710/112/16-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що стало причиною смерті потерпілого - 29.01.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь в суді апеляційної інстанції у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за№ 12015250300000604, на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2019 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Дубіївка Черкаського району Черкаської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення 16 та 17 листопада 2015 року та з 13 липня 2016 року до 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а також з 21 червня 2017 року до 06 березня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_2, стягнуто з ОСОБА_1 на її користь 13 471 грн 06 к. матеріальної та 100 000 грн моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2019 року вказаний вирок суду першої інстанції залишено без змін. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 21 червня 2017 року до 21 березня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

За обставин, встановлених судом та викладених у вироку, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що 16 листопада 2015 року, близько 00 год 40 хв., проникнувши через вікно до будинку своєї колишньої дружини ОСОБА_2, що на АДРЕСА_2, де в той час остання відпочивала на дивані, укрившись ковдрою, та діючи умисно, на ґрунті неприязних відносин, не маючи на меті заподіяння смерті ОСОБА_2, наніс один удар металевою частиною молотка, який взяв у коридорі вказаного будинку, в область голови потерпілої, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження, після чого ОСОБА_2 прокинулася.В подальшому допоміг потерпілій викликати швидку допомогу.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК України. Вважає, що його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, так як з урахуванням неприязних відносин, неправомірного та таємного, в нічний час, проникнення до зачиненого житла ОСОБА_2, та нанесення потерпілій, коли вона спала, удару по голові пристосованим для вчинення злочину молотом, свідчить про наявність умислу на заподіяння смерті. Зазначає, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість. Вказує, що апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не перевірив належним чином викладених у ній доводів та прийняв безпідставне рішення про залишення вироку без змін.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор частково підтримала доводи касаційної скарги та просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник Єременко С. Я., посилаючись на необгрунтованість доводів касаційної скарги, просив судові рішення залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 ККУкраїни кваліфіковано правильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України та п. п. 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" від 07.02.2003 року (v0002700-03) замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, діяння передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При цьому якщо винна особа відмовилась від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до частини другої статті 15 КК України як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.

Так, органами досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, а саме закінчений замах на умисне вбивство.

Згідно зі ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Закінченим є замах, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Якщо умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, то замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли вчинене свідчило про те, що винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин.

У випадку, коли під час замаху на злочин винний спрямовує свою волю на запобігання настанню суспільно небезпечного наслідку, в такому разі може мати місце добровільна відмова від вчинення злочину - остаточне припинення особою за своєю власною волею замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ст. 17 КК України).

На стадії закінченого замаху на вбивство добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа контролює розвиток причинного зв`язку, може втрутитися і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Добровільна відмова у цих випадках можлива лише завдяки активним діям.

Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, колегія суддів, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, показань обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, даних протоколів огляду місця події, слідчого експерименту, висновків експерта та судово-медичних експертиз, а також постанови про визнання речовими доказами та передачу їх на зберігання, дійшла висновку, що відсутні докази, які б у сукупності підтверджували вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки останній усвідомлюючи, що ОСОБА_2 залишається живою, при цьому не маючи жодних перешкод довести злочин до кінця, за власною ініціативою припинив вказані дії, та приймав активні дії для надання потерпілій допомоги.

При цьому, суд першої інстанції, з урахуванням здобутих доказів, які вважав достатніми, обґрунтовано дійшов висновку щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Такий висновок місцевого суду достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які належним чином були досліджені судом першої інстанції, зокрема на показаннях потерпілої ОСОБА_2, згідно з якими в ніч з 15 на 16 листопада 2015 року після того, як дивлячись телевізор, вона заснула - прокинулася через те, що почала захлинатися кров`ю. Біля неї лежав молот, а недалеко від ліжка стояв ОСОБА_1, який на її запитання, що він зробив, відразу почав просити щоб його не посадили до в`язниці. Коли на її прохання ОСОБА_1 дав телефон, вона викликала швидку медичну допомогу, а після того, як він пішов зустрічати останню, зателефонувала в поліцію. В будинку перебували лише вона та обвинувачений, інших людей не було.

Вказані показання узгоджуються з показаннями засудженого ОСОБА_1, який факту нанесення тілесних ушкоджень не заперечував, проте зазначив, що умислу на вбивство ОСОБА_2 не мав, лише хотів помиритися з нею.

Таким чином, враховуючи у сукупності всі обставини вчиненого діяння, а саме характер взаємовідносин між колишнім подружжям, знаряддя та спосіб завдання тілесного ушкодження, а також обставини припинення злочинних дій, та своєчасне звернення за медичною допомогою, які на думку колегії суддів касаційного суду переконливо свідчить про наявність в засудженого не прямого умислу, оскільки він передбачав можливість настання будь-яких наслідків у результаті вчинених дій, у тому числі й тяжкого тілесного ушкодження або можливої смерті потерпілого, при встановленні якого відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків.

У ході проведення часткового судового слідства, згідно з вимогами ст. 404 КПКУкраїни, апеляційний суд частково безпосередньо дослідив докази по справі, а саме допитав потерпілу ОСОБА_2 ( ОСОБА_9 ) і обвинуваченого ОСОБА_1, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у останнього на момент вчинення злочину прямого умислу на вбивство потерпілої, погодившись з кваліфікацією його дій за ч. 1 ст. 121 ККУкраїни. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що після нанесення удару ОСОБА_1 не продовжував свої дії на позбавлення життя потерпілої, хоча і мав таку можливість, прийняв можливі для нього заходи щодо надання їй допомоги, а саме викликав та зустрів на вулиці швидку допомогу, а також допоміг медикам посадити потерпілу до швидкої, після чого добровільно з`явився та покаявся у вчиненому.

Отже, усвідомивши можливість настання тяжкого наслідку у виді смерті потерпілої, ОСОБА_1 намагався запобігти цьому, вживши заходів для надання їй медичної допомоги.

При вирішені питання про призначення ОСОБА_1 покарання, судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, обставини, що пом`якшують покарання, а саме визнання вини та щире каяття, відсутність обставин, які обтяжують покарання, думку потерпілої щодо призначення покарання у виді позбавлення волі та обґрунтовано дійшов висновку, що його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Таке рішення суду належним чином мотивоване, а покарання у виді позбавлення волі на строк сім років, яке є наближеним до максимальної межі санкції, передбаченої ч. 1 ст. 121 КК України, відповідає загальним засадам, визначеним статтями 50, 65 КК України, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого діяння і не може вважатися явно несправедливим через м`якість.

З огляду на наведене, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 є необґрунтованими, а відтак відсутні підстави для її задоволення.

Зважаючи на те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону у кримінальному провадженні не виявлено, а покарання є справедливим, тому відсутні підстави для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та відповідно для задоволення касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.