559/55/15-к Про необережне заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент їх заподіяння - 21.01.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Курганської О.В. на вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 лютого 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 16 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014180040001942, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Трускавець, Львівська область, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 128 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74, КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 200000 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди, а також 15938,11 грн - матеріальної шкоди та 5000 грн витрат на правову допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь центральної міської лікарні м. Рівне 4894,80 грн витрат за перебування потерпілого ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні у нейрохірургічному відділенні вказаної лікарні.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 16 липня 2019 року вирок місцевого суду в частині цивільного позову змінено, виключено з вироку покликання на стягнення з ОСОБА_1 5000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.

В решті вирок залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що він, 02 листопада 2014 року, приблизно о 01.30 год, перебуваючи на прилеглій території між входом у приміщення кафе "Оріон" та автостанцією по вул. Забрама у м. Дубно Рівненської області, під час розмови з ОСОБА_2, яка в подальшому переросла у суперечку, завдав один удар кулаком правої руки у ліву половину обличчя останньому, внаслідок чого потерпілий впав, ударившись потиличною частиною голови об плоску поверхню асфальтового покриття. Внаслідок необережних дій ОСОБА_1, потерпілому ОСОБА_2 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом засуджений ОСОБА_1 та його захисник Курганська О.В., порушують питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Стверджують про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутні технічні записи судових засідань від 19.02., 02.03., 23.03. та 24.03.2015 року, чим порушено вимоги ст. ст. 23, ч. 4 і 6 ст. 107, 370 КПК України. Крім того посилаються на те, що судом безпідставно відмовлено у досліджені медичної довідки №31 про перенесення ОСОБА_1 23.09.2013 року травми правої руки, при цьому судом порушено вимоги ст. ст. 7, 20, 22 КПК України, а апеляційний суд в порушення ч. 3 ст. 404 КПК України взагалі не розглянув клопотання про дослідження вищевказаної довідки, чим порушив право на захист. Також зазначають про те, що визначений судом розмір моральної шкоди в сумі 200000грн повною мірою не відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості. Апеляційний суд в цій частині доводи скарги не перевірив, а тому постановлена ним у цій частині ухвала не відповідає ст. 419 КПК України.

Крім того, вказують про те, що прокурор в порушення вимог кримінального процесуального закону заявив цивільний позов в інтересах міської лікарні.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 касаційні скарги підтримав та просить їх задовольнити.

Прокурор Кулаківський К.О. вважає касаційні скарги необґрунтованими і просить залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позицію учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження чинним законом не передбачена.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Оцінка доказів, згідно зі ст. 94 КПК України, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримані у повному обсязі.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України з додержанням вимог ст. 23 КПК України та на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими в їх взаємозв`язку, відповідно до ст. 94 КПК України. Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які були очевидцями події, та показаннями судово-медичних експертів ОСОБА_7 й ОСОБА_8, даними, які містяться в протоколах слідчих експериментів від 02.11.2014 року зі свідками: ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_3, висновках судово-медичних експертиз №321 від 07.11.2014 року, № 338/321 від 27.11.2014 року, №10 від 20.02.2017 року, зміст яких детально відтворено у вироку.

Отже, суд першої інстанції правильно оцінив встановлені обставини кримінального провадження та критично поставився до пояснень ОСОБА_1 про те, що він тілесних ушкоджень потерпілому не завдавав, оскільки такі доводи суперечать іншим зібраним матеріалам провадження в їх сукупності.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_1 саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Кваліфікація дій засудженого за ст. 128 КК України є правильною. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373- 374 КПК України, є законним та мотивованим.

Аналогічні за змістом доводи касаційних скарг засудженого та його захисника, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, з наведенням відповідних мотивів спростування, визнав їх необґрунтованими.

Покарання, призначене ОСОБА_1 відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим законом України про кримінальну відповідальність.

Твердження засудженого ОСОБА_1 та його захисника Курганської О.В. про те, що в матеріалах провадження відсутні технічні носії інформації на яких зафіксовані судові провадження в суді першої інстанції від 19.02., 02.03., 23.03. і 24.03.2015 року, є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.

Як убачається з матеріалів справи підготовче судове засідання у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 було призначено та проведено 18.02.2015 року, що підтверджується журналом судового засідання (т.1 а.с. 22) та технічним носієм інформації. Судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 був призначений на 02.03.2015 року. В подальшому судові засідання проводилися 23 та 24.03.2015 року про що також свідчать журнали судових засідань (т.1 а.с. 56, 90, 97) та технічний носій інформації. Вказаний носій інформації на якому зафіксовані дані судові засідання міститься в матеріалах провадження том № 5.

Доводи засудженого та його захисника про те, що судом апеляційної інстанції не розглянуто клопотання сторони захисту про дослідження довідки №31 про перенесення ОСОБА_1 23.09.2013 року травми правої руки, не заслуговують на увагу, оскільки згідно технічного носія інформації на якому зафіксовано судовий розгляд в суді апеляційної інстанції від 16.07.2019 року, який міститься в матеріалах провадження, вказана довідка була судом досліджена.

Посилання на несправедливість вирішення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_2 і невмотивованість рішення місцевого суду в цій частині, є необґрунтованими.

Згідно з ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Також ст. 129 КПК України передбачено, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.

Відповідно до частини 2 статті 22 КПК України, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Частина 6 тієї ж статті передбачає обов`язок суду створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у тому числі забезпечити, щоб права, надані законом стороні, могли бути ефективно реалізовані.

При цьому ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Так, суд першої інстанції визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди у сумі 200000 грн, врахував тяжкі наслідки злочину що настали, складність й тривалість лікування потерпілого, ставлення ОСОБА_1 до скоєного, який знехтував принципами моралі, не вибачився перед потерпілим й не вжив жодних дій до відшкодування шкоди, що відповідає вимогам розумності та справедливості за обставин цього провадження.

Твердження засудженого та сторони захисту, про безпідставне стягнення із засудженого моральної шкоди в сумі 200000 грн, враховуючи матеріальний та сімейний стан ОСОБА_1, є неспроможними.

Відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

В даному випадку суди правильно не взяли до уваги матеріальне становище засудженого та інші обставини, на які останній посилався, як на підстави для зменшення заявленого розміру моральної шкоди.

Доводи засудженого та його захисника, про те що в ухвалі апеляційного суду відсутнє обґрунтування щодо неправильного вирішення судом першої інстанції цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки в оскаржуваному судовому рішенні наведені докладні мотиви з яких суд виходив при його постановленні.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги засудженого та його захисника про безпідставність задоволення апеляційним судом цивільного позову Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області щодо відшкодування бюджетних коштів, витрачених Центральною міською лікарнею м. Рівне на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_10 .

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 128 КПК України цивільний позов в інтересах держави може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом. Прокурор, який пред`являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених Законом України "Про прокуратуру".

Згідно з приписами ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Оскільки "інтереси держави" є поняттям оціночним, прокурор у кожному окремому випадку визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Зазначених положень прокурором не дотримано, а судом ці обставини залишені без належної уваги.

Задовольняючи цивільний позов прокурора про відшкодування витрат понесених Центральною міською лікарнею м. Рівне на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, апеляційний суд не взяв до уваги відсутність у відповідній позовній заяві належного обґрунтування передбачених законом підстав для захисту прокурором інтересів держави в суді.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_10 проходив лікування у Центральній міській лікарні м. Рівне.

При пред`явленні позову прокурор обмежився констатацією фактів вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, його наслідків, витрат медичної установи на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_10 і формальним посиланням на норми статей 36, 128 КПК України.

Також позов не містить обґрунтування і тих обставин, що у даному випадку захист інтересів держави, за умови підтвердження їх порушення, не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або що такий орган відсутній.

За наведених обставин, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і захисника Курганської О.В. підлягають частковому задоволенню, оскільки суд першої інстанції розглянувши по суті і задовольнивши цивільний позов прокурора у кримінальному провадженні без перевірки наявності в особи, що їх подала, відповідних процесуальних повноважень, а суд апеляційної інстанції залишаючи в цій частині вирок суду без змін, прийняли рішення в порушення вимог, передбаченими ст. ст. 370, 419 КПК України, щодо їх законності й обґрунтованості, що, у силу положень ч. 1 ст. 412 КПК України, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Таким чином, судові рішення відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 438 КПК України підлягають скасуванню в частинівирішення цивільного позову прокурора про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в особі Центральної міської лікарні м. Рівне понесених витрат в сумі 4894,8 грн на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_10, а вказаний позов підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Курганської О.В. задовольнити частково.

Вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 лютого 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 16 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати в частині задоволення цивільного позову прокурора, заявленого в інтересах центральної міської лікарні м. Рівне, залишивши цей позов без розгляду.