Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 462/2372/15-к

провадження № 51-4650 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Булейко О. Л.,

суддів Анісімова Г. М., Іваненка І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Швидченко О. В.,

прокурора Матюшевої О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Гуменної І. Р., яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Львівського апеляційного суду від 11 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140060002376, за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилась у м. Львів, зареєстрованої у АДРЕСА_1, проживаючої у АДРЕСА_2, раніше судимої, останнього разу вироком Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2015 року за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК з призначенням покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 6 вересня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК та призначено покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сихівського районного суду міста Львова від 28 грудня 2009 року та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

Відповідно п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

Відповідно ч. 3 ст. 72 КК покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 (вісімсот п`ятдесят) гривень, ухвалено виконувати самостійно.

Вирішено питання про долю речового доказу.

Вироком Львівського апеляційного суду від 11 червня 2019 року вирок Залізничного районного суду м. Львова від 6 вересня 2018 року у частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" скасовано.

Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (місяців).

На підставі ч. 1 ст. 71 КК, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сихівського районного суду міста Львова від 28 грудня 2009 року із врахуванням постанови Сихівського районного суду м. Львова від 7 листопада 2011 року та покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 21 травня 2015 року, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки та штраф в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Строк покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з моменту її затримання та звернення вироку до виконання.

У решті вирок Залізничного районного суду м. Львова від 6 вересня 2018 року залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 22 липня 2014 року о 17 год, перебуваючи в приміщенні торгового центру "Сільпо" по вул. Виговського, 100 у м. Львові, з корисливого мотиву, діючи повторно, таємно викрала майно ТОВ "Фоззі-Фуд", чим завдала майнову шкоду ТОВ "Фоззі-Фуд" на загальну суму 173 (сто сімдесят три) грн, однак свій умисел не довела до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки була зупинена працівниками охорони магазину за межами кас,.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить вирок Львівського апеляційного суду від 11 червня 2019 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Прокурор вважає що судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ч. 3 ст. 72 КК, п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , при ухвалені нового вироку та призначенні остаточного покарання не враховано, що покарання у виді позбавлення волі та штрафу необхідно виконувати самостійно.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Матюшева О. В. не підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її не задовольняти.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінальним процесуальним кодексом.

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за яке її засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК у касаційному порядку не оскаржуються.

Доводи прокурора про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність при призначенні остаточного покарання, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного ОСОБА_1 покарання частково приєднав невідбуте покарання за вироком Сихівського районного суду міста Львова від 28 грудня 2009 року із врахуванням постанови Сихівського районного суду м. Львова від 7 листопада 2011 року та покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 21 травня 2015 року, тобто норму закону, яка підлягає застосуванню зазначив вірно, проте не зазначив ч. 3 ст. 72 КК, відповідно до якої покарання у виді штрафу необхідно виконувати самостійно.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з визначеним розміром призначеного покарання та вважає таким, що відповідає вимогам статей 50, 65 КК, а допущене судом порушення щодо не зазначення про самостійне виконання покарання у виді штрафу під час викладення судового рішення не впливає на виконання вироку та не є порушенням, яке тягне за собою скасування судового рішення.

У відповідності до вимог ст. 72 КК основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Положення ч. 3 ст. 72 КК України передбачають неможливість складення покарань у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 3 квітня 2019 року (провадження № 51-8492км18).

У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора Гуменної І. Р., яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Львівського апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без задоволення.

Вирок Львівського апеляційного суду від 11 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

О. Л. Булейко Г. М. Анісімов І. В. Іваненко