Постанова
Іменем України
23 січня 2020року
м. Київ
справа № 457/1485/13-к
провадження № 51-4881км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Скобунова В.М.,
захисника Мицика О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Трускавецького міського суду Львівської області від 19 жовтня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150140000284, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Стебника Львівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Трускавецького міського суду Львівської області від 19 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та виправдано його у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 24 травня 2013 року о 06:00, перебуваючи на подвір`ї будинку АДРЕСА_2, під час словесного конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно здійснив один постріл в ділянку лівої клубної кістки з пристрою для відстрілу гумовими кулями "Вій" кал. 9 мм № НОМЕР_1 ОСОБА_2, внаслідок чого заподіяв останньому легке тілесне ушкодження, що викликало короткочасний розлад здоров`я.
Вказані дії ОСОБА_1 органами досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 125 КК України - як умисне нанесення тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року вирок міського суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. При цьому посилається на те, що допущені судом першої інстанції, а в подальшому й апеляційним судом, однобічність та неповнота судового розгляду призвели до невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування судом кримінального закону, оскільки судами неповно встановлено обставини, які мають значення для встановлення істини. Також, посилається на те, що судами не надано оцінки доказам, які безпосередньо вказують на вину виправданого. Зокрема, на думку прокурора, суд безпідставно вказав на те, що показання потерпілого та його матері - ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є суперечливими, при цьому не зазначив в чому полягають суперечності та висновки свої з цього приводу не мотивував. Також прокурор не погоджується з висновками суду про те, що матеріалами наявними у кримінальному провадженні не доведено спрямованість умислу ОСОБА_1 на вчинення протиправних дій щодо ОСОБА_2 А тому вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд не виправив допущені судом першої інстанції порушення.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_1 та його захисник Мицик О.В. просять залишити її без задоволення як безпідставну.
В судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, а захисник заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Як зазначено у ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині виправдувального вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Окрім того, висновок суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивоване.
Згідно зі ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку на відповідність нормам кримінального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
За змістом положень ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК України судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
З матеріалів кримінального провадження видно, що прокурор, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції про невинуватість ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за пред`явленим йому обвинуваченням, подав апеляційну скаргу. Свою позицію прокурор мотивував невідповідністю висновків суду першої інстанції щодо виправдування ОСОБА_1 фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вони були зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, і без належного з`ясування дійсних обставин події. При цьому, зазначав, що викладенні у вироку докази на підтвердження встановлених обставин є вибірковими, одним з яких надана перевага над іншими без належного спростування. Зокрема, прокурор в апеляційній скарзі вказував на те, що суд безпідставно визнав суперечливими показання потерпілого та його матері - ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та такого свого рішення не мотивував, не надав належної оцінки показанням самого потерпілого. Окрім того, прокурор не погоджувався з рішенням суду першої інстанції про відсутність доказів того, що виявлені у потерпілого рани в ділянці лівої клубної кісти утворилися саме в результаті протиправних дій ОСОБА_1, а факт виявлення тілесних ушкоджень у потерпілого безпосередньо не підтверджують винність ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. При цьому, прокурор наголошував, що ряд наявних у матеріалах провадження доказів свідчать саме про наявність вини ОСОБА_1 у вчинені інкримінованого злочину, хоча вони не були належно оцінені судом першої інстанції. Також прокурор стверджував, що висновки суду першої інстанції про недопустимість речового доказу - пістолету "Вій", у зв`язку з порушенням порядку вилучення такого доказу, а також визнання недопустимим доказами протоколу обшуку, порядку долучення пістолету до матеріалів справи, висновки експерта, здійснені за результатами дослідження відповідного доказу, є такими, що суперечать вимогам закону .
Зі змісту ухвали слідує, що апеляційний суд хоч виклав доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, та, залишаючи скаргу без задоволення, не зазначив підстав, із яких її визнано необґрунтованою. Апеляційний суд обмежився перерахуванням доказів, на які є посилання у вироку, і загальним формулюванням про правильність висновків суду першої інстанції щодо невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, та не розкрив суті зібраних у провадженні доказів, не проаналізував їх у контексті з конкретними доводами апеляційної скарги та не розглянув доводи прокурора щодо наявності в матеріалах провадження достатніх та допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 .
Зроблені апеляційним судом висновки не можна визнати обґрунтованими виходячі з наступного.
Частиною 1 ст. 86 КПК України передбачено, що доказ вважається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Критеріями допустимості доказів є: належне процесуальне джерело (ч. 2 ст. 84 КПК України містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, який розширеному тлумаченню не підлягає); належний суб`єкт збирання доказів (докази можуть бути зібрані тільки тими суб`єктами, які згідно з нормами КПК України (4651-17) мають на це право); належна процесуальна форма (встановлений КПК України (4651-17) порядок здійснення кримінального провадження в цілому і проведення окремих процесуальних дій).
Отже, допустимість доказів як ознака їх якості визначається нормами кримінального процесуального закону.
Питання про визнання доказів недопустимими вирішується судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 89 КПК України) у кожному конкретному випадку залежно від характеру і наслідків порушень критеріїв допустимості. При цьому оцінка доказів передбачає їх відповідний аналіз у всій сукупності та взаємозв`язку (ст. 94 КПК України).
Таким чином, при визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу.
Зокрема, як слідує з вироку суду першої інстанції, суд дійшов до переконання, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, що речовий доказ - пістолет "Вій", вилучений під час проведення обшуку у обвинуваченого за місцем його проживання є недопустимим доказом, оскільки порушено порядок його вилучення та у відповідності до ч. 5 ст. 171 КПК України орган досудового розслідування не звернувся з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна.
Проте, апеляційним судом належним чином не перевірено доводи прокурора щодо правильності таких висновків суду першої інстанції та узгодженість їх вимогами чинного кримінального процесуального закону.
Крім того, даючи оцінку недопустимості доказу, суд мав проаналізувати критерії допустимості доказів, а саме законність джерела, законний спосіб їх отримання, процесуальне оформлення ходу проведення обшуку та вилучення речей, чого ним зроблено не було.
Так, відповідно до вимог ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Згідно ч. 5 ст. 171 КПК України щодо тимчасово вилученого майна слідчим подається клопотання про його арешт або таке - повертається особі, в якої було вилучено. Щодо речей та документів, на відшукання яких надано дозвіл в ухвалі про проведення обшуку, то накладення на них арешту КПК України (4651-17) не передбачає.
Як слідує з матеріалів провадження, 27 травня 2013 року слідчий в межах вказаного провадження звернувся до суду з клопотанням про проведення обшуку житла, яке належить на праві власності ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1 з метою відшукання знарядь вчинення кримінального правопорушення. Клопотання мотивовано тим, що 24 травня 2013 до Трускавецького МВ ГУ МВС України у Львівській області звернувся ОСОБА_2 з повідомленням про те, шо ОСОБА_1 24 травня 2013 року на ґрунті особистих неприязних відносин, використовуючи травматичний пістолет та сокиру, спричинив йому тілесні ушкодження (т. 1, а.п. 36-37). Ухвалою слідчого судді Трускавецького міського суду Львівської області від 27 травня 2013 року про проведення обшуку житла задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на обшук вищевказаного житла з метою відшукання та вилучення знаряддя кримінального правопорушення.(т. 1 а.п. 38). Відповідно до протоколу обшуку від 30 травня 2013 року у ході проведення обшуку житла ОСОБА_1 вилучено спецзасіб марки "Вій" з вісьмома кулями, 8 набоїв, дозвіл на носіння та зберігання зброї № Ш-119 від 11 липня 2005 року та сокиру, тобто згідно з переліком вказаним у клопотанні слідчого від 27 травня 2013 року та відповідно до ухвали суду про проведення обшуку від 27 травня 2013 року. Будь-яких інших речей в ході проведеного обшуку не вилучено та при отриманні копії протоколу обшуку від 30 травня 2013 року від ОСОБА_1 зауважень не надходило. У подальшому, постановою про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 27 травня 2013 року сокиру з дерев`яною ручкою та дозвіл на зброю визнано речовими доказами та передано на зберігання. Постановою про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 22 серпня 2013 року пістолет моделі "Вій" визнано речовим доказом та передано на зберігання.
А тому, зважаючи на зазначені норми кримінального процесуального кодексу, а також на ухвалу слідчого судді на підставі якої слідчому було надано дозвіл на відшукання зазначеного в його клопотанні знаряддя злочину, висновки суддів про визнання речового доказу - пістолету "Вій", а також доказів, здійснених за результатами дослідження вказаного доказу, недопустимими є передчасними.
Також заслуговують на увагу доводи прокурора про те, що апеляційний суд, формально погоджуючись з висновками суду про визнання пояснень потерпілого та його матері ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6 суперечливими і непослідовними, свого рішення з цього приводу не мотивув. При цьому поза увагою апеляційного суду залишилось те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням потерпілого та свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у сукупності з іншими доказами, не вказав в чому саме він ставить під сумнів правдивість та об`єктивність показань свідків. Крім того, свідки та потерпілий перед початком допиту відповідно до вимог ст.ст. 352- 353 КПК України були попереджені про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та дачу завідомо неправдивих показань
Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України при розгляді апеляційної скарги прокурора і дійшов передчасного висновку стосовно законності вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1, залишивши його без змін.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора частковому задоволенню.
При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, перевірити усі доводи апеляційної скарги прокурора, дослідити обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності і взаємозв`язку, та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Марчук В.В. Наставний С.В. Яковлєва