Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Черпака Ю.К., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА), Кабінету Міністрів України про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату недоплаченої заробітної плати за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на судові рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2015 року, Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року,

У липні 2015 року позивачі звернулися до суду з позовом, у якому просили:

визнати протиправну бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині не приведення постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 (268-2006-п) "Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова КМУ № 268) у відповідність до Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) та зобов'язати привести її у відповідність до зазначеного Закону;

зобов'язати ДСА здійснити перерахунок та виплатити їм заробітної плати з 28 березня 2015 року відповідно до положень статті 147 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ (2453-17) ) і виплачувати її в подальшому до змін в законодавстві.

Посилались на незаконність нарахування та виплати заробітної плати.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення постанови КМУ № 268 (268-2006-п) у відповідність до положень статті 147 Закону № 2453-VI у редакції станом на 28 березня 2015 року. Зобов'язано Кабінету Міністрів України виконати вимоги підпункту 2 пункту 13 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) (далі - Закон № 192-VІІІ (192-19) ) щодо приведення постанови КМУ № 268 (268-2006-п) у відповідність до вимог Закону № 2453-VI (2453-17) . В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Львівський апеляційний адміністративний суд рішенням від 22 жовтня 2015 року зазначену постанову окружного суду скасував та ухвалив нову про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просять попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Вказують на неправильне тлумачення судами положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

26 жовтня 2014 року набрав чинності України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ), яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII (1697-18) Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ (2453-17) .

З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ (192-19) затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ (2453-17) , статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ (192-19) Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII (3723-12) ), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР (108/95-ВР) ), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (2456-17) (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ (2453-17) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою № 268 (268-2006-п) , зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII (1697-18) та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ (192-19) обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Аналізуючи вище згадані норми матеріального права, Верховний Суд України в постановах від 12 липня 2016 року (справа № 21-1726а16), від 13 липня 2016 року (справа № 21-1888а16) вказав на те, що оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (719-18) та "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, тому управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, позивачі працюють в апараті Підволочиського районного суду Тернопільської області. На їх переконання, з 28 березня 2015 року їм заробітна плата нараховується і виплачується в супереч вимогам, передбаченим частиною першою статті 147 Закону № 2453-VІ.

З урахуванням зазначених обставин, норм матеріального права та висновків Верховного Суду України, викладених у вище згаданих постановах, рішення апеляційного суду є обґрунтованим і законним, а доводи, викладені в касаційній скарзі - безпідставні.

Зокрема, як зазначено в абзаці другому частини першої статті 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції враховані положення європейського законодавства та скасовано рішення суду першої інстанції.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 221-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.