Постанова
іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 464/1425/15-к
провадження № 51-4537км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
потерпілої ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілої Чернянського Р.І. (в режимі відеоконференції),
захисника Бочуляка Ю.І. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 08-09 серпня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12014140070001563, за обвинуваченням
ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Азербайджану, уродженця та жителя Республіки Азербайджан (с. Ірмашли, Шамкірський район), такого, що не має судимості,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сихівського районного суду м. Львова від 08-09 серпня
2018 року ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 та ч. 2 ст. 187 КК визнано невинуватим та виправдано.
Органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він у групі з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_5, що спричинило його смерть, за таких обставин.
19 листопада 2014 року близько 00:10 біля супермаркету "Наш"
на вул. Сихівській, 12-А у м. Львові, під час конфлікту, що виник між потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_4, останній кулаком правої руки завдав удару потерпілому по обличчю, від якого той упав на асфальт. Підійшовши до ОСОБА_5, який лежав, ОСОБА_4 завдав йому декількох ударів кулаками по голові та ногами по тулубу, а ОСОБА_6 декількох ударів ногами по тулубу. Після цього ОСОБА_6 та ОСОБА_4 відійшли від місця події. Останній зайшов у піцерію, а повернувшись через декілька хвилин, знову підбіг до потерпілого, який лежав на землі, та ударив його кулаком по голові. Після цього до ОСОБА_5 підійшов ОСОБА_2 та завдав йому одного удару ногою по тулубу.
Внаслідок отриманих ударів потерпілому ОСОБА_5 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.
Крім того, ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він 29 червня
2014 року близько 03:15 на вул. Антоненка-Давидовича, 9 у м. Львові за попередньою змовою з не встановленою слідством особою вчинив розбійний напад на потерпілого ОСОБА_7 . Під час нападу ОСОБА_2 ударив потерпілого рукою по обличчю, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді синця та перелому кута нижньої щелепи зліва, а коли ОСОБА_7 упав та втратив свідомість, ОСОБА_2 та не встановлена слідством особа заволоділи майном потерпілого на суму 2335 грн.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 30 липня 2019 року вирок у частині виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 та ч. 2 ст. 187 КК залишив без зміни.
У цьому кримінальному провадженні визнано винуватими та засуджено ОСОБА_4 та ОСОБА_6, щодо яких судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на безпідставність виправдання ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Стверджує, що судом не надано належної оцінки доказам сторони обвинувачення (показанням потерпілих, свідків, відповідним документам), які свідчать про присутність ОСОБА_2 на місці події під час побиття ОСОБА_5 та його причетність до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а також і про вчинення саме ОСОБА_2 розбійного нападу на
ОСОБА_7 . Вважає вирок таким, що не відповідає вимогам процесуального закону щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення. Зазначає, що апеляційний суд на порушення місцевого суду уваги не звернув, ухвала не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ). Також прокурор звертає увагу на те, що, порушуючи вимоги ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції повторно не дослідив відповідних доказів, безпідставно відхиливши його клопотання про це.
У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник Бочуляк Ю.І. просить залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_2 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала доводи касаційної скарги частково, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Потерпіла ОСОБА_1 та її представник - адвокат Чернянський Р.І. у режимі відеоконференції підтримали доводи касаційної скарги прокурора.
Захисник Бочуляк Ю.І. у режимі відеоконференції заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив судові рішення щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
Перевіряючи постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення в межах касаційних вимог прокурора, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) ; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що у разі ухвалення виправдувального вироку у його мотивувальній частині зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Місцевий суд, постановляючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_2, зазначених вимог закону дотримався, дослідив докази, надані стороною обвинувачення, надав їм належну оцінку в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому органами досудового розслідування злочинів.
Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він в групі з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_5, що спричинило його смерть. При цьому ОСОБА_2 інкримінується завдання потерпілому одного удару ногою в тулуб потерпілого.
Проте при постановленні вироку судом першої інстанції обґрунтовано було враховано, що з показань у судовому засіданнісвідків ОСОБА_9,
ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - очевидців події видно, що ОСОБА_2 участі у побитті потерпілого не брав, ударів йому не завдавав. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, тілесні ушкодження у потерпілого ОСОБА_5 локалізуються на голові та обличчі, а смерть останнього настала від тупої травми голови. Відповідно до висновку імунологічної експертизи на одязі та взутті ОСОБА_2 не виявлено крові, яка б могла походити від ОСОБА_5 .
У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_2, не врахував та не дав належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_12, свідка ОСОБА_13 та даним відеозапису з камер спостереження супермаркету "Наш".
Разом із тим судом правильно враховані показання зазначених потерпілого та свідка про те, що вони не бачили, хто саме завдавав ударів
ОСОБА_5, при цьому ОСОБА_13 зазначив, що самої бійки взагалі не бачив. Що стосується даних відеозапису з камер спостереження супермаркету "Наш", досліджених місцевим судом, то вони свідчать лише про факт перебування ОСОБА_2 та інших осіб неподалік від місця події. Про це саме зазначив і свідок ОСОБА_9, який при пред`явленні особи для впізнання вказав на ОСОБА_2 як на особу, яка перебувала неподалік від місця події. Водночас він же й зазначив (у тому числі й у судовому засіданні), що жодних активних дій щодо потерпілого ОСОБА_5 ОСОБА_2 не вчиняв. Отже, лише сам факт перебування останнього в районі місця події не може бути підставою для визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих злочинних дій.
Таким чином, місцевий суд обґрунтовано зазначив про те, що обвинувачення ОСОБА_2 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5, що спричинили його смерть, наданими стороною обвинувачення доказами не доведено, та виправдав його.
Що стосується виправдання ОСОБА_2 за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_7 29 червня 2014 року близько 03:15
на вул. Антоненка-Давидовича, 9 у м. Львові, то колегія суддів зазначає про таке.
При постановленні вироку місцевим судом враховані показання потерпілого про те, що особу, яка вчинила на нього напад, завдала удару та заволоділа мобільним телефоном "Prestigio" та іншим майном, він не бачив, а тому стверджувати, що це був саме ОСОБА_2, не може. Також враховані показання свідка ОСОБА_14 про купівлю мобільного телефону в знайомої особи, яка їй повідомила про те, що зазначений телефон вона знайшла. У подальшому свідок продала цей телефон охоронцю на ринку. Крім того, судом першої інстанції враховані й показання свідка ОСОБА_15 про те, що
ОСОБА_2 на час інкримінованих подій перебував разом з нею та не покидав її квартиру в цей період.
Місцевий суд дав належну оцінку (в сукупності з іншими дослідженими доказами) даним аналітичної довідки щодо вхідних та вихідних з`єднань з викраденого у ОСОБА_7 телефону, згідно з якими зазначений телефон використовувався за допомогою сім-картки, належної ОСОБА_2 . При цьому правильно звернув увагу на те, що телефон після викрадення спочатку використовувався іншим абонентом.
З урахуванням зазначеного судом обґрунтовано враховано, що вказана довідка окремо від інших доказів не може бути визнана достатнім доказом винуватості ОСОБА_2 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_7 . Це саме стосується і відповіді з ломбарду "Скарбниця", яка свідчить лише про те, що мобільний телефон "Prestigio" не був предметом застави.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Статтею 62 Основного Закону передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на зазначені вимоги закону рішення місцевого суду про виправдання ОСОБА_2 й за цим епізодом сумніву в колегії суддів не викликає.
Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК.
Як видно з ухвали, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, зокрема, за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив її доводи щодо безпідставного виправдання ОСОБА_2, проаналізував їх, зіставляючи з тими доказами, що містяться в матеріалах справи, та зазначив підстави, на яких цю скаргу визнано необґрунтованою.
Доводи прокурора в касаційній скарзі про те, що на порушення вимог ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив його клопотання щодо повторного дослідження обставин кримінального провадження, є неприйнятними.
Як убачається з технічного запису, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції клопотання щодо дослідження доказів прокурор підтримав лише частково та просив допитати потерпілого ОСОБА_12 за епізодом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_5 .
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Проте, перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає передбачених законом умов, які б покладали на апеляційний суд такий обов`язок. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то в суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що він і зробив, дотримуючись положень закону.
Таким чином, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі не встановлено.
З огляду на наведене касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 08-09 серпня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
В.П. Огурецький А.М. Макаровець В.К. Маринич