ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року

справа № 480/1877/16-к

провадження № 51-3047км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Кулаківського К.О.,

потерпілого ОСОБА_1,

представника потерпілого Туманової О.В.,

засудженого ОСОБА_2,

захисника Дорошенка М.В. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016150260000182, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року та вирок Миколаївського апеляційного суду від 4 січня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

- за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 15 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 8 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Відповідно до вироку Миколаївського апеляційного суду від 4 січня 2019 вирок щодо ОСОБА_2 у частині призначення покарання за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК скасовано та ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_2 покарання за цим законом у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 23 лютого 2016 року в період з 14:00 по 15:00, будучи в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, маючи умисел на заволодіння майном ОСОБА_3, з корисливих мотивів прийшов до квартири АДРЕСА_2, де, застосовуючи фізичне насильство, яке є небезпечним для життя та здоров`я,завдав ОСОБА_3 один удар ножем в ділянку черевної порожнини, внаслідок чого потерпілий упав на підлогу. Метою ОСОБА_2 було заволодіння майном потерпілого, у зв`язку з чим у нього виник умисел на позбавлення його життя, з метою реалізації якого він завдав ОСОБА_3 не менше 85 ударів ножем у різні частини тіла, а саме: в ділянку черевної порожнини, грудей, тулуба, обличчя, шиї, грудей, спини, при цьому коли його ніж вийшов з ладу, а ОСОБА_3 ще подавав ознаки життя, ОСОБА_2 узяв на кухні два ножи та ними продовжував завдавати удари. Від отриманих тяжких тілесних ушкоджень потерпілий помер. Після цього ОСОБА_2 заволодів ноутбуком "Lenovo G 510" вартістю 7 299,90 грн та мобільним телефоном "Samsung" вартістю 2 000 грн, що належали потерпілому.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень і даним про його особу через суворість, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:

- повністю визнає свою вину у вчиненні умисного вбивства, однак наполягає, що ножа заздалегідь не брав,умисел на заволодіння майном потерпілого у нього виник вже після завдання ударів потерпілому, тому відсутня кваліфікуюча ознака - вчинення вбивства з корисливих мотивів, а також немає складу злочину за ч. 4 ст. 187 КК;

- кваліфікуюча ознака - вчинення вбивства з особливою жорстокістю - також має бути виключена з обвинувачення, оскільки він не мав умислу спричинити особливі страждання, численних ударів завдав у невеликий проміжок часу внаслідок того, що потерпілий чинив опір;

- на підставі наведеного його дії слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 115 на ч. 1 ст. 115 КК, з ч. 4 ст. 187 на ч. 2 ст. 185 КК;

- наркотичних засобів перед вчиненням злочинів він не вживав;

- протокол слідчого експерименту є недопустимим доказом, оскільки на слідчому експерименті він надавав показання під психологічним тиском працівників поліції, відтворення обставин події не було, проте суд апеляційної інстанції врахував відеозапис слідчого експерименту як доказ, не досліджуючи його;

- призначаючи покарання у виді довічного позбавлення волі, яке є занадто суворим, апеляційний суд не взяв до уваги даних про його особу та пом`якшуючі покарання обставини, а саме того, що він визнав вину, щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, є особою молодого віку, виховувався без батьків.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні:

- засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу;

- прокурор, потерпілий та представник потерпілого просили залишити вирок апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотиви Суду

У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині встановлених судом фактичних обставин провадження (в тому числі щодо вчинення злочину в стані наркотичного сп`яніння) та оцінки доказів, належність і допустимість яких було перевірено судом апеляційної інстанції.

Доводи засудженого про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими на таких підставах.

Згідно з матеріалами провадження ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 27 січня 2017 року вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_2 змінено, виключено з вироку кваліфікуючу ознаку за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК - вчинення вбивства з особливою жорстокістю.

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 травня 2018 року ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 27 січня 2017 року щодо ОСОБА_2 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Твердження у касаційній скарзі засудженого щодо відсутності у нього корисливого мотиву при вчиненні вбивства були предметом розгляду суду касаційної інстанції та у вищевказаній постанові їм дано належну оцінку, з якою погоджується Суд.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про наявність у діях ОСОБА_2 кваліфікуючої ознаки умисного вбивства - корисливого мотиву - на підставі аналізу встановлених судом фактичних обставин та досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: показань ОСОБА_2 ; наявності на місці вчинення злочину ножа, який був принесений у квартиру останнім та використаний для завдання тілесних ушкоджень потерпілому; факту протиправного заволодіння майном потерпілого за відсутності іншого (не корисливого) мотиву для заподіяння смерті потерпілому; відсутності розриву в часі між вбивством і заволодінням майном потерпілого; факту реалізації ОСОБА_2 після вчинення злочину викраденого ноутбука; даних про особу обвинуваченого, який є наркозалежним, без постійного місця роботи, що у сукупності свідчить про вчинення розбійного нападу та вбивства потерпілого саме з метою заволодіння майном.

За таких обставин, на думку Суду, судами правильно встановлено, що засуджений, позбавляючи потерпілого життя, бажав отримати у зв`язку із цим матеріальні блага, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 діяв з корисливих мотивів.

З урахуванням зазначеного твердження у скарзі засудженого ОСОБА_2 про те, що умисел на заволодіння майном виник у нього після завдання ударів не спростовують правильність висновків суду в цій частині.

Оскільки суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 вчинив напад на потерпілого з метою заволодіння його майном, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень,під час якого скоїв умисне вбивство потерпілого з корисливих мотивів, суд правильно кваліфікував дії обвинуваченого у сукупності ще і за ч. 4 ст. 187 КК. За встановлених обставин підстав для кваліфікації його дій за епізодом заволодіння майном за ч. 2 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна, у суду не було.

Вирішуючи при новому розгляді у суді апеляційної інстанції питання щодо наявності відповідно до пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення кваліфікуючої ознаки злочину - вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю, апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому з особливою жорстокістю, який ґрунтується на сукупності допустимих доказів, досліджених судом і детально викладених у вироку.

ОСОБА_2 у суді першої інстанції пояснював, що всіх обставин вчинення злочинів не пам`ятає, оскільки перебував під впливом наркотичних засобів. Ножів, якими він завдавав ударів ОСОБА_3, було декілька, інші ножі він став застосовувати після того, як перший ніж вийшов з ладу.

Суд першої інстанції встановив, що ці його показання узгоджуються з показаннями, викладеними у протоколі слідчого експеримента за його участю, під час якого ОСОБА_2 пояснив обставини вчинених злочинів, вказавши, що вжив коноплю перед тим, як прийти до ОСОБА_3, та при собі мав ніж, удари завдавав приблизно 20 хвилин. Цей протокол досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, а відеозапис - судом першої інстанції. При цьому доводи у скарзі про те, що апеляційний суд послався на відеозапис слідчого експерименту, не досліджуючи його, не можуть свідчити про наявність порушень кримінально процесуального законодавства, оскільки апеляційний суд надав цьому доказу таку ж оцінку, як і суд першої інстанції.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_2 про застосування до нього психологічного тиску при проведенні слідчого експеримента були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та визнані такими, що не відповідають дійсності, оскільки цю слідчу дію проведено у присутності понятих, захисника та з застосуванням відеозйомки, тобто в обстановці, яка виключає будь-який тиск. При цьому заяв від ОСОБА_2, його захисника чи інших учасників цієї слідчої дії щодо недозволених методів слідства чи будь-яких зауважень не надходило. Тому доводи касаційної скарги засудженого в цій частині Суд вважає необґрунтованими.

Також суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_2 об`єктивно підтверджується даними протоколу огляду місця події, висновками судово-медичної і комплексної криміналістичної експертиз, висновками експертів та іншими доказами.

На підставі аналізу сукупності зазначених доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені ним обставини: кількість тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_3 ; дані судово-медичної експертизи про те, що всі заподіяні тілесні ушкодження є прижиттєвими та становили небезпеку для життя та здоров`я особи, після їх отримання потерпілий був живий та міг здійснювати які-небудь активні дії, при цьому його життя не могло бути врятовано за будь-яких обставин; використання двох ножів одночасно для завдання тілесних ушкоджень після того, як перший ніж, яким спочатку заподіювалися тілесні ушкодження, вийшов з ладу, - свідчать про бажання обвинуваченого заподіяти смерть ОСОБА_3 з особливою жорстокістю.

Апеляційний суд підтвердив доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні вбивства з особливою жорстокістю, вказавши у вироку, що встановлені обставини кримінального провадження дають підстави вважати, що завдання чисельних (приблизно 85) ножових поранень декількома ножами, один з яких під час цього зламався, заподіяння їх у різні частині тіла, в тому числі по тулубу, у шию, з пошкодженням легень, серця, печінки, тобто у життєво важливі органи, свідчать про те, що ОСОБА_2 усвідомлював, що завдає потерпілому ОСОБА_3 особливі фізичні страждання і бажав цього. Потерпілий, усвідомлюючи реальну небезпеку своєму життю, відчуваючи особливі фізичні страждання та сильний біль, намагався захищатися від нападу, на що вказують плями крові потерпілого, виявлені як в коридорі, так у ванній і кімнаті, однак ОСОБА_2, переслідуючи потерпілого, продовжував заподіювати йому особливі фізичні страждання та завдавати велику кількість ударів ножем у груди, живіт та голову, заподіявши в результаті потерпілому значну кількість тілесних ушкоджень, які були прижиттєвими, доки останній перестав подавати ознаки життя. З урахуванням зазначеного суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що ОСОБА_2 діяв не тільки з умислом на вбивство ОСОБА_3, а ще й з умислом, спрямованим на його вбивство з особливою жорстокістю.

Суд погоджується з вищевказаними висновками та вважає, що за встановлених обставин суд першої інстанції дії ОСОБА_2 за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК кваліфікував правильно.

Враховуючи вищезазначене, Суд дійшов висновку, що даних про те, що суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність та допустили таке істотне порушення кримінального процесуального закону, яке вплинуло чи могло вплинути на законність прийнятого судового рішення, не встановлено.

Ухвалюючи вирок, суд апеляційної інстанції також навів відповідні мотиви на обґрунтування свого висновку про необхідністьпризначення ОСОБА_2 більш суворого покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Як видно з вироку суду першої інстанції, при призначенніпокарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд правильно встановив обставини, які підлягають врахуванню відповідно до вимог ст. 65 КК. Так, суд зазначив про вчинення обвинуваченим особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, внаслідок якого настала смерть потерпілого, обставини вчиненого - довірливе ставлення потерпілого до обвинуваченого, яке використано для його пограбування, спосіб позбавлення життя, корисливу мету, ставлення обвинуваченого до вчиненого, особу обвинуваченого, який не працює, посередньо характеризується за місцем проживання, обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані наркотичного сп`яніння. При цьому суд першої інстанції не надав цим обставинам належної оцінки в їх сукупності та призначив ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на певний строк у межах санкції ч. 2 ст. 115 КК, не навівши у вироку переконливих мотивів для прийняття такого рішення.

Апеляційний суд, розглядаючи доводи, наведені в апеляційній скарзі представника потерпілого, про безпідставне призначення ОСОБА_2 покарання, яке є явно несправедливим через його м`якість, дійшов висновку, що покарання за вчинення умисного вбивства за обтяжуючих обставин (з корисливого мотиву та з особливою жорстокістю) у виді позбавлення волі на певний строк у цьому випадку не є достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання за пунктами 4, 6 ч.2 ст. 115 КК, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є особливо тяжким, а також обставини його вчинення, непоправність наслідків у виді загибелі молодої людини (18 років), який характеризувався виключно позитивно, навчався у вищому навчальному закладі, позицію потерпілого - батька загиблого - про призначення винному найсуворішого покарання у виді довічного позбавлення волі. Крім того, апеляційний суд узяв до уваги дані про особу обвинуваченого, який хоча раніше не судимий, але характеризується посередньо, не працював, вживав наркотичні засоби.

Як указав у вироку апеляційний суд, ОСОБА_2 становить особливу небезпеку для суспільства, зважаючи на дані про особу обвинуваченого, який вчинив злочин у стані наркотичного сп`яніння; обставини справи, зокрема вчинення ним особливо тяжкого злочину - умисного вбивства за обтяжуючих обставин (з корисливого мотиву та з особливою жорстокістю); характер насильницьких дій ОСОБА_2, який заподіював потерпілому впродовж тривалого часу велику кількість ножових поранень, чим завдавав значних страждань, наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину в стані наркотичного сп`яніння; відсутність обставин, які б пом`якшували покарання.

Із урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку про неможливість призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на певний строк і вважав справедливим застосування щодо нього виняткової міри покарання - довічного позбавлення волі за злочин, передбачений пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Отже, застосування до ОСОБА_2 довічного позбавлення волі належним чином мотивовано у вироку апеляційного суду з посиланням на встановлені обставини вчиненого злочину і дані, які характеризують обвинуваченого.

На думку Суду, покарання, обране ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

За встановлених судом обставин та врахованих даних про особу засудженого доводи про неврахування наведених у касаційній скарзі обставин, а саме того, що він визнав вину за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК, щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, є особою молодого віку, виховувався без батьків, у цілому не спростовують правильності висновків суду в частині призначення покарання у виді довічного позбавлення волі.

Виходячи з наведеного відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року та вирок Миколаївського апеляційного суду від 4 січня 2019 року щодо нього - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.В. Король М.М. Лагнюк