590/486/19 Про порушення Правил дорожнього руху та скоєння у темну пору доби наїзду на пішохода, який лежав на проїзній частині дороги, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть - 24.03.2021 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Кугая А. В. на ухвалу Сумського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в кримінальному провадженні № 12018200290000319 по обвинуваченню

ОСОБА_1, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Хрещате Козелецького району Чернігівської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Середино-Будського районного суду Сумської області від 06 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Цим же вироком задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 та постановлено стягнути з ОСОБА_1 на її користь моральну шкоду в сумі 100 000 грн. Також вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з встановленими судом першої інстанції ОСОБА_1 визнаний винуватим в тому, що 15 грудня 2018 року близько 04 год., керуючи автомобілем марки "ГАЗ 33021-212" д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись на автодорозі сполученням с. Воздвиженське - с. Грем`ячка Ямпільського району Сумської області в напрямку с. Грем`ячка, перебуваючи перед с. Грем`ячка Ямпільського району Сумської області, грубо порушив п.п. 12.2., 12.3 Правил дорожнього руху, а саме, будучи неуважним, не врахував дорожню обстановку та відволікся від керування транспортним засобом, при виникненні перешкоди для руху не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не обрав безпечну швидкість у темну пору доби, внаслідок чого при наближенні до пішохода - ОСОБА_3, який лежав на проїзній частині на відстані 3,4 м від лівого краю дороги, допустив наїзд на пішохода, який у свою чергу порушив вимоги п.п. 4.4, п.п. 4.14 "ґ" ПДР (1306-2001-п) України.

У результаті ДТП пішохід ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням його смерті.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року зазначений вирок залишений без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, вказуючи на неправильне застосування норм матеріального права, зазначає про незаконність ухвали апеляційного суду, порушує питання про її скасування та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив аргументи апеляційної скарги захисника, безпідставно не застосував положення ст. 66 КК України та положення ст. ст. 12, 1172, 1177, 1187, 1193 ЦК України. Вказується, що апеляційним судом залишено поза увагою доводи сторони захисту, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини потерпілого, а тому моральна шкода не підлягає стягненню ні з засудженого, ні з ТОВ "Ямпільський молокозавод". Зазначається, що судом не взято до уваги положення закону, відповідно до яких відшкодування завданої шкоди покладається на особу, яка на правовій підставі володіє транспортним засобом. Крім того вказується, що судами безпідставно відхилено обставину, що пом`якшує покарання, - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі захисник Кугай А. В. вказує на незаконність ухвали апеляційного суду та порушує питання про її скасування і направлення справи на новий розгляд в суд апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом належним чином не перевірено доводи апеляційної скарги, зокрема ті, що стосуються порушення потерпілим Правил дорожнього руху, в результаті чого ОСОБА_1 не міг уникнути вчинення дорожньо-транспортної пригоди, а тому з нього, або з ТОВ "Ямпільський молокозавод" не може бути стягнуто моральної шкоди. Крім того зазначається, що судами взагалі неправильно вирішено цивільний позов, оскільки ОСОБА_1 перебував за кермом автомобіля, яке орендував ТОВ "Ямпільський молокозавод".

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 потерпіла ОСОБА_2 вказує на незаконність, безпідставність та необґрунтованість наведених засудженим мотивів.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг, вважала їх необґрунтованими.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412- 414 КПК України.

На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а при здійсненні перегляду виходить з обставин, установлених судами нижчої інстанції, якщо відповідні висновки судів нижчої інстанції належним чином мотивовано.

Оцінюючи у світлі наведеного доводи касаційних скарг засудженого та його захисника про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини потерпілого, який, за твердженням засудженого, умисно ліг на дорогу перед автомобілем ОСОБА_1, а тому ОСОБА_1 діяв під фізичним примусом, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідні доводи сторони захисту були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

За результатами вказаної перевірки апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, та вказав, що доводи сторони захисту відповідно до яких ОСОБА_3 умисно вийшов з темряви правого по ходу автомобіля узбіччя дороги та ліг під автомобіль на такій відстані, яка унеможливила усвідомлення ОСОБА_1 суспільної небезпечності діяння і передбачення його суспільно небезпечних наслідків, не підтверджуються матеріалами провадження.

У свою чергу Верховний Суд виходить з того, що незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій ОСОБА_1 зобов`язаний був виконати вимоги, зокрема, п. 12.3 Правил дорожнього руху, і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Про це, також, свідчить висновок судової авто-технічної експертизи №107 від 31 січня 2019 року, в якій чітко зазначено, що водій ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху і мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_3 . Таким чином, перебування пішохода на проїзній частині дороги не звільняє водія від виконання вимог зазначених пунктів Правил дорожнього руху. Аналогічна практика міститься і в постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року (справа №759/2926/16-к), від 14 травня 2020 року (справа №668/2604/15-к), від 26 травня 2020 року (справа № 523/12810/15-к).

Разом з тим у матеріалах провадження взагалі не міститься даних про те, що ОСОБА_1 якимось чином намагався уникнути наїзду на пішохода. За таких обставин порушення пішоходом Правил дорожнього руху в даному випадку не виключає винуватості водія. Тому відповідні доводи сторони захисту є необґрунтованими.

Верховний Суд також не погоджується і з доводами, які стосуються незастосування положень ст. 66 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання.

Так, Верховний Суд вважає цілком обґрунтованими та належним чином мотивованими висновки щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_1 покарання.

При цьому, на думку суду касаційної інстанції судами вірно зазначено, що засуджений не визнавав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, що не може свідчити про активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Поряд із наведеним, перевіривши доводи касаційних скарг, які стосуються правильності вирішення судом цивільного позову, то суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

За положеннями ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що автомобілем марки "ГАЗ 33021-212", д.н.з. НОМЕР_1, на підставі договору оренди володіє ТОВ "Ямпільський молокозавод", з яким у ОСОБА_1 укладено трудовий договір. Зазначене, зокрема, підтвердив у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4, який обіймає посаду директора ТОВ "Ямпільський молокозавод". Вказаний свідок пояснив, що станом на 15 грудня 2018 року зазначений автомобіль був закріплений за водієм ОСОБА_1 згідно наказу, і, оскільки ОСОБА_1 мешкає в с. Воздвиженське, а молокозавод знаходиться в смт Ямпіль, ОСОБА_1 на підставі відповідного наказу було дозволено ставити автомобіль за місцем його проживання. Більше того, як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 вчинив наїзд на пішохода, у час коли він направлявся до ТОВ "Ямпільський молокозавод" для виконання своїх трудових обов`язків.

Наведене може свідчити, що шкоду засудженим завдано під час виконання ним своїх трудових обов`язків, пов`язаних з експлуатацією зазначеного автомобіля. Однак ці обставини належним чином не були перевірені судами.

Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Разом з тим, за нормами ч. 2 ст. 1187 ЦК визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Судова практика дотримується підходу, що положення ст. ст. 1172, 1187 ЦК України є спеціальними щодо положень ст. 1167 ЦК України, а тому перевага в застосуванні має надаватися спеціальним нормам (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа №6-108цс13) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року (справа № 426/16825/16-ц), постанови Верховного Суду від 08 серпня 2019 року (справа №625/280/16-ц), від 17 лютого 2020 року (справа № 648/4308/16-ц).

Разом з тим, апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони захисту, зазначив, що "якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п. 2.2 Правил дорожнього руху)".

Проте жодних доводів, чому до цих правових відносин не можуть бути застосовані положення ст. ст. 1172, 1187 ЦК України ухвала апеляційного суду не містить, як і не містить відповідного обґрунтування, чому практика Верховного Суду не може бути застосована у цьому випадку. Такого обґрунтування не містить і вирок суду першої інстанції.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд вважає, що висновки місцевого та апеляційного судів в частині вирішення цивільного позову є передчасними і належним чином не обґрунтованими. У зв`язку з цим Верховний Суд доходить висновку про необхідність скасувати вирок місцевого суду (в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України) та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд в цій частині в порядку цивільного судочинства. Під час нового розгляду судам належить перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення цивільного позову, з`ясувати, чи є ОСОБА_1 належним відповідачем, та ухвалити рішення з дотриманням вимог цивільного законодавства.

За таких обставин керуючись статтями 433, 434, 436- 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги засудженого та його захисника підлягають частковому задоволенню.

З цих підстав Суд постановив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Кугая А. В. задовольнити частково.

Ухвалу Сумського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Середино-Будського районного суду Сумської області від 06 липня 2020 року відносно ОСОБА_1 скасувати в частині вирішення цивільного позову. Призначити в цій частині новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.