752/6530/20 Про таємне викрадення чужого майна, скоєне за попередньою змовою двома особами з проникненням до приміщення підприємства - 01.04.2021 Прийняття

прокурора Матолич М.Р.,розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Щетніцького Р.В. на вирок Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100010000816, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ), в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_2, жителя АДРЕСА_3, раніше судимого: востаннє вироком Святошинського районного суду м. Києва від 19 серпня 2010 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 2 роки, якщо він не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Цим же вироком ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 роки, якщо він не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Київський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання та ухвалив у цій частині новий вирок від 12 листопада 2020 року, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, а ОСОБА_2 - за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони 30 січня 2020 року, біля 00:30, перебуваючи по вул. Академіка Лебедєва, 31в м. Київ, діючи умисно, а ОСОБА_2 - повторно, за попередньою змовою групою осіб, шляхом пошкодження замка вхідних дверей завчасно підготовленими ножицями, проникли до одного з боксів гаражу, звідки таємно викрали належне Державному підприємству Лікувально-профілактичний комплекс "Феофанія" майно, а саме: компресор "PowerPlus", кутову шліфувальну машину "Makita", пластикову каністру, ємністю 10 л, чим завдали потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 13120 гривень.

В подальшому, продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, шляхом вільного доступу проникли до іншого боксу гаража, що знаходиться по АДРЕСА_4, звідки таємно викрали належне ОСОБА_3 майно, а саме: 4 літні шини, 4 титанові диски та спортивний велосипед "4DX", чим завдали потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 42500 гривень.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Щетніцький Р.В. просить змінити вирок апеляційного суду та на підставі положень ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням. Стверджує, що апеляційний суд при ухваленні нового вироку повною мірою не врахував усіх обставин кримінального провадження, даних про особу засуджених та призначив покарання, явно несправедливе через суворість.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Матолич М.Р.просила залишити оскаржене судове рішення без зміни як законне, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який їх засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів в цій частині судове рішення не перевіряє.

Доводи захисника Щетніцького Р.В., наведені ним у касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання тяжкості кримінального правопорушення і їх особі через суворість є безпідставними.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_1 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких (санкція ч. 3 ст. 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років із конфіскацією майна), наявність щирого каяття як обставини, що пом`якшує покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, а також зважив на дані про особу винного, який в силу ст. 89 КК України визнаний таким, що не має судимості, задовільно характеризується, не працює та не одружений.

На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців та звільнив його від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, дійшовши висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без відбування покарання.

При призначенні покарання ОСОБА_2, місцевий суд також взяв до уваги тяжкість вчиненого злочину, наявність щирого каяття як обставини, що пом`якшує покарання та рецидиву, як обставини, що його обтяжує, зважив на дані про особу винного, який раніше судимий, задовільно характеризується, не працює та не одружений.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції призначив ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та звільнив його від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, дійшовши висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без відбування покарання.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання, а також обґрунтованість рішення про застосування ст. 75 КК України, взяв до уваги обставини, які були враховані районним судом.

Разом із цим, апеляційний суд дійшов висновку, що при призначенні покарання з можливістю виправлення та перевиховання винних без їх відбування поза увагою суду першої інстанції, по суті, залишилися зміст й обсяг протиправних діянь засуджених, які діяли за попередньою змовою, а ОСОБА_2 крім цього - повторно. Також, колегія суддів зважила на те, що місцевим судом не повною мірою враховано дані про особу винних, які свідчать про стійку антисоціальну поведінку засуджених, вказують про їх небажання стати на шлях виправлення і вести правильний спосіб життя, а також свідчать про свідоме порушення закону, незважаючи на невідворотність покарання.

Таким чином апеляційний суд установив, що висновок місцевого суду про можливість застосування щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 положень ст. 75 КК України зроблено без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права і належним чином не вмотивовано, оскільки при призначенні покарання та вирішенні питання про можливість виправлення та перевиховання винних без їх відбування місцевий суд урахував одні й ті ж самі обставини, що є неприпустимим.

На підставі наведених обставин у їх сукупності суд апеляційної інстанції, врахувавши мету покарання, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати можливим виправлення та перевиховання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без відбування покарання та призначив засудженим покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців і 4 роки відповідно, яке належить відбувати реально.

Враховуючи зазначені дані, тяжкості вчиненого умисного злочину та конкретних обставин вчинення протиправного діяння, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання у зазначеному виді й розмірі справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

З огляду на викладені обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, навіть за наявності позитивних характеристик засуджених за новим місцем роботи, відсутність матеріальних претензій від потерпілого, підстав вважати призначене засудженим покарання несправедливим через суворість, а також підстав для пом`якшення покарання чи застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає, оскільки ці обставини самі по собі не є противагою суспільній небезпечності вчиненого ними злочину.

Вирок апеляційного суду в частині призначення покарання належним чином умотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено.

З урахуванням наведеного, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника Щетніцького Р.В. - без задоволення.