723/1284/19 Про таємне викрадення чужого майна, скоєне з проникненням до приміщення - 30.01.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 30 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019260150000097, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 травня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він у період з 22 січня по 23 січня 2019 року, керуючись корисливим мотивом, умисно проник до приміщення будинку АДРЕСА_1, звідки таємно викрав грошові кошти, належні потерпілій ОСОБА_1, у сумі 1 400 грн.

Вироком Чернівецького апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 травня 2019 року в частині призначеного ОСОБА_2 покарання скасовано.

Призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Взято ОСОБА_2 під варту в залі суду.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить змінити вирок апеляційного суду та звільнити засудженого ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України. На обґрунтування своїх вимог вказує, що апеляційний суд належним чином не врахував особу засудженого, який визнав вину та щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував заподіяний збиток, має на утриманні неповнолітню доньку. Зазначає, що апеляційний суд проігнорував те, що вона була категорично проти призначення засудженому покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства, а також залишив поза увагою відсутність тяжких наслідків злочину.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу потерпілої не надходило.

У судовому засіданні прокурор Гошовська Ю.М. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги, просила вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченогоч. 3 ст. 185 КК України, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Так, ч. 2 ст. 438 КПК України визначено, що при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, потерпіла посилається на неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне незастосування щодо засудженого ОСОБА_2 положень ст. 75 КК України.

Однак з такими доводами касаційної скарги потерпілої колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_2, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі та звільняючи засудженого від відбування такого покарання на підставі ст. 75 КК України, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_2 раніше судимий, за місцем проживання характеризується негативно, на обліку в лікаря-нарколога не перебуває, перебуває на обліку в лікаря-психіатра, але ознаки психічного розладу в нього відсутні.

Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому, судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів, добровільне відшкодування заподіяної потерпілій ОСОБА_1 майнової шкоди. Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, судом визнано рецидив злочинів.

За наслідком перевірки вироку суду за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням.

При цьому апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням, не навів у вироку переконливих мотивів для такого звільнення.

Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, вказав про те, що місцевим судом належним чином не враховано, що ОСОБА_2 раніше неодноразово судимий, останнього разу в 2013 році, за місцем проживання характеризується негативно, зловживає спиртними напоями, внаслідок чого провокує конфлікти на побутовому рівні та не реагує на зауваження сільської ради чи працівників поліції, на обліку в лікаря-нарколога не перебуває, перебуває на обліку в лікаря-психіатра. Крім того, апеляційним судом враховано думку потерпілої, яка вказала про відшкодування їй заподіяного збитку та просила суворо не карати ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, оскільки своєю поведінкою засуджений демонструє небажання стати на шлях виправлення, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі.

При цьому, скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення засудженого ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд у своєму вироку зазначив, що місцевий суд, посилаючись лише на пом`якшуючі покарання обставини, не навів переконливих доводів доцільності застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.

Урахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, у тому числі й ті, про які зазначає потерпіла у своїй скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що перевиховання засудженого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, яке слід відбувати реально.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 і попередження нових злочинів, справедливим та відповідає вимогам ст. 65 КК України.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_2 апеляційним судом покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Таким чином, підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_2 покарання явно несправедливим через його суворість, а також підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, про що потерпіла просить у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Разом з тим, колегія суддів вважає надуманими твердження потерпілої у касаційній скарзі щодо перебування на утриманні засудженого неповнолітньої доньки, оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема довідкою виконавчого комітету Старобросковецької сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області № 133 від 04 лютого 2019 року про склад сім`ї ОСОБА_2 .

Відповідно до статей 404, 407 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК України.

Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК України.

Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК України.

Зі змісту статей 7, 404, 420 КПК України у їх взаємозв`язку вбачається, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вказаних вимог процесуального законодавства апеляційний суд дотримався, вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, а тому підстав вважати його незаконним, невмотивованим та необґрунтованим у колегії суддів немає.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу потерпілої слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.