732/1728/18 Про хуліганство із заподіянням легких тілесних ушкоджень, чкоєне із використанням газової зброї - 22.01.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Кашуби Миколи Олексійовича на вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 18 березня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року в кримінальному провадженні № 12018270110000270 щодо

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі-КК),

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 18 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 666,24 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 30 000 грн-моральної шкоди та 7000 грн-витрат на правову допомогу.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 06 серпня 2018 року близько 14:00, перебуваючи на передньому пасажирському сидінні в салоні автомобіля Volksvagen Golf (д.н.з. НОМЕР_1 ), яким керував ОСОБА_3 та який рухався по автодорозі Н28 (Чернігів - Городня - Сеньківка) в напрямку м. Городньої Чернігівської області, перебуваючи в громадському місці, а саме на відрізку вказаної автодороги на відстані 50 км 800 м від м. Чернігова (між с. Політрудня Городнянського району та м. Городньою), діючи умисно, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень,- 4,5 мм пневматичного газобалонного пістолета моделі Р210 № НОМЕР_2 виробництва тайванської фірми "SAS", призначеного для тренувальної та любительської стрільби, спорядженого 4,5 мм сталевими кульками типу "ВВ", через відкрите бічне вікно передніх пасажирських дверей здійснив постріл у ОСОБА_2, яка стояла на правому узбіччі автодороги на відстані 1,3 м від нього, в результаті чого заподіяв потерпілій тілесного ушкодження легкого ступеня тяжкості, що не спричинило розладу здоров`я.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 23 серпня 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

За змістом касаційної скарги захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Кашуба М. О., не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо підзахисного, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 296 КК, адже жодного мотиву на вчинення хуліганських дій або заподіяння шкоди здоров`ю потерпілій та явної неповаги до суспільства у ОСОБА_1 не було. Крім того, вказує, що правопорушення було вчинено на ділянці дороги між населеними пунктами за відсутності будь-яких сторонніх осіб, що виключає кваліфікацію дій засудженого як хуліганських. Вважає, що його дії охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 125 КК, тобто кваліфікуються як умисне легке тілесне ушкодження. Вказує на неконкретне викладення у вироку фактичних обставин злочину. Зазначає, що суд під час призначення покарання не в повній мірі врахував обставини, які його пом`якшують і дають підстави звільнити засудженого від відбування покарання відповідно до ст. 75 КК, а саме те, що ОСОБА_1 вперше судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, компенсував повністю матеріальні збитки і частково моральну шкоду потерпілій, на його утриманні перебуває новонароджена дитина, дружина та батьки-пенсіонери.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_2 просила судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник Верех А.М. просили задовольнити касаційну скаргу та скасувати судові рішення.

У судовому засіданні прокурор Шевченко О. О. висловила позицію про законність і обґрунтованість судових рішень, просилазалишити їх без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) )суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він не погоджується з наданою судом оцінкою доказам та заперечує правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, що на підставі статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів-з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження касаційний суд установив, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, та правильність кваліфікації його дій за цими нормами кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що в судовому рішенні навів докладні мотиви.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, а саме: показань потерпілої ОСОБА_2, яка підтвердила хуліганські дії та безпричинне здійснення ОСОБА_1 у неї пострілу, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо обставин події; фактичних даних, що містяться у протоколах обшуку автомобіля від 06 серпня 2018 року, слідчих експериментів від 09 та 19 жовтня 2018 року, а також інших доказів, зміст яких відображено у вироку.

Не викликають жодних сумнівів у колегії суддів показання потерпілої та свідків, оскільки вони повністю узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині.

Вищевказані докази, які суд першої інстанції ретельно дослідив та визнав достатніми і допустимими, у своїй сукупності доводять висунуте ОСОБА_1 обвинувачення.

Детально дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку, що в сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 .

При цьому суд розцінив показання засудженого вчастині заперечення своєї вини як спосіб захисту, спрямований на уникнення призначеного йому покарання.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Твердження захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки, на його думку, дії ОСОБА_1 потрібнокваліфікувати за ст. 125 КК як умисне спричинення легких тілесних ушкоджень, є безпідставними.

Основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти здоров`я, між іншим, є об`єкт злочину і така ознака суб`єктивної сторони, як його мотив.

Так, зі змісту ст. 296 КК вбачається, що об`єктом захисту за цією нормою є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що відображається у безпечності громадського спокою, охороні здоров`я, честі та гідності людини, її прав і свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі та ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об`єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.

Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

Мотивом хуліганства є неповага до суспільства, однак причини вчинення таких дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість) чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

За зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об`єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння виходить із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, що склалися між такою особою та потерпілим.

Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, фактичною підставою кваліфікації кримінального правопорушення ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 296 КК стали об`єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з`ясовані: природа взаємин, які склалися між засудженим та потерпілою, причина виникненнядіяння; місце вчинення протиправних дій, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг посягання; властивості використаного ним знаряддя посягання; характер наслідків та причинний зв`язок між ними і діями останнього.

Так, у судовому засіданні було встановлено, що засуджений і потерпіла між собою не були знайомі, в особистих неприязних стосунках не перебували, постріл у потерпілу ОСОБА_1 здійснив без будь-якої причини, тобто фактично діяв з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі.

З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення було зроблено висновок про наявність у діях ОСОБА_1 ознак хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Доводи захисника про вчинення правопорушення на ділянці дороги між населеними пунктами за відсутності будь-яких сторонніх осіб, що виключає кваліфікацію дій засудженого як хуліганських, на думку колегії суддів, є необґрунтованими, оскільки громадське місце це територія, яка використовується для задоволення певних соціальних потреб (відпочинку, роботи, пересування) та є вільною у використанні для необмеженого кола осіб, тобто має публічний характер.

Твердження захисника про неконкретне викладення у вироку фактичних обставин скоєного ОСОБА_1 злочину є безпідставними.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначається, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції сформулював обвинувачення, визнане доведеним, яке відповідає обвинуваченню, висунутому прокурором, із зазначенням форми вини та мотивів кримінального правопорушення, тобто суд дотримався вимог ст. 374 КПК, ухвалюючи вирок.

Доводи сторони захисту про невідповідність призначеного засудженому судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.

Згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, який за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності притягується вперше, а також його вік та сімейний стан, висновок органу пробації тавідсутність обставин, які пом`якшують і обтяжують покарання.

При цьому суд врахував і думку потерпілої та її представника, які просили призначити суворе покарання, а також те, що ні в ході досудового розслідування, ні під час судового розгляду ОСОБА_1 так і не відшкодував завданої потерпілій шкоди.

Урахувавши усі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які покликається захисник у своїй касаційній скарзі, суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення винного без реального відбування ним призначеного покарання.

На думку колегії суддів, є правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про необхідність призначення засудженому ОСОБА_1 мінімального за розміром покарання, передбаченого санкцією статті.

Суд обґрунтовано зазначив, що наведені дані про особу винного, тяжкість вчиненого злочину, характер і спосіб його вчинення та наслідки, що настали, не є достатніми підставами для застосування до ОСОБА_1 положень статей 69, 75 КК.

Таким чином, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, оскільки вказане покарання відповідає обставинам справи, характеру й тяжкості вчиненого, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційній скарзі захисника, Суд не вбачає.

Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання без змін, зазначивши в ухвалі підстави прийняття такого рішення.

Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, та погоджується з наведеними у ній висновками про законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також тих порушень, на які вказував захисник у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив.

Касаційна скарга захисника не містить доводів, які би давали підстави для сумнівів у законності й обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційноїскарги захисника.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 18 березня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Кашуби Миколи Олексійовича-без задоволення.