Постанова
Іменем України
21 січня 2020 року
м. Київ
судова справа № 331/3084/18
провадження № 51-2357км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С., С.,
суддів Ємця О. П., Остапука В. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Пантєлєєвої А. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань
за № 12018080020000584 від 08 березня 2018 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя
АДРЕСА_1, зареєстрованого за тією ж адресою, такого, що в силу ст. 89 КК України судимості не має,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за касаційною скаргою захисника Симонця А. О. на вирок Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення
з 08 березня по 26 вересня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_2 у кримінальному провадженні залишено без розгляду.
Вирішено долю речових доказів.
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він
08 березня 2018 року приблизно о 14-й год. біля будинку № 12 на
вул. Благовіщенській у м. Запоріжжі умисно з корисливих мотивів, застосувавши насильство, яке не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, а саме кулаком правої руки вдарив ОСОБА_2, чим завдав йому фізичного болю. Після цього ОСОБА_1 ривком відкрито викрав належну ОСОБА_2 барсетку, в якій знаходилось майно останнього, а також паспорт громадянина України на його ім`я, який матеріальної цінності для нього не представляє, чим заподіяв ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 4750 грн.
У результаті розгляду кримінального провадження Запорізький апеляційний суд
частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду від 26 вересня 2018 року в частині призначеного покарання та ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
У решті вирок місцевого суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду та призначити покарання,
не пов`язане з позбавленням волі.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує на те, що апеляційний суд при призначенні покарання його підзахисному у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням повною мірою не врахував усіх обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, а також безпідставно, на думку захисника, послався у вироку на те, що ОСОБА_1 раніше тричі притягався до кримінальної відповідальності, в тому числі за вчинення тяжких корисливих злочинів проти власності, раніше відбував покарання в місцях позбавлення волі, двічі його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, та ухвалив свій вирок, яким призначив покарання з його реальним відбуванням, явно несправедливе через суворість.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор вважав, що вирок апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а тому просив зазначене судове рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, а тому доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежу), поєднаного із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, колегія суддів не перевіряє, оскільки зазначене в касаційній скарзі не оспорюється, як не оспорюється і кваліфікація дій за ч. 2 ст. 186 КК України.
Доводи захисника, наведені ним у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість колегія суддів вважає безпідставними.
Згідно зі ст. 50 цього Кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових злочинів.
Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинені злочини, визначаються ст. 69 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора на підставах невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, належним чином дослідив і оцінив усі обставини кримінального провадження, що мають значення.
Так, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу, належним чином свого рішення не обґрунтував і не навів переконливих мотивів, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без реального відбування покарання у вигляді позбавлення волі, тобто неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
У свою чергу апеляційний суд належним чином дослідив та оцінив характер і ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, а також усебічно дослідив дані про особу винного (те, що він позитивно характеризується, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, офіційно працевлаштований), обставини, які пом`якшують його покарання (щире каяття обвинуваченого, його активне сприяння розкриттю злочину й відшкодування матеріальних збитків) та відсутність таких, що його обтяжує, ідійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 186 цього Кодексу, з його реальним відбуванням.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що посилання апеляційного суду при призначенні покарання ОСОБА_1 про врахування ним тієї обставини, що останній в силу ст. 89 КК України є не судимий, проте раніше тричі притягався до кримінальної відповідальності, в тому числі за вчинення тяжких корисливих злочинів проти власності, раніше відбував покарання в місцях позбавлення волі, двічі звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, свідчить лише про те, що цей суд належним чином дослідив дані про особу засудженого та при вирішенні цього питання належним чином зважив на дані про соціально важливу поведінку ОСОБА_1 до вчинення злочину.
На думку колегії суддів касаційного суду, зазначення апеляційним судом вищевказаного при визначенні засудженому виду та розміру покарання не впливає на його остаточну міру та не свідчить про порушення цим судом закону при вирішенні цього питання, оскільки апеляційний суд відповідно до вимог статей 50, 65, 69 КК України з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, а також даних про особу засудженого в сукупності правильно визначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням, воно є необхідним та достатнім для виправлення останнього й попередження вчинення нових злочинів.
Тому доводи в касаційній скарзі захисника про те, що необґрунтованість посилання апеляційного суду при призначенні покарання його підзахисному у вироку на те, що ОСОБА_1 раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, є підставою для пом`якшення покарання останньому, задоволенню не підлягають.
З урахуванням того, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила, тому касаційна скарга захисника Симонця А. О. задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Симонця А. О. - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
С. С. Слинько О. П. Ємець В. І. Остапук