Слід зазначити і про те, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.

У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій, в касаційній скарзі не наведено.

Дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано судом правильно.

Аналогічні за змістом доводи касаційної скарги сторони захисту, розглядались і в апеляційному порядку.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі засудженого і захисника, в тому числі і тим, на які вони посилаються у касаційній скарзі, та обґрунтовано залишив їх без задоволення.

Призначене покарання засудженому ОСОБА_1 визначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Інші доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу має бути залишено без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

Вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника Вірка В.В. - без задоволення.