754/17019/17 Про виправдання особи у скоєнні незаконного заволодіння транспортним засобом - 21.01.2020 Прийняття

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Золотоноша Черкаської області, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останнього разу: 28 січня 2010 року Золотоніським районним судом Черкаської області за ч. 2 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців,

виправданого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Ксаверів Малинського району Житомирської області та мешканця м . Києва, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останнього разу: 02 листопада 2011 року Бердичівським міським судом Житомирської області за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки,

виправданого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 20 липня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна; ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в дохід держави процесуальні витрати в сумі 494 грн 35 коп.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 5 000 грн з кожного на відшкодування моральної шкоди.

Як встановив суд, 24 жовтня 2017 року приблизно о 03 год. ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою, скориставшись брелком від сигналізації, який ОСОБА_1 заздалегідь взяв з квартири потерпілого ОСОБА_3, незаконно заволоділи на АДРЕСА_1 автомобілем марки "Kia Sorento", 2009 року випуску, вартістю 385 982 грн, що належав ОСОБА_3 .

Ухвалою Київського апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2019 року вирок Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2018 року, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, скасовано. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 закрито у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення їх винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, і вичерпанням можливості їх отримати.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зокрема, прокурор вказує на необґрунтоване виправдання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та закриття кримінального провадження щодо них на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Зазначає про порушення вимог ст. ст. 370, 419 КПК апеляційним судом.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор не підтримавкасаційну скаргу прокурора.

Захисники Шпак О.К. та Воронов В.І. просили залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а рішення суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить із обставин, встановлених у вироку.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) . Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши доводи касаційної скарги прокурора про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 289 КК, та необґрунтованості їх виправдання апеляційним судом, колегія суддів приходить до висновку, що ці доводи безпідставні.

Так, з матеріалів провадження вбачається, що вирок суду першої інстанції оскаржувався захисником Вороновим О.І. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 та обвинуваченим ОСОБА_1 з підстав невстановлення достатніх доказів доведеності винуватості обвинувачених в суді та вичерпанням всіх можливостей їх отримання.

Так, згідно зі ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК (4651-17) , і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Ознайомившись з матеріалами поводження, колегія суддів касаційного суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційних скарг, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 289 КК, суд першої інстанції не виконав вимоги наведених вище норм кримінального закону та прийняв рішення, яке є незаконним, не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вину обвинувачених не доведено поза розумним сумнівом.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 433 КПК касаційний суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Проте, касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційних скаргах, чи були додержані судами першої і апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.

Отже, перевіряючи доводи касаційної скарги прокурора колегія суддів зазначає, що за змістом кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: "ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи".

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Як вбачається зі змісту вироку, судом першої інстанції досліджені показання обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які стверджували, що злочину не вчиняли, а транспортний засіб, автомобіль "КІА", який належить потерпілому ОСОБА_3 останній добровільно надав ОСОБА_1, щоб той поїхав та привіз дівчат. Потерпілий ОСОБА_3 в суді першої інстанції повідомив, що згоди керувати автомобілем він не давав, але одночасно дав показання про те, що напередодні давав ключі та техпаспорт від свого автомобіля ОСОБА_1 для того, щоб той поїхав за дівчатами, також він давав останньому гроші на бензин.

Крім показань обвинувачених і потерпілого судом першої інстанції були досліджені: протокол прийняття від потерпілого ОСОБА_3 заяви про вчинення злочину; протокол огляду місця події від 01 листопада 2017 року, відповідно до якого на асфальтовій ділянці по вул. Мілютенка, буд. 28-Б в м. Києві знаходиться транспортний засіб марки "КІА", номерний знак НОМЕР_1 чорного кольору; постанову про визнання вказаного автомобіля речовим доказом; протокол слідчого експерименту від 15 лютого 2017 року за участю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та відеозапис проведення цієї слідчої дії; висновок товарознавчої експертизи, відповідно до якого ринкова вартість автомобіля "КІА", станом на 24 жовтня 2017 року, становить 385 982, 20 грн; постанову про визнання речових доказів, які містять дані про абонента мобільного зв`язку.

Втім, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, у вироку суду не наведено мотивів з приводу того, яким чином заява потерпілого про злочин, постанова про визнання автомобіля "КІА" речовим доказом, висновок товарознавчої експертизи та постанова про визнання речовими доказами сім-карт мобільних операторів підтверджують висунуте ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обвинувачення та спростовують їх доводи стосовно невчинення ними інкримінованого злочину. Колегія суддів апеляційного суду правильно зазначає, що наявний в матеріалах провадження протокол огляду місця події, яким встановлено місцезнаходження автомобіля, належного потерпілому, не спростовує показань обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що автомобіль "КІА" він залишив саме на тому місці, яке вказане в протоколі огляду, після того, як в автомобілі закінчилося пальне та не є доказом винуватості обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

З метою перевірки доводів апеляційний скарг та висновків суду, колегією суддів апеляційного суду, відповідно до приписів ст. 404 КПК, частково досліджені наведені у вироку докази. Так, відповідно до протоколу від 15 листопада 2017 року слідчим Деснянського УП ГУНП у місті Києві проведений слідчий експеримент за одночасною участю підозрюваних ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . За змістом даного протоколу обвинувачені розповіли за яких обставин вони познайомилися з потерпілим ОСОБА_3 та потім прибули до останнього додому. Зазначений процесуальний документ не містить відомостей про те, чи давав потерпілий згоду на користуванням його автомобілем, чи сталося це поза його волі. Під час дослідження протоколу слідчого експерименту було встановлено, що в ньому відсутні дані про роз`яснення підозрюваним їх процесуальних прав при проведені цієї слідчої дії. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду правильно встановила, що слідчий експеримент проведений з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а зміст протоколу, складеного за результатами його проведення, не містить інформації, яка б спростовувала доводи обвинувачених стосовно того, що ОСОБА_1 керував автомобілем, який належить потерпілому, за згодою останнього.

Як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, для перевірки фактичних обставин, викладених у вироку, колегією суддів апеляційного суду неодноразово викликався потерпілий ОСОБА_3, проте потерпілий категорично відмовився від участі в суді апеляційної інстанції.

Крім того, як правильно встановив апеляційний суд, суд першої інстанції хоча й послався в ухваленому ним обвинувальному вироку на постанови про визнання речовими доказами сім-карт мобільних операторів, при цьому не вказав, яка інформація, наявна на цих носіях, підтверджує висунуте обвинувачення.

З огляду на викладене, колегія суддів касайного суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що доводи обвинувачених про користування автомобілем "КІА" з дозволу потерпілого нічим не спростовано, а протилежні показання потерпілого ОСОБА_3 є суперечливими і не узгоджуються з іншими доказами. Отже, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що їх недостатньо для того, щоб поза розумним сумнівом дійти висновку про винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Що стосується доводів прокурора про вибіркове дослідження апеляційним судом доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їм злочину, то вони не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах кримінального провадження.

Відтак у даному кримінальному провадженні не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.

Відповідно до вимог ст. 417 КПК, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 КПК, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Апеляційний розгляд проведений відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи апеляцій всіх учасників процесу належним чином перевірені судом апеляційної інстанції, на них надані вмотивовані відповіді. Посилання у касаційній скарзі на невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК, колегія суддів вважає безпідставними.

Таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування оскарженої ухвали апеляційного суду колегією суддів не встановлено, а тому в задоволенні касаційної скарги слід відмовити.