236/1583/19 Про скоєння розпусних дій щодо малолітньої особи, посягаючи на її статеву недоторканість, нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток малолітньої особи, скоєне у стані алкогольного сп'яніння без застосування фізичного насильства та погроз - 16.03.2021 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Травянка О.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2020 року й ухвалу Донецького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120190504200001, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Первомайська Луганської області, проживаючого у АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 156 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 26 лютого 2019 року, будучи в стані алкогольного сп`яніння та перебуваючи в будинку АДРЕСА_2, де на той момент мешкав, усвідомлюючи, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є малолітньою особою, вчинив розпусні дії щодо останньої, посягаючи на її статеву недоторканість, нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток малолітньої особи та негативно впливаючи на психіку, без застосування фізичного насильства та погроз.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є необґрунтованими, а висновки судів про винуватість засудженого не підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема: відсутність належних доказів про вчинення ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп`яніння; обвинувачення у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованому йому злочину ґрунтується на показаннях ОСОБА_3 та ОСОБА_4, наданих з чужих слів; протокол огляду місця події є недопустимим доказом, оскільки він був проведений за день до звернення ОСОБА_3 із заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 щодо її малолітньої дитини. Крім того вказує, що органом досудового розслідування за наявності на це підстав, не проведено експертизу для визначення психічного стану ОСОБА_1 . Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на визнання вини засудженим, однак засуджений лише відмовився від дачі показань, оскільки вважав себе невинуватим. Також суд першої інстанції безпідставно послався на показання слідчого по справі - ОСОБА_5 . На вказані порушення суд апеляційної інстанції уваги не звернув, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні засуджений підтримав подану скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає до задоволення з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Таким чином, переглядаючи судові рішення суд касаційної інстанції виходить із встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 вчинив розпусні дії щодо малолітньої ОСОБА_2 .

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме на показаннях свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, даними протоколів: прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 11 березня 2019 року, проведення слідчого експерименту від 08 квітня 2019 року за участі засудженого ОСОБА_1, відповідно до якого останній докладно розповів та показав на місцевості, яким чином він скоював розпусні дії щодо малолітньої; огляду відеозапису слідчого експерименту від 24 квітня 2019 року, проведеного за участі ОСОБА_1, огляду місця події від 10 березня 2019 року; висновками судово-медичної та судово-психіатричних експертиз № 22 та № 282 відповідно.

Доводи захисника про недопустимість як доказу показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки такі показання відповідно до положень ст. 97 КПК України є показаннями з чужих слів, а тому не можуть братися судом до уваги, є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Законодавцем також передбачено, за яких умов суд може визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів (ч. 2 ст. 97 КПК України).

Водночас при прийнятті рішення суд зобов`язаний враховувати, зокрема, значення пояснень та показань у випадку їх правдивості для з`ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей; інші докази, які подавалися або можуть бути подані; а також можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

Як слідує з вироку суду першої інстанції, суд з урахуванням вимог вказаних норм закону, а також з урахуванням тієї обставини, що потерпіла ОСОБА_2 є малолітньою особою, а її безпосередній допит може негативно вплинути на її психологічний стан, визнав допустимими доказами показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, а тому відхиляє доводи касаційної скарги захисника, що стосуються використання показань із чужих слів.

Що стосується посилань захисника на те, що огляд місця події був проведений за день до звернення ОСОБА_3 із заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 відносно її малолітньої дитини, то вони є неспроможними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Так, з наявного в матеріалах справи рапорту помічника чергового Лиманського ВП Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області від 10 березня 2019 року вбачається, що 10 березня 2019 року о 18:08 зі служби 102 надійшло повідомлення про вчинення злочинних дій ОСОБА_1 щодо дитини заявниці ОСОБА_3 . Того ж дня, з 19:10 по 20:20 слідчим було проведено огляд місця події та складено відповідний протокол (а.п. 92,108-114).

Що стосується твердження захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно послався на визнання вини засудженим, хоча останній відмовився від дачі показань у суді першої інстанції, оскільки вважав себе невинуватим, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, з журналу судового засідання від 04 жовтня 2019 року та звукозапису до нього слідує, що після оголошення прокурором обвинувального акта, роз`ясненням суті обвинувачення, суддею у присутності захисника з`ясовувалось у засудженого його думка щодо визнання ним винуватості, на що останній повідомив, що винним себе визнає повністю, проте не має бажання давати показання (а.п. 70-73).

А тому, у вироку суду першої інстанції правильно вказана думка засудженого щодо визнання ним своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що вирок місцевого суду був оскаржений засудженим лише в частині невідповідності призначеного йому покарання через суворість.

Є неспроможними також і доводи сторони захисту про те, що органом досудового розслідування за наявності на це підстав, не проведено експертизу для визначення психічного стану ОСОБА_1, оскільки така експертиза на стадії досудового розслідування проведена була. Відповідно до висновку експерта судово-психіатричної експертизи № 373 від 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 в період часу, що відповідає інкримінованому правопорушенню, будь-яким хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності, слабоумством не страждав. За своїм психічним станом міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребував.

Що стосується доводів захисника про безпідставне, на думку останнього, посилання місцевим судом на вчинення засудженим злочину у стані алкогольного сп`яніння, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими судами нижчих інстанцій.

Як слідує з обвинувального акта та зі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, ОСОБА_1 вчинив злочинні дії щодо малолітньої потерпілої в стані алкогольного сп`яніння. Вказані обставини були встановлені на підставі досліджених судом доказів, зокрема даними протоколу слідчого експерименту від 08 квітня 2019 року, де сам засуджений за участю захисника, повідомив, що в день події вживав алкогольні напої. Крім того, під час судового розгляду засуджений, як зазначалось вище, визнав себе винним у вчиненні інкримінованого злочину і не заперечував факт вчинення злочинних дій в стані алкогольного сп`яніння. До того ж, колегія суддів враховує, що за встановлених судом обставин, що пом`якшують покарання (щире каяття) та обтяжують покарання (вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння), ОСОБА_1 було призначено мінімальне покарання, визначене санкцією ч. 2 ст. 156 КК України.

Щодо тверджень захисника про порушення вимог кримінального процесуального закону при посиланні суду першої інстанції на показання свідка - слідчого Сотнікова В.Ю. як на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, то вони в силу вимог ст. 97 КК України є слушними, проте такі показання не вплинули на доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої та не спростовують висновків суду щодо винуватості останнього.

Таким чином, на переконання колегії суддів вина засудженого у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи повністю підтверджена наявними в матеріалах справи доказами, а дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 156 КК України кваліфіковані правильно.

Отже, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діянь, в касаційній скарзі не наведено.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в межах, визначених ст. 404 КПК України, у порядку, встановленому ст. 405 цього Кодексу, належним чином розглянув доводи, викладені у апеляційній скарзі засудженого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, дав на них вичерпні відповіді і з цих питань умотивовано відмовив у задоволенні заявлених вимог засудженого про застосування щодо нього положень ст. 75 КК України, навівши переконливі аргументи.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а тому доводи захисника про невідповідність її вимогам кримінального процесуального закону є безпідставними.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним, достатнім для виправлення ОСОБА_1 й попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга захисника має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.