761/29362/15-к Про визнання особи не винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 342, ст. 345 КК України та виправдання у зв`язку з недоведеністю, що скоєно кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачувався - 28.01.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120151001000102789 щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Роздільне Приморського краю Російської Федерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року ОСОБА_1 визнано не винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачувався.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 01 вересня 2015 року о 12.30 год., будучи заарештованим Оболонським районним судом м. Києва та перебуваючи на території прогулянкового двору слідчого корпусу слідчого ізолятора м. Києва № 13 за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, при порушенні вимоги тримання у місцях попереднього ув`язнення, вчинив опір молодшому інспектору відділу режиму безпеки СІЗО м. Києва старшому сержанту внутрішньої служби ОСОБА_2 під час виконання ним службових обов`язків, що виразився в намаганні схопити за горло, хапанні та смиканні за формений одяг, а також завдав удар кулаком в обличчя, заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції з урахуванням доказів, які були досліджені в судовому засіданні, з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що органами досудового розслідування не доведено, що вчинено кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, в яких обвинувачувався ОСОБА_1 .

При цьому суд вказав, що фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких згідно з обвинувальним актом обвинувачується ОСОБА_1, не підтверджуються ані показаннями потерпілого ОСОБА_2, ані свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а також відомостями, що містяться у документах, наданих прокурором та безпосередньо досліджених судом.

Одночасно суд констатував, що відповідно до обвинувального акту потерпілим від дій ОСОБА_1, визнано ОСОБА_2, тоді як у судовому засіданні встановлено, у тому числі із наданих прокурором документів, що потерпілим є ОСОБА_2 .

Окрім того, за даними висновку експерта № 2494 від 02 вересня 2015 року при судово-медичній експертизі у ОСОБА_2 виявлено легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я у виді забійної рани на фоні крововиливу нижньої губи зліва.

Проте, дані рапорту та довідки фельдшера медичної частини Київського СІЗО Лазарчука К.В. від 01 вересня 2015 року свідчать, що ним на прогулянковому дворику був оглянутий співробітник Київського СІЗО відділу режиму і безпеки ОСОБА_2, в якого було виявлено розсічену рану нижньої губи, про що складено медичну довідку (т. 2 а.п. 27, 28).

Проаналізувавши зазначені документи, суд дійшов висновку, що ці документи не підтверджують заподіяння ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 .

Також суд встановив, що стороною обвинувачення не були відкриті ОСОБА_1 матеріали досудового розслідування, а тому відповідно до вимог ч. 12 ст. 290 КПК України суд не має права допустити відомості, які містяться в цих матеріалах, як докази.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність з призначенням нового розгляду в цьому суді. Вважає, що апеляційний суд усупереч ст. 419 КПК України невмотивовано відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора, не звергнув уваги на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущенні судом першої інстанції:

- місцевим судом не були належним чином проаналізовані та оцінені всі докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1, безпідставно визнано неналежними певні докази, а також взято до уваги лише докази сторони захисту та не оцінено докази обвинувачення й не наведено мотиви, з яких їх відкинуто;

- безпідставно враховано як неналежні докази ті документи, в яких допущено помилку в написанні прізвища потерпілого;

- в матеріалах провадження є належні та допустимі докази винуватості ОСОБА_1, у тому числі угода про примирення, яка хоч і не була затверджена судом, проте, на думку прокурора, свідчить про згоду ОСОБА_1 з обвинуваченням;

- в матеріалах кримінального провадження відсутні технічні носії інформації, на яких зафіксовані судові засідання за12 жовтня та 23 листопада 2016 року, а суд, істотно порушивши кримінально процесуальний закон, при відсутності дозволу на доставку обвинуваченого, зняв провадження з розгляду, а не відклав його розгляд.

Стверджує про необ`єктивність оцінки доказів апеляційним судом, яким надає свою оцінку. Зазначає про невиконання апеляційним судом вказівок суду касаційної інстанції, наданих при скасуванні ухвала Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року і призначенні нового розгляду в цьому суді.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Сингаївська О. І. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Захисник Афендулова М. Т. заперечила проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У зв`язку з цим доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо однобічності судового розгляду не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК (4651-17) України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких скаргу визнано необґрунтованою.

Апеляційним судом дотримано зазначених вимог кримінального процесуального закону.

Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим вироком місцевого суду щодо ОСОБА_1, прокурор подав апеляційну скаргу, стверджуючи про невідповідність висновків фактичним обставинам провадження та безпідставність визнання неналежними доказами висновку судово-медичної експертизи № 2494 від 02 вересня 2015 року та рапорту фельдшера медичної частини Київського СІЗО Лазарчука К. В. від 01 вересня 2015 року.

Апеляційний суд дослідивши докази, які за переконанням сторін провадження необхідно було повторно дослідити, належним чином перевірив твердження сторони обвинувачення про необґрунтованість виправдання ОСОБА_1 та правильно погодився з висновками місцевого суду про не доведеність вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України.

ОСОБА_1 заперечив свою винуватість у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України.

Допитаний апеляційним судом свідок ОСОБА_3 підтвердив, що він не був безпосереднім очевидцем нанесення удару ОСОБА_1 . ОСОБА_2

За показаннями потерпілого ОСОБА_2, наданих суду першої інстанції, під час несення служби в слідчому ізоляторі, він перебував на прогулянковій території, де зачиняв двері одного з прогулянкових двориків, а ОСОБА_1 намагався через ці двері зайти до іншого прогулянкового дворику. Він декілька разів відштовхнув ОСОБА_1 від дверей, через що між ними виникла словесна суперечка, в тому числі з нецензурною лайкою, в ході якої він замахувався ногами та руками, не даючи ОСОБА_1 наблизитись до нього. Під час цієї штовханини, ОСОБА_1 намагався схопити його за формений одяг та коли він відволікся, то отримав від ОСОБА_1 кулаком удар в ліву частину обличчя, в результаті чого утворилося легеньке розсічення губи. Потерпілий стверджував, що не може пояснити, умисно чи з необережності ОСОБА_1 завдав йому удар.

Одночасно свідок ОСОБА_4 вказав про те, що перед конфліктом ОСОБА_1 лише спілкувався з ув`язненими в іншому прогулянковому дворику, перебуваючи поблизу огорожі, та не намагався туди потрапити. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 голосно словесно сперечалися, ОСОБА_2 завдавав удари ногами та руками ОСОБА_1 . При цьому він не бачив чи завдав ОСОБА_1 удари ОСОБА_2 .

Апеляційним судом за клопотанням сторони обвинувачення вживались всі належні заходи для забезпечення присутності потерпілого ОСОБА_2 у судовому засіданні з метою його допиту, проте останній не з`явився до суду, у зв`язку з чим прокурор заявив про можливість розгляду провадження без потерпілого.

Одночасно стороною обвинувачення відповідно до вимог ч. 2 ст. 23 КПК України не було забезпечено явку в судове засідання свідка ОСОБА_4, про необхідність повторного допиту якого було зазначено в апеляційній скарзі.

Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України ) апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено під час апеляційного розгляду провадження.

Відповідальність за злочини, передбачені ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, можлива лише при умисній формі вини, а показаннями потерпілого ОСОБА_2 і свідків це не підтверджено, що правильно констатовано місцевим судом, з яким погодився апеляційний суд.

При цьому у касаційній скарзі не заперечується, що слідчим не було дотримано вимог ст. 290 КПК України при завершенні досудового розслідування, у зв`язку з чим місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав недопустимими доказами: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 01 вересня 2015 року, висновок судово-медичної експертизи № 2494 від 02 вересня 2015 року, фотокопії результатів службового розслідування за фактом нападу ув`язненим камери №73 ОСОБА_1 ; рапорт молодшого інспектора відділу режиму і безпеки старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_2.; рапорт фельдшера медичної частини Київського СІЗО Лазарчука К.В. від 01 вересня 2015 року, копію витягу з наказу №490/с-пр від 23 липня 2014 року, фотокопію присяги працівника органів Державної кримінально-виконавчої служби України, копію посадової інструкції молодшого інспектора відділу режиму і безпеки, який здійснює вивід ув`язнених на прогулянку.

Так, частинами 2, 9 12 ст. 290 КПК України передбачено, що прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання. Сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Місцевому суду не було надано підтвердження, які саме матеріали досудового розслідування були відкриті слідчим за дорученням прокурора Івасішину О. Ю., тоді як останній заперечував, що йому відкривались докази, надані суду.

Окрім того, прокурор у касаційній скарзі не заперечує, що відповідно до обвинувального акту потерпілим від дій ОСОБА_1, визнано ОСОБА_2, щодо якого проводилася судово-медична експертиза, тоді як у судовому засіданні встановлено, у тому числі із наданих прокурором документів, що потерпілим є ОСОБА_2, а відповідно до даних рапорту та довідки фельдшера медичної частини Київського СІЗО Лазарчука К.В. від 01 вересня 2015 року оглянутим був співробітник Київського СІЗО відділу режиму і безпеки ОСОБА_2 .

Одночасно прокурор не вказує, що перешкодило слідчому при проведенні досудового розслідування за необхідності уточнити прізвище потерпілого, а прокурору - змінити обвинувачення під час судового розгляду, або надати довідку про те що станом на 01 вересня 2015 року в Київському слідчому ізоляторі №13 не було співробітників із схожим прізвищем.

У зв`язку з цим місцевим судом було правильно визнано, що ці документи не підтверджують заподіяння ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 .

Також у касаційній скарзі не зазначено які докази, надані стороною обвинувачення, не було перевірено та оцінено місцевим судом з точки зору їх належності та допустимості, і які поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, що могло бути залишено поза увагою апеляційного суду.

При цьому є необґрунтованими твердження прокурора про те, що апеляційний суд безпідставно не врахував наявність угоди про примирення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка хоч і не була затверджена, проте свідчить про винуватість ОСОБА_1 .

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 послідовно та незмінно стверджував про свою невинуватість у вчиненні злочинів, в яких він обвинувачувався у цьому провадженні. При складанні вищевказаної угоди про примирення також зазначено, що ОСОБА_1 не визнає свою вину (т. 1 а.п. 69).

Окрім того, суд касаційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 469 КПК України у разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Також ст. 17 КПК України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6, дотримався принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування ухвали суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін виправдувальний вирок, колегією суддів не встановлено.

Твердження прокурора про наявність безумовних підстав для скасування вироку місцевого суду, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції також не знайшли свого підтвердження.

Так, в матеріалах провадження дійсно відсутній журнал судового засідання від 28 вересня 2016 року та складено довідки про зняття кримінального провадження з розгляду у зв`язку з відсутністю дозволу на доставку обвинуваченого та відсутні технічні носії інформації із записами судових засідань, проведених 12 жовтня та 23 листопада 2016 року, в яких відбулося відкладення розгляду провадження на іншу дату.

Проте, ці порушення не є такими, що перешкодили суду постановити законне та обґрунтоване судове рішення, про що правильно вказано в ухвалі суду апеляційної інстанції.

Окрім того, апеляційним судом виконані вказівки суду касаційної інстанції, надані при скасуванні ухвали Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року і призначенні нового розгляду в цьому суді.

Зокрема, зазначена вище ухвала апеляційного суду була скасована Верховним Судом через недотримання вимог ст. 419 КПК України, не наведенням переконливих мотивів прийнятого рішення про безпідставність доводів апеляційної скарги прокурора, необґрунтованість рішення.

При новому апеляційному розгляді доводи прокурора щодо безпідставності виправдання, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які аналогічні доводам, викладеним в касаційній скарзі, належним чином перевірені судом апеляційної інстанції, на них надані вмотивовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалу Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.