743/610/16-к Про таємне викрадення майна, скоєне шляхом розбиття в будинку віконного скла, та проникнення всередину житлового будинку - 22.10.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 19 квітня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270220000446, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 31 травня 2016 року за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робітна строк 60 годин,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і згідно з пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК покладено на нього обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 3 жовтня 2015 року, близько 11:30 за попередньою змовою групою осіб зі ОСОБА_2, стосовно якого за ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2016 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, перебуваючи в с. Мохначі Ріпкинського району Чернігівської області, діючи з корисливих мотивів та з єдиним умислом на таємне викрадення майна, шляхом розбиття в будинку віконного скла, проникли всередину будинку АДРЕСА_2 у вказаному селі, звідки таємно викрали 4 залізні кутники, загальною вартістю 533,60 грн, спричинивши потерпілому ОСОБА_3 майнову шкоду на вказану суму.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 19 квітня 2017 року залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК) і, як наслідок, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування цих вимог зазначає, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 419 КПК проігнорував доводи прокурора щодо безпідставності застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК, не врахував у повній мірі даних про особу засудженого, який вчинив тяжкий злочин, перебуває на обліку у лікаря-нарколога, посередньо характеризується за місцем проживання, не зважив на те, що останній, будучи судимим, належних висновків для себе не зробив і вчинив новий корисливий злочин за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із проникненням у житло, що свідчить про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор просив касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 185 КК та призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки прокурором у касаційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення (що є тяжким злочином), дані про особу обвинуваченого (фактично позитивно характеризується за місцем проживання, є особою, схильною до вживання спиртних напоїв, перебуває на обліку у лікаря-нарколога, у лікаря-психолога на обліку не перебуває, раніше судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, має інвалідність ІІІ групи). Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1, суд визнав щире каяття, визнання вини, сприяння у розкритті злочину, відшкодування завданих збитків у розмірі 15 000 грн, а обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.

Урахувавши вищезазначені обставини в сукупності, місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК.

З такими висновками погодився апеляційний суд, навівши в ухвалі докладні мотиви свого рішення, з яким погоджується також і колегія суддів касаційного суду.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає принципу індивідуалізації, є достатнім і необхідним для виправлення винуватого та попередження вчинення нових злочинів, а доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає непереконливими.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 19 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.