' 'p'

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року

м. Київ

справа № 452/134/18

провадження № 51-10397 км 18

Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор`євої І.В.,

суддів: Бущенка А.П., Стороженка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Ширмер О.О.,

прокурора Чабанюк Т.В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 8 листопада 2018 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст вироку, оскарженого судового рішення та встановлені обставини

За вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 20 квітня 2018 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі статей 71, 72 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Турківського районного суду Львівської області від 8 вересня 2017 року, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 10 днів.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин крадіжки, поєднаної з проникненням у житло.

Як установив суд, 24 листопада 2017 року у період з 8:45 по 15:00 ОСОБА_1, проникнувши в квартиру АДРЕСА_2, звідти викрав належне ОСОБА_2 майно на загальну суму 47 114,78 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням скаржника, апеляційний суд передчасно погодився з висновками місцевого суду, який усупереч ст. 65 КК повною мірою не врахував тяжкості вчиненого злочину та особи винного, і неправомірно призначив ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 185 вказаного Кодексу, що потягло за собою невиправдану м`якість заходу примусу. На думку прокурора, оспорювана ухвала не відповідає положенням ст. 419 КПК.

На вказану скаргу потерпілою ОСОБА_2 подано заперечення, в яких вона, наводячи аргументи, зазначає про неспроможність касаційних вимог прокурора.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі і запереченнях на неї, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає ухвалу апеляційного суду в межах касаційної скарги, в якій не заперечуються висновок суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, юридично-правова оцінка діяння за ч. 3 ст. 185 КК, а також правильність застосування статей 71, 72 КК.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Відповідно до ст. 69 вказаного Кодексу за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частини статті), за якою особу засуджено.

За приписами ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, з яких заявлені вимоги визнано необґрунтованими.

Апеляційний суд дотримався наведених норм права.

Так, за змістом ухвали, переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги прокурора та вирішуючи питання щодо необхідного для виправлення засудженого покарання, разом із ступенем тяжкості вчиненого злочину, апеляційний суд урахував особу винного, який позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, виявив щире каяття й відшкодував завдані збитки. З огляду на встановлені пом`якшуючі покарання обставини й відсутність в аспекті ст. 67 КК обставин протилежного змісту згаданий суд умотивовано погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для призначення ОСОБА_1 заходу примусу із застосуванням ст. 69 вказаного Кодексу. При цьому фактично не залишилась без оцінки суду й поведінка ОСОБА_1 у минулому, адже йому було обрано покарання, хоча і нижче за розміром від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 185 КК, однак найбільш суворе за видом - позбавлення волі. Водночас саме по собі те, що засуджений раніше притягався до кримінальної відповідальності, не є за законом безумовною перешкодою для застосування положень ст. 69 зазначеного Кодексу.

Крім того, як видно зі справи, засуджений є родичем потерпілої ОСОБА_2, котра в ході судового провадження стверджувала й у запереченнях на касаційну скаргу прокурора наполягає на тому, що ОСОБА_1 після викрадення майна залишив їй записку, в якій зазначив про такі його дії, тобто свідомо викрив себе, і вона не має до нього жодних претензій.

Наведені показання потерпілої свідчать про критичне ставлення засудженого до вчиненого та про сприяння ним розкриттю злочину.

У контексті викладеного колегія суддів не вбачає безумовних підстав вважати, що у цьому провадженні апеляційний суд необґрунтовано визнав правомірним застосування ст. 69 КК й справедливим обраний засудженому захід примусу. Достатніх переконливих доводів про протилежне та про відсутність обставин, які на переконання судів нижчих інстанцій, істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення, в касаційній скарзі не міститься.

Отже, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає його меті та загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.

Усупереч твердженням сторони обвинувачення суд апеляційної інстанції перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, дав на них вичерпну відповідь і, залишаючи без задоволення заявлені вимоги, постановив ухвалу з додержанням ст. 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оспорюваної ухвали, при розгляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.

Тому подану касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 8 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

А.П. Бущенко І.В. Григор`єва С.О. Стороженко