711/9433/18 Про порушення Правил дорожнього руху, скоєння зіткнення із автомобілем, який стояв попереду перед пішоходним переходом, внаслідок чого було скоєно наїзд на пішоходів, які перетинали проїзну частину дороги зліва направо відносно руху автомобіля, внаслідок чого потерпілі отримали тілесні ушкодження, від яких померли на місці пригоди - 23.03.2021 Прийняття

провадження № 51-470 км 19Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого Короля В.В.,суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О., за участю:секретаря судового засідання Кулініч К.С.,прокурора Зленка О.В.,засудженого ОСОБА_1,захисника Шевчука В.С.,потерпілого ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2019 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018250000000162, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Гронов Чериновського району Могильовської області, мешканця АДРЕСА_1 ), відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК), не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 24 липня 2018 року о 16 годині 50 хвилин, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння та керуючи автомобілем "BMW 3181", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись

по вул. В. Чорновола у м. Черкаси, від вул. Чіковані в напрямку вул. Лупиноса, перед регульованим перехрестям із вул. Чайковського, в порушення вимог п.п. 2.3 "б", 12.3 Правил дорожнього руху України, був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою та в момент виникнення небезпеки для руху не вжив заходів для зменшення швидкості руху керованого ним автомобіля, аж до його зупинки, та допустив зіткнення між передньою частиною свого автомобіля та задньою частиною автомобіля "FIAT DOBLO", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який стояв перед регульованим пішохідним переходом на заборонений сигнал світлофора.

Після зіткнення некерований автомобіль "FIAT DOBLO" вчинив наїзд на пішоходів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які в цей час переходили проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху автомобілів по пішохідному переходу. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала смерть останніх.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому стверджує, що він не перебував за кермом свого автомобіля, не знає і не пам`ятає, як сталося зіткнення, оскільки спав на задньому сидінні. Зазначає, що висновки експертів та показання свідків містять суперечності та не узгоджуються між собою. Також вказує, що висновок експерта щодо наявності у нього тілесних ушкоджень є недостовірним. Крім того зазначає, що смертельні травми пішоходи отримали не від його автомобіля, а внаслідок наїзду на них автомобіля "FIAT DOBLO" під керуванням ОСОБА_3, який не вжив заходів щодо унерухомлення свого автомобіля. Вказує, що протягом усього розгляду кримінального провадження як у суді першої, так і апеляційної інстанцій захисник належним чином не виконував своїх обов`язків, чим було порушено його право на захист, оскільки він є особою, яка внаслідок тяжкої черепно-мозкової травми позбавлений фізичної та психологічної змоги самостійно захищати себе. Також зазначає, що судом апеляційної інстанції у порушення вимог ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) не були повторно досліджені обставини події та повністю не проведено перевірку доказів за його клопотанням. Окрім того, стверджує про те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419КПК, оскільки в ній не зазначено підстави, через які апеляційну скаргу засудженого визнано необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Шевчук В.С. підтримав касаційну скаргу засудженого та просив її задовольнити.

Потерпілий ОСОБА_2 заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого та просив судові рішення залишити без зміни.

Прокурор Зленко О.В. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1, який підтримав касаційну скаргу, захисника Шевчука В.С., потерпілого ОСОБА_2 та прокурора Зленка О.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано в повному обсязі.

Як убачається зі змісту касаційних скарг, засуджений, окрім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, яку визначено у статтях 409 та 411 КПК як підставу для скасування або зміни судового рішення, і фактично просить доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Водночас, твердження засудженого ОСОБА_1 про недоведеність його вини у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Так, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину, суд у вироку послався на показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, надані в судовому засіданні, та дані протоколу проведення слідчого експерименту від 25 липня 2018 року за їх участю, де останні розповіли та показали про те, що вони 24 липня 2018 року разом ОСОБА_1 розпивали спиртні напої, а потім всі сіли в автомобіль BMW, який належить ОСОБА_1, а саме ОСОБА_1 - за кермо, ОСОБА_7 - на переднє пасажирське сидіння, ОСОБА_6 - позаду водія, а ОСОБА_8 - позаду ОСОБА_7 ; рухались вони по вул. В. Чорновола від вул. Чиковані в напрямку вул. Лупиноса зі швидкістю 100 км/год; ОСОБА_1 не впорався з керуванням та вчинив зіткнення з автомобілем "FIAT DOBLO", який стояв попереду на заборонений сигнал світлофора (червоний) перед пішохідним переходом.

Перебування саме ОСОБА_1 під час ДТП за кермом автомобіля обґрунтовано у вироку наданими суду показаннями вищевказаних свідків, які є послідовними, чіткими та узгодженими між собою.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції про відсутність зацікавленості зі сторони свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які вказували на ОСОБА_1 як на особу, яка знаходилась за кермом автомобіля "BMW-3181", та про розташування інших пасажирів в автомобілі.

Водночас, перевірялись і не знайшли свого підтвердження доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що він не був за кермом автомобіля, не знає і не пам`ятає, як сталося зіткнення, оскільки спав на задньому сидінні, та були розцінені як спосіб захисту й намагання уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.

До того ж, показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 визнані судом такими, що узгоджуються з даними висновку судово-медичної експертизи № 02-01/899 від 2 серпня 2018 року та даними висновку комісійної комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи за № 04-01/31/4/739 від 18 вересня 2018 року, згідно з яким у первинний контакт вступали передня права частина автомобіля "BMW-3181", державний номерний знак НОМЕР_1, та задня ліва частина автомобіля "FIAT DOBLO", державний номерний знак

НОМЕР_2 . Враховуючи морфологічні властивості та локалізацію тілесних ушкоджень, що виявлені у ОСОБА_1, згідно з висновком експерта

№ 02-01/899 від 2 серпня 2018 року на ім`я ОСОБА_1, а також дані проведеного ситуаційного моделювання (при розміщенні на водійському сидінні ОСОБА_1 співпадіння локалізації на його тілі тілесних ушкоджень із локалізацією виступаючих деталей салону автомобіля "BMW-3181"), експерти дійшли висновку, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 знаходився на місці водія автомобіля "BMW-3181".

Також висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину ґрунтується на даних, що містяться у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди

від 24 липня 2018 року; висновку судово-молекулярно-генетичної експертизи № 19/10-1/350-СЕ/18 від 25 вересня 2018 року, згідно з яким встановлені генетичні ознаки зразків крові ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, а генетичні ознаки клітин, виявлених на лівій подушці безпеки збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_1 і не збігаються з генетичними ознаками зразків крові ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 ; висновку автотехнічної експертизи № 4/774 від 27 вересня 2018 року та інших доказах, що в повній мірі були досліджені судом та покладені в основу вироку.

Крім того, в суді першої інстанції був допитаний експерт ОСОБА_10, який підтримав висновок експерта № 02-01/899 від 2 серпня 2018 року і висновок експертизи № 04-01/31/4/739 від 18 вересня 2018 року та пояснив, що у висновку від 2 серпня 2018 року описані всі тілесні ушкодження, які були виявлені у ОСОБА_1 . Також підтвердив, що експертна комісія, враховуючи властивості та локалізацію тілесних ушкоджень, наявних у ОСОБА_1, методом ситуаційного співставлення, дійшла висновку про те, що за кермом перебував саме ОСОБА_1 .

Таким чином, судом першої інстанції була належно перевірена та обґрунтовано спростована висунута ОСОБА_1 версія про те, що він не перебував за кермом свого автомобіля у момент ДТП.

З огляду на зазначене, також є необґрунтованими й доводи засудженого про те, що висновки комісійної комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи № 04-01/31/4/739 від 18 вересня 2018 року і судово-молекулярно-генетичної експертизи № 19/10-1/350-СЕ/18 від 25 вересня 2018 року ґрунтуються на припущеннях та суперечать одна одній.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення саме ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 286 КК. Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.

А тому доводи засудженого про відсутність у його діях складу інкримінованого йому злочину та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними й такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Колегія суддів також вважає безпідставними й доводи засудженого про те, що причина отримання смертельних травм пішоходами не пов`язана з його автомобілем, а є наслідком наїзду на них автомобіля "FIAT DOBLO" під керуванням ОСОБА_3, котрий не вжив заходів щодо унерухомлення свого автомобіля.

Так, згідно з даними висновку автотехнічної експертизи № 4/774 від 27 вересня 2018 року, в якому зазначено, що в дорожній обстановці, що склалася на момент ДТП, водій автомобіля "BMW-3181", державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_1 повинен був дотримуватись дозволеної швидкості руху в населеному пункті, а в момент виявлення перешкоди для руху у вигляді автомобіля "FIAT DOBLO", реєстраційний номер НОМЕР_2, який зупинився перед перехрестям на червоний сигнал світлофора, повинен був негайно вжити заходів для зменшення швидкості руху керованого ним автомобіля аж до його зупинки, тобто повинен був діяти у відповідності до вимог п.п. 2.3, 12.4 Правил дорожнього руху. В причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, знаходиться невиконання саме ОСОБА_1 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху та настання наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_5 .

Що ж стосується тверджень засудженого про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, то вони також є необґрунтованими.

Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.

При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їх обов`язкового повторного дослідження.

Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження всіх доказів у справі не свідчить про порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Водночас, під час апеляційного розгляду за скаргою ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції розглянув клопотання засудженого про виклик та допит експертів для з`ясування у них, на підставі яких відомостей вони дійшли висновків за результатами проведених експертних досліджень, і про витребування бодікамер поліцейських та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні за відсутністю підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК.

До того ж, суд апеляційної інстанції, погодившись із оцінкою досліджених у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції доказів, не надавав їм іншої оцінки.

А тому при здійсненні кримінального провадження щодо ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не порушив вимог засади безпосередності дослідження доказів.

Також є безпідставними й доводи засудженого про неналежне виконання адвокатом Ткаченко В.Л. своїх обов`язків щодо його захисту.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисник Ткаченко В.Л. ознайомлювався з матеріалами справи, брав участь у судових засіданнях як у суді першої, так і апеляційної інстанцій. При розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 захисник Ткаченко В.Л., який здійснював захист останнього, наведені в ній вимоги у суді підтримав і висловив позицію, яка узгоджувалась з вимогами та доводами, зазначеними в скарзі.

Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник Ткаченко В.Л. в судових засіданнях заявляв клопотання про дослідження доказів, під час допитів задавав питання свідкам, обґрунтовано висловлював свою позицію під час виступу в судових дебатах, що свідчить про його активну участь у розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 як в суді першої, так і апеляційної інстанцій.

Поряд з тим, у ході судового та апеляційного розглядів засуджений не ставив питання про заміну захисника Ткаченко В.Л. та не висловлював жодних зауважень щодо неналежності здійснення ним його захисту.

На думку колегії суддів касаційної інстанції, в матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на те, що захист засудженого в кримінальному провадженні здійснювався неналежно чи некомпетентною особою.

Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги засудженого, які аналогічні доводам його касаційної скарги, та обґрунтовано відмовив у її задоволенні, зазначивши мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, положення закону, якими керувався, а також указав підстави прийнятого рішення.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

А тому касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що судами при призначенні покарання ОСОБА_1 була врахована обставина, що обтяжує покарання, - спричинення тяжких наслідків, яка увійшла в об`єктивну сторону складу інкримінованого засудженому злочину фактично як кваліфікуюча ознака з огляду на бланкетність диспозиції всіх частин ст. 286 КК. З цих підстав вказана ознака не може бути врахована при призначенні покарання як така, що його обтяжує (ч. 4 ст. 67 КК).