Постанова
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 213/606/17
провадження № 51-157 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Щепоткіної В.В., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Дехтярук О.К.,
захисника Гузєва І.Г.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року у кримінальному провадженні № 12016040740000931 за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.ст. 75, 104 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п.п. 2, 6 ч. 2 ст. 76 КК України.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_3, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано. Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду неповнолітній ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 29 червня 2016 року, приблизно о 01:00 год. за попередньою змовою з ОСОБА_3 на вул. Збагачувальній у м. Кривому Розі безпричинно, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, підійшли до ОСОБА_2 та із значною силою нанесли йому численні удари руками і ногами по обличчю, голові та тулубу. В результаті злочинних дій потерпілому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить змінити вирок апеляційного суду та звільнити його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком. Зазначає, що апеляційний суд не врахував належним чином усіх даних про його особу, обставини його життя, зокрема, що він виховувався у неповній сім`ї, скоїв злочин у неповнолітньому віці, позитивно характеризується, навчався та мав намір здобути професію, частково відшкодував шкоду.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, а також кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК Українизагальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК Українидається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого, у контексті ст. 414 КПК України, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Положеннями ст. 75 КК України передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, місцевий суд належним чином не вмотивував, які саме обставини справи та дані про особу винного дають підстави для висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства, пославшись лише на ті обставини, які стали підставою для призначення винному покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, постановляючи свій вирок та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України на строк 4 роки, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд при звільненні засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням не в достатній мірі врахував усі дані про його особу та конкретні обставини скоєного, зокрема те, що ОСОБА_1 був ініціатором вчинення злочину, його зухвалу поведінку, характер і механізм нанесення ним тілесних ушкоджень потерпілому (руками та ногами по обличчю, а також стрибнув обома ногами на обличчя потерпілого), що вказують на зневажливе ставлення неповнолітнього обвинуваченого до життя та здоров`я потерпілого. Суд також вказав на недостатнє врахування місцевим судом наслідків від вчиненого злочину, а саме те, що потерпілому ОСОБА_2 були заподіяні тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження (переломи ребер, розрив легені, переломи кісток обличчя тощо). Наведене на переконання апеляційного суду не дає змоги свідчити про можливість виправлення винного без ізоляції його від суспільства.
Водночас, при призначенні ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд, дотримуючись вимог кримінального закону, врахував усі обставини справи, в тому числі й ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, вчинив злочин у неповнолітньому віці, виховувався у неповній сім`ї, позитивно характеризується, добровільно частково відшкодував потерпілому спричинену шкоду, повністю визнав свою вину та щиро розкаявся, що судом враховано як обставини, що пом`якшують покарання. Також суд врахував досудову доповідь органу пробації та звіт служби у справах дітей щодо ОСОБА_1, яка вважає за доцільне призначити неповнолітньому найм`якшу міру покарання. Враховуючи наведене, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 121 КК України. У той же час суд вірно зазначив, що наведені вище дані про особу винного та обставини, що пом`якшують покарання, не дають підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Таким чином, взявши до уваги усі зазначені обставини, в тому числі й ті, на які посилається засуджений у касаційні скарзі, суд касаційної інстанції погоджується з рішенням апеляційного суду про можливість виправлення засудженого та його перевиховання лише в умовах ізоляції від суспільства. Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання. З врахуванням наведеного, відсутні підстави для скасування вироку апеляційного суду.
Касаційний суд вважає, що призначене винному покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи", адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК України і підстав вважати його невмотивованим, колегія суддів не вбачає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
Н.В. Білик В.В. Щепоткіна О.П. Ємець