Постанова

Іменем України

27 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 577/977/19

Провадження № 51 - 5576 км 20Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:головуючого Наставного В.В.,суддів Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,за участю: секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В., прокурора Круценко Т.В.,розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12015270180001996 від 02 грудня 2015 року, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. В`язове Конотопського району мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, раніше не судимого,

за ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 4 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 січня 2020 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року щодо нього.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 січня 2020 року ОСОБА_1 засуджено:

за ст. 358 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.;

за ст. 358 ч. 4 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.

Звільнено ОСОБА_1 від призначеного судом покарання на підставі ст. 49, ст. 74 ч. 5 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 114 868 грн. 49 коп. матеріальної шкоди та 10 000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати в розмірі 51 623 грн.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Влітку 2015 року ОСОБА_1 отримав у користування від ОСОБА_3 автомобіль марки "ВАЗ 21214", державний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого 05 листопада 2010 року Павлоградським ВРЕР ДАІ УМВС України в Дніпропетровський області, належить на праві власності ОСОБА_2, жителю м. Павлоград, Дніпропетровської області. У подальшому 27 серпня 2015 року ОСОБА_1, достовірно знаючи, що він не є власником транспортного засобу, а також уповноваженою особою на реалізацію транспортного засобу, діючи без відома та згоди ОСОБА_2, прибув до приміщення Центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування м. Конотоп, Конотопського, Путивльського та Буринського районів, підпорядкованого УДАІ УМВС, розташованого за адресою: Сумська область, м. Конотоп, вул. Вирівська, 19а, та, видаючи себе за власника транспортного засобу ОСОБА_2, звернувся до оператора комп`ютерного набору ОСОБА_4 із заявою про проведення операції зі зняття з обліку для подальшої реалізації вказаного автомобіля. Остання, діючи в порушення вимог Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", затвердженого Постановою КМУ від 07 вересня 1998 року № 1388 (1388-98-п) , не перевіривши документів, що посвідчують особу ОСОБА_1, та не переконавшись, що він є власником транспортного засобу чи уповноваженою ним особою, заповнила в електронному вигляді, роздрукувала та надала на підпис ОСОБА_1 заяву № 71085439 від 27 серпня 2015 року від імені власника ОСОБА_2 щодо проведення операції "Зняття з обліку для реалізації" автомобіля марки "ВАЗ 21214" держаний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, форма та зміст якої визначено відповідно до зразка, затвердженого Наказом МВС України № 379 від 11 серпня 2010 року "Про затвердження Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекцїї МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них", що посвідчується установою Центру надає право на зняття автомобіля з реєстрації з метою його подальшої реалізації. Наступного дня 28 серпня 2015 року ОСОБА_1 знову прибув до приміщення Центру, розташованого за адресою: Сумська область, м. Конотоп, вул. Вирівська, 19а, та, видаючи себе за власника транспортного засобу ОСОБА_2, звернувся із заповненим бланком заяви до фахівця 1 категорії Центру ОСОБА_5 . Після цього ОСОБА_6, користуючись службовою недбалістю ОСОБА_5, який діючи в порушення вимог Порядок затвердженого Постановою КМУ від 07 вересня 1998 року № 1388 (1388-98-п) , не звірив особу ОСОБА_1 з його паспортом та не переконався, що він є власником транспортного засобу, уповноваженою ним особою, власноручно підробив у вище вказаній заяві відповідно висновку експерта № 2014/2086 від 31 січня 2019 року три рукописні підписи від імені власника автомобіля ОСОБА_2 в графах "Зміст заяви перевірив ОСОБА_2", "Здав" і "Отримав", тим самим ОСОБА_1 без відома та всупереч волі власника транспортного засобу вніс неправдиві дані до офіційного документу щодо згоди останнього на обробку та зберігання операції "Зняття з обліку для реалізації" зазначеного автомобіля в автоматизованій інформаційній системі Національного банку даних "Автомобіль", а також засвідчив факт здачі власником транспортного засобу ОСОБА_2 первинних номерних знаків НОМЕР_1 та отримання номерних знаків для разових поїздок НОМЕР_4, маючи намір в подальшому використати підроблений документ для здійснення операції зі зняття з обліку зазначеного автомобіля для його подальшої реалізації.

Крім того, 28 серпня 2015 року ОСОБА_1, переслідуючи прямий злочинний умисел направлений на використання завідомо підробленого документа з метою неповернення транспортного засобу його законному власнику, маючи намір зняти з обліку автомобіль марки "ВАЗ 21214", держаний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, для подальшої його реалізації новому власнику, надав уповноваженій особі Центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування м. Конотоп, Конотопського, Путивльського та Буринського районів, підпорядкованого УДАІ УМВС фахівцю 1 категорії ОСОБА_5 заяву № 71085439 від 27 серпня 2015 року про проведення операції "Зняття з обліку для реалізації", в якій він відповідно до висновка експерта № 2014/2086 від 31 січня 2019 року власноручно підробив три рукописні підписи від імені власника автомобіля ОСОБА_2 в графах "Зміст заяви перевірив ОСОБА_2", "Здав" "Отримав", тим самим, без відома та всупереч волі власника транспортного засобу вніс неправдиві дані до офіційного документу щодо згоди останнього на обробку та зберігання операції "Зняття з обліку для реалізації" зазначеного автомобіля в автоматизованій інформаційній системі Національного банку даних "Автомобіль", а також засвідчив факт здачі власником транспортного засобу ОСОБА_2 первинних номерних знаків НОМЕР_1 та отримання номерних знаків для разових поїздок НОМЕР_4, тим самим використав завідомо підроблений документ. Як наслідок, цього ж дня уповноважена особа Центру ОСОБА_5 поставив свій підпис на вказаній заяві та вніс відповідну інформацію до автоматизованої інформаційної системі Національного банку даних "Автомобіль", чим протиправно посвідчив операцію зі зняття з обліку зазначеного автомобіля для його подальшої реалізації, закріпивши за ним тимчасові номерні знаки НОМЕР_4, а також видав ОСОБА_1 облікову картку №71085439 від 28 серпня 2015 року про зняття з обліку для реалізації зазначеного автомобіля. Пізніше 25 листопада 2015 року право власності на автомобіль марки "ВАЗ 21214" номер кузова НОМЕР_2 без відома та всупереч волі власника ОСОБА_2 було зареєстровано в ТЦ 5346 Полтавської області на ОСОБА_7, якій видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 та нові номерні знаки НОМЕР_6 . Вчинення ОСОБА_1 вказаних дій призвело до фактичного позбавлення ОСОБА_2 права власності на автомобіль, вартість якого відповідно до висновку судової авто-товарознавчої експертизи № 19\119\9-4\138е від 23 березня 2018 року становить 114 868,49 грн.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та прокурора у кримінальному провадженні Волосюк Ю.Б. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок та ухвалу щодо нього і закрити кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строку давності, цивільний позов потерпілого залишити без розгляду, а витрати на проведення експертиз віднести на рахунок держави. Вважає, що судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 49 КК України, ст. 284 ч. 2 п. 1, ст. 285 ч. 3, ст. 286 ч. 4, ст. 288 ч. 3 КПК України, оскільки його не було звільнено від кримінальної відповідальності за клопотанням його захисника, проти чого він не заперечував, замість чого відносно нього було ухвалено обвинувальний вирок, що протирічить зазначеним нормам та висновку Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 566/554/16-к. Зазначає про невідповідність вироку суду вимогам ст. 374 КПК України, оскільки в ньому встановлено, що інші, окрім нього, особи (свідок ОСОБА_5, свідок ОСОБА_4 ) також вчинили протиправні дії, обвинувачення яким не пред`являлося та чого вони не визнавали. Також вказує на невірне вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 та порушення вимог ст. 128 ч. 1 КПК України при цьому.

Заперечень на касаційну скаргу від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідача, вислухавши доводи учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Аналіз положень пункту 1 частини 2 статті 284, частини 3 статті 285, частини 4 статті 286, частини 3 статті 288 КПК України вказує на те, що якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання й у випадку встановлення передбачених у статті 49 КПК підстав та відсутності заперечень з боку обвинуваченого закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності.

Якщо ж обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, то судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку. У цьому разі, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок, призначає покарання і на підставі частини 5 статті 74, статті 49 КК України може звільнити від нього засудженого.

Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України (сплив строків давності) є безумовним і здійснюється судом незалежно від факту примирення з потерпілим, відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому, щирого каяття тощо.

Під час розгляду вказаного кримінального провадження ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не врахували наведених положень закону з огляду на таке.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Бушта В.О. зверталася до суду першої інстанції із клопотанням про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 4 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 цього Кодексу та просила закрити провадження щодо нього.

При цьому обвинувачений ОСОБА_1, хоча вину у вчиненому не визнавав, проте в судовому засіданні підтримав подане захисником клопотання та просив закрити кримінальне провадження.

Місцевий суд, в порушення вищезазначених вимог закону визнав ОСОБА_1 винним за ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 4 КК України, ухваливши відносно нього обвинувальний вирок з призначенням покарання, звільнивши його від нього на підставі ст. 49, ст. 74 ч. 5 КК України.

Проте таке рішення місцевого суду суперечить зазначеним вимогам закону, оскільки на момент судового розгляду у місцевого суду були наявні усі підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, а не від покарання, при цьому визнання ним своєї вини не є обов`язковою умовою для застосування вказаних положень закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 49 КК України в редакції закону, яка діяла станом на 30 січня 2020 року, день постановлення вироку місцевого суду (далі по тексту вказуються редакції КК України (2341-14) станом на цей день) особа звільняється від кримінальної відповідальності за вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки.

Відповідно до ст. 12 ч. 2 КК України злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років, або інше, більш м`яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Санкція частини 1 статті 358 КК України передбачає покарання у виді штрафу до 1 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 2 років.

Санкція частини 4 статті 358 КК України передбачає покарання у виді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 2 років.

Отже, кримінальні правопорушення, передбачені ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 4 КК України є злочинами невеликої тяжкості та відповідно до ст. 49 КК України строк притягнення особи до кримінальної відповідальності за ці злочини складає 3 роки, якщо особа не ухилялася від досудового розслідування або суду.

Станом на 30 січня 2020 року трьохрічний строк притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за вказані кримінальні правопорушення, вчинені ним 27 та 28 серпня 2015 року, сплив, дані про те, що він ухилявся від досудового розслідування або суду в матеріалах кримінального провадження відсутні, а тому у місцевого суду були наявні усі підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вказане порушення закону під час перегляду вироку суду за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 .

Статтею 440 КПК України передбачено, що Суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

З огляду на те, що у вказаному кримінальному проваджені наявні підставі для його закриття на підставі ст. 284 ч. 2 п. 1 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 в частині прийнятого рішення за ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 4 КК Українив порядку ст. 440 КПК України, а кримінальне провадження щодо нього закрити.

У разі закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності цивільний позов не розглядається, а вимоги потерпілого ОСОБА_2 можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у ст. 284 ч. 2 п. 1К ПК України (2755-17) , не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

Відповідно до ст. 534 ч. 5 КПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом. З урахуванням того, що провадження щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на нереабілітуючих підставах потерпілий має право вирішити питання про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства. Такий підхід до вказаного питання узгоджується із раніше висловленою позицією касаційного суду, зазначену в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 531/2332/14-к.За таких обставин, касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає задоволенню.Керуючись ст.ст. 436, 438, 440, КПК України (4651-17) , Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 січня 2020 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

На підставі ст. 49 ч. 1 п. 2 КК України звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 4 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо нього - закрити.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишити без розгляду.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В.В. Наставний О.П. МарчукС.В. Яковлєва