723/2008/18 Про порушення ПДР, виїзд на смугу зустрічного руху, де скоїв наїзд на пішохода, який рухався по дорозі, у результаті чого потерпілий загинув на місці пригоди - 21.01.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу зі змінами та доповненнями засудженого ОСОБА_1 та касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 18 березня 2019 року в кримінальному провадженні № 12017260000000678 по обвинуваченню

ОСОБА_1,громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Рідківці Новоселицького району Чернівецької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, ОСОБА_1 24 листопада 2017 року близько 21 год., керуючи вантажним бортовим тентовим автомобілем марки "MAN", номерний знак НОМЕР_1, рухався в темну пору доби поза межами населеного пункту по автодорозі сполученням Чернівці - Сторожинець, яка розташована в адміністративних межах с. Заволока, Сторожинецького району, зі сторони м. Чернівці в напрямку м. Сторожинець. Наближаючись до будинку № 3 по вул. Сторожинецькій, яка освітлювалась вуличним електроосвітленням, водій ОСОБА_1, в порушення п.п.1.5, 2.3 (б), 10.1 та горизонтальної розмітки 1.1 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, під час виконання в невстановленому місці маневру обгону попутного автомобіля марки "Ford-Transit", н.з. НОМЕР_2, перетнувши вузьку суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки 1.1. ПДР (1306-2001-п) , рухаючись по зустрічній смузі руху допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3, який рухався в попутному напрямку по проїжджій частині дороги. В результаті дорожньо-транспортної пригоди настала смерть ОСОБА_3 .

Вироком Чернівецького апеляційного суду від 18 березня 2019 року вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання скасовано. Ухвалено визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В іншій частині вирок залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушував питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема незастосування закону, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України, невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості.

Касаційна скарга була мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував свій висновок, чому прийшов до переконання про неможливість виправлення засудженого без реального відбування покарання. Вказувалось, що вирок суду містить суперечності, а саме - в мотивувальній частині зазначено про призначення покарання у мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України (а саме 3 роки позбавлення волі), а в резолютивній - призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. Зазначалось, що апеляційним судом не враховано також і розписку про отримання потерпілою 40 тис. грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

У змінах та доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 зазначає про незаконність рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд дав однобічну оцінку обставинам дорожньо-транспортної пригоди, не взяв до уваги, що сторона обвинувачення не надала доказів щодо недотримання засудженим вимог п. 34.1 Правил дорожнього руху і безпідставно відхилив доводи щодо винуватості потерпілого. Просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження відносно нього.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про щире каяття ОСОБА_1 у вчиненому є безпідставними, оскільки його поведінка це не підтверджує. Зазначається, що є необґрунтованою вказівка про наявність на утриманні у засудженого трьох дітей.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1, який взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав свою касаційну скаргу і заперечував проти задоволення касаційної скарги потерпілої.

Представник потерпілої - адвокат Шкварчук В. Д., який взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав касаційну скаргу потерпілої, вважав покарання, призначене ОСОБА_1, м`яким та заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Прокурор не підтримала касаційну скаргу засудженого, вважала її безпідставною, та просила задовольнити касаційну скаргу потерпілої, скасувати вирок апеляційного суду з підстав м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412- 414 КПК України.

Доводи засудженого, наведені у змінах та доповненнях до касаційної скарги, стосуються фактичних обставин кримінального провадження та оцінки доказів, а тому, виходячи з вимог ст. ст. 433, 438 КПК України, не належать до повноважень апеляційного суду.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді засуджений не заперечував обставини вчинення кримінального правопорушення. Більше того, кримінальне провадження в суді першої інстанції було розглянуто в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Крім того, питання щодо правильності встановлення обставин кримінального правопорушення не порушувалося засудженим при подачі касаційної скарги, в якій вказувалося лише на суворість призначеного апеляційним судом покарання та про необхідність застосування відносно ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України.

Виходячи з наведеного Верховний Суд приходить до висновку, що зазначені вимоги засудженого є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Поряд з наведеним у касаційній скарзі засуджений вказував на те, що апеляційний суд належним чином не мотивував свій висновок щодо неможливості його виправлення без реального покарання.

Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження, з вказаними доводами погодитися не може та також вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України (2341-14) , що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини КК України (2341-14) ; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Апеляційний суд, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1, врахував: тяжкість вчиненого ним злочину, який у відповідності до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, вчиненим з необережності; особу винного, який раніше не судимий, є особою молодого віку, одружений, те, що на його утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей, має постійне місце проживання за яким характеризується позитивно; поведінку ОСОБА_1 до і після вчинення злочину, його ставлення до своїх протиправних дій, те, що він намагався надати допомогу потерпілому, визнав цивільний позов потерпілої; обставини, які пом`якшують ОСОБА_1 покарання, а саме - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, що обтяжують покарання; думку потерпілої.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 основного покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах, передбачених санкцією ч.2 ст. 286 КК України.

За нормами ч.1 ст. 75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, має бути належним чином вмотивовано у вироку із врахуванням тяжкості злочину, особи винного, коли суд прийде до висновків про можливість виправлення без відбуття покарання.

Поряд з тим, апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, дійшов висновку, що суд першої інстанції формально послався на ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, та не навів переконливих мотивів, на підставі яких призначив ОСОБА_1 покарання зі застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України.

При цьому апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в достатній мірі не врахував тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який у відповідності до вимог ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, є необережним злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також непоправні тяжкі наслідки у вигляді смерті молодої людини - ОСОБА_3, не враховано районним судом і позицію потерпілої ОСОБА_2 та її представника - адвоката Шкварчука В.Д., які просили суд застосувати до ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі.

За таких обставин, апеляційний суд, виходячи з характеру допущених ОСОБА_1 порушень Правил дорожнього руху України, які знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із даною дорожньо-транспортною пригодою, а також непоправність наслідків від злочину, як смерть молодої людини, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без реального відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

З зазначеними висновками погоджується і Верховний Суд та вважає наведені апеляційним судом мотиви законними та обґрунтованими.

Також не погоджується Верховний Суд і з твердженнями обвинувачення щодо наявності суперечностей у вироку апеляційного суду, а саме - в його мотивувальній частині зазначено про призначення покарання у мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, проте в резолютивній - призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі, а не мінімальне покарання, передбачене цією нормою.

Так, санкцією ч. 2 ст. 286 КК України за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Беручи до уваги те, що апеляційний суд у мотивувальній частині вироку вжив слова "у мінімальних межах", а не "у мінімальному розмірі", а також враховуючи загальний контекст мотивації, наведеної апеляційним судом, Верховний Суд доходить переконання, що апеляційний суд в мотивувальній частині вироку указував на необхідність призначення покарання не "в мінімальному розмірі", а в розмірі, що наближений до мінімального (тобто "в мінімальних межах").

Також Верховний Суд не знаходить підстав і для задоволення касаційної скарги потерпілої.

Як було встановлено районним судом та апеляційною інстанцією Ліліцак В. Н. з самого початку досудового розслідування та судового розгляду, не оспорював фактичних обставин даного кримінального провадження, визнав свою провину у вчиненні інкримінованого йому слідством злочині, оплатив витрати на поминальний обід, частково відшкодував шкоду потерпілій, що свідчить про наявність достатніх підстав у суду апеляційної інстанції призначити покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 4 роки.