759/17882/19 Про заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого (розбій) - 12.04.2021 Прийняття

провадження № 51-4554 км 20Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палатиКасаційного кримінального суду у складі:Головуючого Фоміна С.Б., суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В., за участю:секретаря судового засідання Письменної Н. Д.,прокурора Вараниці В. М.,в режимі відеоконференції:засудженого ОСОБА_1,розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката Спіжової Ірини Іванівни на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с Мирославль, Баранівського р-ну, Житомирської обл, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, неодноразово судимого, останній раз - за вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 06 червня 2018 року за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого на підставі статті 75 КК з встановленням іспитового строку 2 роки,у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 187 КК;

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с Радулин, Баранівського р-ну, Житомирської обл, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, неодноразово судимого, останній раз - за вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 06 червня 2018 року за частиною 3 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого на підставі статті 75 КК з встановленням іспитового строку 2 роки, у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 187 КК

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 187 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна; на підставі статті 71 КК до призначеного ОСОБА_2 покарання частково приєднано невідбуте ним покарання за вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 06 червня 2018 року та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць із конфіскацією майна; вирок Солом`янського районного суду міста Києва від 04 травня 2018 року на підставі частини 3 статті 72 КК визначено виконувати самостійно.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 187 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна; на підставі статті 71 КК до призначеного ОСОБА_2 покарання частково приєднано невідбуте ним покарання за вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 06 червня 2018 року та вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 23 серпня 2017 року і призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці із конфіскацією майна.

Згідно з вироком, ОСОБА_3 27 серпня 2019 року, приблизно о 01.20 год, знаходячись разом з ОСОБА_1 біля будинку № 14-Д по бульвару Кольцова в місті Києві, помітили раніше незнайомого їм ОСОБА_4, який сидів на лавочці біля під`їзду № 11, маючи при собі чоловічу сумку з плечовим ременем. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вирішили незаконно заволодіти чужим майном, яке належить ОСОБА_4, вступивши між собою в попередню злочинну змову. З метою виконання свого злочинного умислу, спрямованого на незаконне заволодіння чужим майном та діючи спільно, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наблизились до ОСОБА_4 . Діючи згідно досягнутої з ОСОБА_1 домовленості, ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 з незначним запитанням. Коли ОСОБА_4 подивився на ОСОБА_2, то останній кулаком правої руки наніс потерпілому удар в обличчя, унеможлививши таким чином подальший опір останнього та заподіявши йому тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Після цього ОСОБА_1 зірвав з ОСОБА_4 матерчату сумку чорного кольору на плечовому ремені, вартістю 500 грн, в якій знаходились: мобільний телефон "Meizu Note 6", IMEI I: НОМЕР_1, IMEI 2: НОМЕР_2, в корпусі білого кольору, вартістю 5500 грн, в чохлі чорного кольору з картою пам`яті, вартістю 250 грн, з захисним склом вартістю 200 грн, в мобільному телефоні перебували сім-картки операторів мобільного зв`язку "Київстар", на рахунку якої знаходились кошти в сумі 50 грн, та "Лайф", на рахунку якої знаходились кошти в сумі 20 грн; три кредитні картки "Ощадбанку", а також комплекти ключів, які не становлять майнової цінності, а всього майна на загальну суму 6520 грн. Також ОСОБА_4 заподіяно легке тілесне ушкодження у вигляді садна у верхній третині переднє-внутрішньої поверхні лівого плеча. Далі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 покинули місце вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдали ОСОБА_4 майнову шкоду на загальну суму 6520 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року вирок Святошинського районного суду від 14 лютого 2020 року залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Спіжова І.І. не погоджується з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого й порушення норм Конституції України (254к/96-ВР) .

В обґрунтування зазначеної позиції захисник зазначає, що судами не встановлено фактичні обставини справи, на підставі яких діяння ОСОБА_2 було кваліфіковано за ознаками частини 2 статті 187 КК, а апеляційним судом, в порушення вимог частини 3 статті 404 КПК, безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання щодо безпосереднього дослідження доказів для усунення неповноти судового розгляду.

Крім того, захисник вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_2 судами було порушено приписи статті 41 Конституції України, адже суд, при призначенні покарання за частиною 2 статті 187 КК, застосував додаткове покарання у виді конфіскації майна, не встановивши всі обставини справи, а саме: ОСОБА_2 є сиротою, у його власності, за договором дарування, є однокімнатна квартира у місті Баранівка, Баранівського району, Житомирської області, яка є єдиним нерухомим майном та єдиним житлом засудженого. Отже, посилаючись на приписи статті 50 КК, адвокат наполягає на тому, що у даному випадку конфіскація житла не відповідає засадам суворості та домірності.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог касаційної скарги захисника, вважає їх необґрунтованими.

Засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення вимог касаційної скарги захисника Спіжової І.І. в інтересах засудженого ОСОБА_2 не заперечував, інших вимог та клопотань не заявляв.

Від захисника Спіжової І.І. та потерпілого ОСОБА_4 до Суду надійшли клопотання про розгляд касаційної скарги за їх відсутності. Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора та засудженого ОСОБА_1, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини 2 статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржуються.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 187 КК, відповідає приписам закону.

Так, апеляційним судом встановлено, що висновок суду першої інстанції ґрунтується на досліджених в ході судового розгляду доказах: показаннях засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_4, протоколі огляду місця вчинення злочину від 27 серпня 2019 року, протоколі огляду місця події від 27 вересня 2019 року, протоколі огляду предмета та документів від 19 вересня 2019 року, висновку судово-медичної експертизи № 042-1774-2019 від 26 вересня 2019 року, довідці ПТ "Ломбард "Кредит Юніон" № 599/9 від 19 вересня 2019 року. Судом встановлено, що наведені докази у своїй сукупності є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою, відповідають вимогам належності та допустимості, не містять розбіжностей або суперечностей, які б могли вплинути на правильність висновку суду щодо винуватості, зокрема, ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Тому підстав для безпосереднього дослідження доказів в суді апеляційної інстанції не встановлено, у зв`язку з чим відповідне клопотання адвоката Спіжової І.І. було залишене без задоволення.

З приводу посилання захисника на невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання внаслідок суворості та порушення судом конституційного права засудженого на житло, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Згідно з положеннями статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Частинами 1, 2 статті 59 КК передбачено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах 4, 5 статті 12 КК, якщо його вчинено із корисливих спонукань. Під корисливими спонуканнями слід розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди. Санкція частини 2 статті 187 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна. У цій нормі конфіскація майна передбачена як обов`язкове додаткове покарання.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_2 покарання, передбачене санкцією частини 2 статті 187 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього належного йому майна, врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, фактичні обставини вчинення злочину, наявність корисливого мотиву, дані про особу винного, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив новий злочин не відбувши покарання за попереднім вироком. Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_2 покарання, наближене до максимального, передбаченого санкцією статті, дійшов висновку, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.

На підставі викладеного рішення суду про необхідність призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді конфіскації майна вбачається обґрунтованим.

Щодо доводів адвоката з приводу виключення житла, яке належить ОСОБА_2, з переліку майна, що підлягає конфіскації, то частиною 3 статті 59 КК передбачено, що перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України. Тому питання про виключення житла з переліку майна, на яке звертається стягнення, повинно вирішуватися в порядку виконання судових рішень.

Посилання захисника Спіжової І.І. на порушення судом статті 41 Конституції України є безпідставними. Так, згідно з приписами частини 5 статті 41 Основного Закону, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

За наведених обставин колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому підстав для задоволення касаційної скарги за доводами, викладеними у ній, та скасування оскаржених судових рішень, з огляду на приписи статті 438 КПК, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката Спіжової Ірини Іванівни залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року - без зміни.