736/388/20 Про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, скоєне у стані алкогольного сп'яніння під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин, внаслідок чого потерпілий помер у лікарні - 23.06.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Верех А.М. на вирок Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 квітня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 13 липня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270150000355, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Корюківка, Чернігівської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), раніше судимого, востаннє вироком Новозаводського суду міста Чернігова від 30 жовтня 2019 року за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 квітня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді 9 років позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 залишено до вступу вироку в законну силу, а строк відбуття покарання визначено рахувати із 13 січня 2020 року.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 13 липня 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно із вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у період часу з 23:30 8 грудня 2019 року до 01:05 9 грудня 2019 року, знаходячись на території подвір`я, розташованого по АДРЕСА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, взяв до рук кухонний ніж та наніс один проникаючий удар в передню поверхню лівого стегна ОСОБА_2, в наслідок якого у потерпілого утворилася колото-різана рана із пошкодженням артеріальних судин і підшкірних вен та масивна зовнішня кровотеча, яка викликала гостре малокрів`я. У результаті дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 завдано тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, від якого потерпілий помер у лікарні.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Верех А.М., зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Аргументуючи свою позицію, зазначає що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а наявні у матеріалах кримінального провадження докази не свідчать про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого злочину.

Стверджує, що місцевий суд безпідставно здійснив повторний допит свідка та надав неправильну оцінку письмовим доказам, внаслідок чого дійшов хибних висновків.

Також вказує, що апеляційний суд формально розглянув апеляційні скарги сторони захисту та не надав обґрунтованих відповідей на усі їх доводи, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засідання захисник Верех А.М. підтримала свою касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор Шевченко О.О. вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Зважаючи на вказані положення процесуального закону, доводи сторони захисту про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильну оцінку доказів не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.

Доводи захисника Верех А.М. проотримання потерпілим ОСОБА_2 тяжкого тілесного ушкодження, що призвело до смерті, через власну необережність в ході спровокованого конфлікту належним чином перевірялися місцевим і апеляційним судами та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженими у судовому засіданні доказам.

Частиною 2 ст. 121 КК України передбачено відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.

Об`єктивну сторону вказаного злочину утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причинно-наслідковий зв`язок між зазначеними діянням і наслідками. Суб`єктивна сторона злочину характеризується умислом до діяння і наслідків (за винятком психічного ставлення до наслідків у виді смерті, оскільки в такому випадку воно є необережним).

Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 умисно наніс ОСОБА_2 один удар ножом, в результаті чого потерпілому було завдано тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, від якого останній помер у лікарні.

Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження судів, зокрема, на показаннях свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також даних протоколів слідчих дій та висновків експертиз, які у своїй сукупності отримали належну оцінку суду.

Із даних, які містяться в протоколі огляду місця події від 9 грудня 2019 року встановлено, що ножове поранення ОСОБА_9 було нанесено на подвір`ї будинку розташованого по АДРЕСА_2 .

Зі слів свідка ОСОБА_3 встановлено, що 8 грудня 2019 року останній автомобілем підвіз ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі спортбару за вищевказаною адресою. Пасажири були у стані алкогольного сп`яніння, однак не конфліктували. Інших осіб з ними чи біля домогосподарства не було.

Свідок ОСОБА_4 зазначив, що вночі, 9 грудня 2019 року, його розбудив ОСОБА_1 та попросив викликати швидку медичну допомогу. В подальшому, ОСОБА_4 виявив у будинку ОСОБА_2, який лежав на підлозі та був у крові. При цьому, ОСОБА_1 не намагався надати потерпілому допомогу і, не дочекавшись приїзду медиків, зник із місця пригоди.

Крім цього, показаннями свідка ОСОБА_5 встановлено, що під час описаних подій інших безпосередніх очевидців подій не було, а свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, та ОСОБА_8 заперечили агресивну поведінку ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 чи інших осіб протягом вечора.

Висновком експерта № 1320 від 13 грудня 2019 року спростовано версію обвинуваченого ОСОБА_1, що він не брав до рук ножа, яким потерпілому заподіяне тяжке тілесне ушкодження, оскільки на частині руків`я зазначеного предмету, який згідно протоколу огляду місця події від 9 грудня 2019 року знайдено на повір`ї домогосподарства, виявлено відбитки пальців обвинуваченого.

Також, суд критично оцінив показання самого ОСОБА_1, оскільки вони суперечили наданим показанням вищевказаних свідків, та констатував, що версія, за якої потерпілий через власну необережність під час боротьби сам заподіяв собі тяжке тілесне ушкодження є лиш спробою уникнути відповідальності за скоєне.

Що стосується порушень вимог кримінального процесуального закону, які на думку захисника є істотними та такими, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, слід вказати наступне.

Так, захисник Верех А.М. стверджує, що місцевий суд безпідставно повторно допитав свідка ОСОБА_3, під час якого останній надав показання, які, на її думку, відрізнялися від попередніх.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, після дослідження протоколу та відеозапису слідчого експерименту за участі ОСОБА_1 було встановлено, що в нічний час 8 грудня 2019 року, свідок ОСОБА_3 на автомобілі підвозив трьох осіб: обвинуваченого, потерпілого та ОСОБА_5 . З огляду на це, сторона захисту ініціювала повторний та більш детальний допит з цього приводу водія транспортного засобу. Оскільки ОСОБА_3 був свідком сторони обвинувачення, то саме прокурором було заявлено відповідне клопотання, яке захисник Верех А.М. та обвинувачений ОСОБА_1 підтримали.

В подальшому, під час повторного допиту ОСОБА_3 підтвердив раніше надані показання, згідно яких ввечері 8 грудня 2019 року в його автомобілі перебували лише дві особи - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а ОСОБА_5 у той день він взагалі не бачив.

Положеннями ч. 14 ст. 352 КПК України регламентовано, що свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням сторони кримінального провадження або за ініціативою суду, зокрема, якщо під час судового розгляду з`ясувалося, що свідок може надати показання стосовно обставин, щодо яких він не допитувався.

Враховуючи викладене, у даному кримінальному провадженні повторний допит свідка ОСОБА_3 було проведено із дотриманням вимог та з підстав передбачених КПК України (4651-17) . При цьому, слід вказати, що суд правильно, згідно із положеннями ч. 4 ст. 95 КПК України, встановив кількість пасажирів, які ввечері 8 грудня 2019 року були в автомобілі ОСОБА_3 на основі показань свідка, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, а тому доводи захисника Верех А.М. про зворотне є неспроможними.

Перевіривши доводи апеляційних скарг захисника та обвинуваченого, які є аналогічними доводам касаційної скарги, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав їх неприйнятними, навівши мотиви з яких погодився із висновком місцевого суду про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Таким чином, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370 та 419 КПК України.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень касаційна скарга не містить та Судом не встановлено, а тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 квітня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 13 липня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Верех А.М. - без задоволення.