727/13004/17 Про таємне викрадення чужого майна, скоєне із застосуванням снодійного - 28.01.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 11 квітня 2018 року та вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 19 червня 2018 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040660001130, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Баку Республіки Азербайджан, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК) до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 11 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК - на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 186 КК - на строк 4 роки; за ч. 3 ст. 187 КК - на строк 7 років із конфіскацією майна, яке є його власністю, окрім житла; за ч. 3 ст. 289 КК - на строк 7 років 1 місяць із конфіскацією майна, яке є його власністю, окрім житла. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць із конфіскацією майна, яке є його власністю, окрім житла. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком, і остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців із конфіскацією майна, яке є його власністю, окрім житла.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він за встановлених судом першої інстанції обставин та детально наведених у вироку вчинив ряд тяжких та особливо тяжких злочинів за таких обставин.

07 червня 2017 року приблизно о 22:20 ОСОБА_1, біля автовокзалу в м . Дніпрі ( вул. Курчатова, 10) зустрівся з ОСОБА_2, з якою познайомився у соціальній мережі. Після зустрічі вони, придбавши спиртні напої, попрямували до місця проживання ОСОБА_2 ( АДРЕСА_9) .

Перебуваючи за вказаною адресою, під час спільного розпивання спиртних напоїв ОСОБА_1 наполягав на споживанні ОСОБА_2 гранатового соку, який він привіз із собою з вмістом невстановленої речовини, що спричинило загальну слабкість та призвело до засинання жінки. Після цього ОСОБА_1, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав майно ОСОБА_2 - на загальну суму 2779 грн, а також ключі від належного їй автомобіля марки "Volkswagen Polo" (державний номерний знак НОМЕР_1 ).

Наступного дня приблизно о 02:10 ОСОБА_1, переконавшись, що ОСОБА_2 спить, вийшов із квартири, сів до вищевказаного автомобіля та незаконно заволодів ним, завдавши тим самим потерпілій ОСОБА_2 шкоди у розмірі 235 586,54 грн, тобто великої матеріальної шкоди, що перевищує 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, ОСОБА_1 на сайті знайомств "BADOO" під вигаданим ім`ям ОСОБА_1 познайомився із ОСОБА_4, до якої ввійшов у довіру, підтримуючи зв`язок через мобільний додаток "Viber".

31 серпня 2017 року приблизно о 20:50 ОСОБА_1 на території автовокзалу м. Вараша Рівненської області зустрівся із ОСОБА_4, з якою приблизно о 21:20 попрямував до її місця проживання у цьому місті (АДРЕСА_10 ), де почав із ОСОБА_4 розпивати заздалегідь підготовлені та привезені із собою напої - коньяк "Коблево" та гранатовий сік торгової марки "Сандора" із вмістом невстановленої речовини під приводом святкування його дня народження. При цьому сам ОСОБА_1 не вживав гранатового соку, однак схиляв до його вживання ОСОБА_4 . Після чого остання відчула різке погіршення самопочуття та сонливість, у зв`язку з чим пішла у ліжко та заснула, а в цей час ОСОБА_1 таємно викрав її майно на загальну суму 27 613, 61 грн.

Крім того, за таких же обставин на цьому ж сайті ОСОБА_1 познайомився з ОСОБА_5, якій з метою незаконного проникнення до її житла запропонував зустрітися в м. Івано-Франківську, на що ОСОБА_5 погодилась.

09 серпня 2017 року о 22:20 ОСОБА_1 за попередньою домовленістю біля залізничного вокзалу м. Івано-Франківська зустрівся з ОСОБА_5, якій із метою унеможливлення бути викритим працівниками правоохоронних органів представився "ОСОБА_1", після чого вони направилися до закладу швидкого харчування "Чікен Хат", а потім до орендованої квартири на АДРЕСА_6 . Знаходячись у зазначеній у квартирі, ОСОБА_1 під приводом святкування свого дня народження став вживати з ОСОБА_5 спиртні напої та енергетичний напій "Red bull", які він привіз із собою. У ході розпивання цих напоїв ОСОБА_5 відчула різке погіршення самопочуття й сонливість, через що пішла у ліжко і заснула.

Далі ОСОБА_5 час від часу приходила до свідомості. Після того, як ОСОБА_1 кинув її на ліжко та почав завдавати ударів руками по тілу та обличчю, з метою отримання інформації від останньої про місцезнаходження грошових коштів та дорогоцінних предметів, вона зрозуміла, що перебуває вже у себе вдома на АДРЕСА_7, і почала панікувати. Тоді ОСОБА_1, застосувавши насильство, що не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, яке виразилось у завданні декількох ударів по голові, зв`язуванні її кінцівок та закритті роту футболкою, відкрито заволодів грошима та майном ОСОБА_5, завдавши їй матеріальних збитків на загальну суму 92 113,02 грн.

Крім того, ОСОБА_1 на сайті знайомств "МАМВА" під вигаданим іменем "ОСОБА_1" познайомився з ОСОБА_6, з якою почав спілкуватися та входити у довіру, дізнавшись про її майновий стан та місце роботи. У ході спілкування з ОСОБА_6, маючи намір безперешкодно проникнути до місця проживання останньої, під приводом зізнання в почуттях наполягав на зустрічі у місці проживання потерпілої за адресою АДРЕСА_11 .

23 серпня 2017 року приблизно о 21:30 ОСОБА_1 спільно з невстановленою слідством особою прибули до м. Чернівців і попрямували до місця проживання ОСОБА_6. ОСОБА_1 зайшов до помешкання останньої, а невстановлена слідством особа згідно зі своєю роллю залишилась очікувати на вулиці задля подання умовного сигналу тривоги чи вразі прибуття сторонніх осіб. Далі ОСОБА_1 з метою доведення ОСОБА_6 до безпорадного стану почав пригощати останню алкогольним напоєм "Aloe Vera drink" та гранатовим соком "Сандора" з вмістом невстановленої речовини, які приніс із собою, під приводом святкування його дня народження. Після розпивання зазначених напоїв ОСОБА_6 відчула сонливість, різку загальну слабкість організму та заснула. У цей час ОСОБА_1, скориставшись непритомним станом ОСОБА_6, халатним поясом зв`язав останній руки. Прийшовши до тями через деякий час, ОСОБА_6 побачила, як ОСОБА_1 обшукує її квартиру і зробила йому зауваження та почала панікувати. ОСОБА_1 з метою залякування потерпілої та отримання інформації про місцезнаходження грошей застосував до останньої насильство, небезпечне для її життя і здоров`я в момент нападу, а саме декілька разів ударив жінку в лівий бік голови, після чого увімкнув праску в розетку і застосував розпечену праску до ОСОБА_6, завдавши їй опіків черевної порожнини, від яких через больовий шок жінка втратила свідомість, а ОСОБА_1 спільно з невстановленою слідством особою заволоділи грошима та майном потерпілої на загальну суму 67 464,42 грн.

Апеляційний суд Чернівецької області 19 червня 2018 року за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок районного суду й ухвалив новий, яким постановив вважати ОСОБА_1 засудженим за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК - на строк 5 років; за ч. 3 ст. 186 КК - на строк 6 років; за ч. 3 ст. 187 КК - на строк 10 років із конфіскацією майна, яке є його власністю, окрім житла; за ч. 3 ст. 289 КК - на строк на строк 9 років із конфіскацією майна, яке є його власністю, окрім житла. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 визначив покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна, яке є його власністю, окрім житла. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком, і остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років із конфіскацією майна, яке є його власністю, окрім житла.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи наведене, засуджений указує на те, що в його діях убачається не розбій, а хуліганство. Також зазначає, що досудове слідство не долучило всіх доказів у справі, суд усупереч вимогам ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) не дослідив відеозаписів, про дослідження яких він порушував питання, а свідки у справі постійно плутались у свої показаннях. Крім того, суд не врахував обставин, що пом`якшують його покарання, внаслідок чого призначив занадто суворе покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Шестакова Ю. В., кожен окремо, підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі, а вироки місцевого й апеляційного судів скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги, вважав постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_1 законними й обґрунтованими, а тому просив залишити їх без зміни.

У поданій до Верховного Суду заяві потерпіла ОСОБА_2 просить проводити касаційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 без її участі, а також просить касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постановлені щодо нього судові рішення - без зміни.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, незгоди з наданою судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 проведено місцевим судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавленні права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що допит обвинуваченого здійснюється обов`язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань та випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 та ст. 381 КПК.

Як убачається зі змісту журналу судового засідання, а також технічного запису судового розгляду в суді першої інстанції, ОСОБА_1 у присутності захисника та перекладача свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав повністю, від дачі показань відмовився, посилаючись на положення ст. 63 Конституції України, однак зауважив, що вчинив інкриміновані йому злочини за обставин, викладених в обвинувальному акті та оголошених прокурором у судовому засіданні, яких він не оспорює, заявивши, що розуміє зміст цих обставин, та, як і інші учасники судового провадження, не заперечував проти проведення судового розгляду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК. Захисник засудженого також погодився з позицією ОСОБА_1 і не заперечував проти проведення судового розгляду в порядку зазначеної процедури. Водночас, суд переконався у добровільності та істинності позиції засудженого, а також позиції інших учасників судового провадження і роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку. У відповідь засуджений повторно підтвердив свою згоду на проведення судового розгляду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.

Таким чином, суд першої інстанції вжив усіх необхідних заходів для того, щоб переконатись у правильності розуміння учасниками судового розгляду тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, та правомірно визнав недоцільним дослідження доказів у повному обсязі й обмежився лише дослідженням його характеризуючих даних.

Таке рішення суду першої інстанції відповідає вимогам кримінального процесуального закону, порушень положень ч. 3 ст. 349 КПК місцевий суд не допустив.

Згідно з ч. 2 ст. 394 КПК судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК.

Разом із тим, засуджений не звертався із апеляційною скаргою на вирок місцевого суду до суду апеляційної інстанції. Скаргу подав лише прокурор і виключно на підставах невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, через м`якість.

За таких обставин, твердження ОСОБА_1 про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, та безпідставне не дослідження місцевим судом всіх доказів по справі, в тому числі й відеозаписів та показів свідків, які, на думку засудженого, плуталися у своїх поясненнях, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Беручи до уваги викладене, Верховний Суд відхиляє також твердження засудженого щодо відсутності в його діях ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, оскільки це твердження носить формальний характер без жодного обґрунтування такої позиції.

Додатково Верховний Суд зазначає таке.

Виходячи з положень ст. 187 КК розбій характеризується нападом, який може бути відкритим або несподіваним для потерпілого (таємним).

Під нападом у складі розбою слід розуміти раптові, несподівані для потерпілого умисні дії, спрямовані на негайне вилучення його майна шляхом застосування до нього фізичного або психологічного насильства, небезпечного для життя і здоров`я.

Таким чином, напад завжди супроводжується насильством над потерпілим як способом подолання дійсного чи можливого опору з метою заволодіння чужим майном.

При цьому фізичне насильство полягає в силовому впливі на потерпілого, який призводить до заподіяння йому легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я або незначною втратою працездатності, ушкоджень середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також в інших насильницьких діях, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх заподіяння. Психологічне ж насильство полягає у погрозі негайного застосування до потерпілого фізичного насильства, небезпечного для його життя чи здоров`я.

Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, незалежно від того, заволодів майном злочинець чи ні.

Так, провівши судовий розгляд у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 (за епізодом від 23 серпня 2017 року щодо потерпілої ОСОБА_6 ) у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, і кваліфікував його дії за цим епізодом за ч. 3 ст. 187 КК.

Такі висновки місцевий суд зробив, спираючись на встановлені обставини, яких не заперечував засуджений, а саме на тому, що ОСОБА_1 23 серпня 2017 року приблизно о 21:30 спільно з невстановленою слідством особою прибули до місця проживання ОСОБА_6, де ОСОБА_1 зайшов до помешкання потерпілої, а невстановлена слідством особа згідно зі свою роллю залишилась очікувати на вулиці для подання умовного сигналу тривоги чи прибуття сторонніх осіб. Далі ОСОБА_1 з метою доведення ОСОБА_6 до безпорадного стану пригостив її гранатовим соком "Сандора" зі вмістом невстановленої речовини, після розпиття якого потерпіла відчула сонливість, різку загальну слабкість організму та заснула. У цей час ОСОБА_1, скориставшись непритомним станом ОСОБА_6, халатним поясом зв`язав останній руки, а коли вона прийшла до тями, ОСОБА_1 застосував до неї насильство, небезпечне для життя і здоров`я потерпілої в момент нападу, що полягало у завданні жінці ударів по голові та застосування до неї увімкненої в розетку розпеченої праски, що призвело до заподіяння опіків черевної порожнини, від яких у результаті больового шоку, остання втратила свідомість, а ОСОБА_1 спільно з невстановленою слідством особою заволодів грошима і майном потерпілої на загальну суму 67 464,42 грн.

З огляду на викладене доводи засудженого про неправильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 187 КК, Верховний Суд вважає неспроможними, оскільки до потерпілої під час нападу було застосовано насильство, небезпечне для її здоров`я, внаслідок якого вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що підтверджується відповідним висновком експертизи, а тому за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 (за епізодом розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_6 ) за ч. 3 ст. 187 КК кваліфіковано правильно.

Доводи засудженого про суворість призначеного йому апеляційним судом покарання Верховний Суд вважає безпідставними.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, що підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Статті 65-73 КК є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також на обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, особу засудженого, котрий раніше був судимий за вчинення корисливих злочинів, скоїв злочини у період його звільнення з випробуванням з іспитовим строком. Крім того, визнання вини ОСОБА_1 та його щире каяття визнано судом обставинами, що пом`якшують покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, щодо особи, яка перебуває у безпорадному стані та з особливою жорстокістю - обставинами, що його обтяжує.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкціями статті, за якими його засуджено, визначивши його остаточний вид і розмір на підставі статей 70, 71 КК.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та його особі через м`якість.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, дійшов висновку, що призначене засудженому покарання в мінімальних межах санкцій статей, за які його засуджено, не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість, тому цей суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду і постановив свій.

Обґрунтовуючи свій висновок, суд апеляційної інстанції вказав на те, що місцевий суд не зважив, на те, що ОСОБА_1 вчинив злочини, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких, не повною мірою врахував кількість епізодів злочинної діяльності, наслідків, що настали, даних про особу засудженого, який раніше був судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, покарання за які не відбув і знову вчинив злочини, що свідчить про те, що засуджений на шлях виправлення не став. Також апеляційний суд зазначив про безпідставність визнання місцевим судом обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_1, - щире каяття, оскільки матеріали кримінального провадження не містять даних про виявлення ним жалю з приводу скоєного та бажання виправити ситуацію, що склалася внаслідок вчинення ним злочинів. До того ж, на думку апеляційного суду, місцевий суд належним чином не оцінив наявності обставин, що обтяжують покарання, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані, з особливою жорстокістю.

Верховний Суд погоджується з наведеними висновками апеляційного суду, вважає, що цей суд не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України (2341-14) , і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції статей, за якими його засуджено, визначивши його остаточний вид і розмір на підставі статей 70, 71 КК.

Покарання призначене за результатами апеляційного розгляду ОСОБА_1, є справедливим, співмірним характеру скоєних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів, а тому Верховний Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що засуджений у своїй касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному провадженні судових рішень, а під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для їх скасування.