Постанова
Іменем України
29 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 759/15208/18
провадження № 51-862 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Пантєлєєвої А.С.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Сініченка І.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Карпука Ю.А. на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 грудня 2018 року у кримінальному провадженні № 12018100080006980 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 27 серпня 2018 року приблизно об 11:40, перебуваючи у приміщенні середньої загальноосвітньої школи № 281 за адресою: бул. Кольцова, 7б в м. Києві, діючи із корисливим мотивом, викрав майно потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, чим заподіяв останнім майнової шкоди на суму 3763 грн.
Крім того, 07 вересня 2018 року приблизно о 21:20, перебуваючи за адресою АДРЕСА_2, керуючись корисливим мотивом, повторно, таємно незаконно заволодів майном потерпілого ОСОБА_4, чим заподіяв останньому майнової шкоди на суму 4918 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2018 року - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. При цьому посилається на ту обставину, що апеляційний суд повною мірою не врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого засудженим злочину. Крім того, на думку прокурора, суд належним чином не мотивував рішення в частині звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Захисник Сініченко І.С., посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Засуджений ОСОБА_1 просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Як установлено частиною 1 ст. 438 КПК України, однією із підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.п. 2, 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 413-414 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюється, а тому у касаційному порядку не перевіряється.
Доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 50, ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_1, а також звільняючи останнього від відбування такого покарання, виходив з того, що засуджений раніше судимий, вчинив злочин середньої тяжкості, має на утриманні малолітнього сина, є інвалідом 3 групи та повернув потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 викрадене майно. Судом враховано відсутність негативних характеристик за місцем проживання засудженого ОСОБА_1 та проходження лікування щодо психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання опіоїдів.
Обставиною, що пом`якшує покарання засудженому ОСОБА_1, судом визнано щире каяття. Обставин, які б обтяжували покарання, в ході судового розгляду не встановлено.
Крім того, доводи касаційної скарги прокурора про необгрунтоване застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, на думку колегії суддів, є непереконливими.
Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурором фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативними, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема, "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення "інші обставини справи", або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим, та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.
На переконання колегії суддів, визначене судом остаточне покарання ОСОБА_1 з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його м`якість, про що прокурор вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
На переконання колегії суддів, апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 370 та ст. 419 КПК України (4651-17) дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора Карпука Юрія Анатолійовича - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
В.К. Маринич Н.О. Марчук В.П. Огурецький