514/662/14-к Про порушення Правил дорожнього руху та скоєння наїзду на пішохода, який рухався вздовж проїзної частини дороги зліва направо відносно руху автомобіля, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, та залишення потерпілого у небезпеці - 10.03.2021 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Іванцової Зої Анатоліївни, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 03 липня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12012170110000352, стосовно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Юр`ївка Тарутинського району Одеської області, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тарутинського районного суду Одеської області від 03 липня 2015 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 135 КК - на строк 1 рік 6 місяців; за ч. 2 ст. 286 цього Кодексу - на строк 6 років 6 місяців

з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі

ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 08 грудня 2012 року, близько 19 год 35 хв, порушуючи п. 2.9 "а" Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), у стані алкогольного сп`яніння керував технічно справним автомобілем "Mitsubishi Pajero", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Дзержинського

в смт Тарутине Одеської області з боку спуску Антонова в напрямку околиці селища, наближаючись до будинку № 106, не дотримався вимог пунктів 1.5, 2.3 "б", 12.1, 12.3 ПДР (1306-2001-п) , був неуважним, не контролював постійно свого руху, не слідкував за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну під час виникнення небезпеки для руху - появи пішохода ОСОБА_2, який рухався уздовж правого краю проїзної частини в попутному напрямку, не вжив заходів для зменшення швидкості руху до повної зупинки автомобіля, в результаті чого допустив наїзд на ОСОБА_2, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть на місці події.

Після цього ОСОБА_1 зник з місця пригоди, завідомо залишивши без допомоги потерпілого, який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, хоча ОСОБА_1 повинен був надати йому допомогу.

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 19 травня 2016 року вищевказаний вирок місцевого суду залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 07 листопада 2017 року ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 травня

2016 року скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 01 липня 2020 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 змінив. Постановив скасувати вищевказаний вирок у частині засудження його за ч. 1 ст. 135 КК та закрив кримінальне провадження в цій частині

у зв`язку з відсутністю в діянні засудженого складу кримінального правопорушення. Також виключив із резолютивної частини вироку посилання суду на призначення ОСОБА_1 остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник Іванцова З. А., вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційної інстанції від 01 липня 2020 року, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Своє прохання мотивує тим, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості. Зазначає, що винуватості ОСОБА_1

у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, не доведено належними доказами, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи. Посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильно надану оцінку доказам.

Крім того, за твердженням захисника суди не обґрунтували висновку щодо вчинення засудженим злочину в стані алкогольного сп`яніння і не надали оцінки висновку експерта про відсутність у крові засудженого етилового спирту. Разом із цим захисник указує, що суди надали перевагу показанням свідків сторони обвинувачення, і не надали оцінки показанням інших свідків та не зазначили мотивів їх відхилення. Зазначає, що місцевий суд усупереч вимогам КПК (4651-17) після поновлення судового розгляду та допиту свідка

ОСОБА_3 видалився до нарадчої кімнати, не провівши судових дебатів щодо додатково досліджених обставин, та не надав останнього слова ОСОБА_1 .

Також захисник наголошує, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 439 КПК не виконав вказівок суду касаційної інстанції, а саме не встановив механізму ДТП та не спростував доводів сторони захисту щодо непричетності до ДТП засудженого, а до того ж не навів

в ухвалі достатніх мотивів залишення апеляційної скарги сторони захисту без задоволення, внаслідок чого оскаржене судове рішення, на її думку, не відповідає положенням ст. 419 КПК.

Вважає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам сторони захисту щодо штучності плям та слідів крові, виявлених на автомобілі засудженого, і стосовно неможливості збереження слідів крові на резонаторі автомобіля.

Зазначає про недопустимість фактичних даних, що містяться у протоколі слідчого експерименту від 04 листопада 2013 року та висновку судової автотехнічної експертизи № 6165, проведеної на підставі вихідних даних, отриманих за результатами цього слідчого експерименту. Крім того, посилається на недопустимість фактичних даних, що містяться в протоколі огляду місця події від 09 грудня 2012 року, оскільки цей огляд володіння ОСОБА_1 було проведено без ухвали слідчого судді та за участю понятих, один з яких є родичем, а інший - знайомим потерпілих. У зв`язку з цим на переконання захисника, висновок експертизи від 26 грудня 2012 року № 994 є недопустимим, адже на дослідження експерту були надані об`єкти, вилучені під час проведення вказаного огляду місця події.

Крім того, вказує на порушення апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки суд повторно не дослідив обставини, які, на думку сторони захисту, були досліджені місцевим судом не повно (не досліджені).

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Від представника потерпілої Абросімова А. П., який діє в інтересах потерпілої

ОСОБА_4, надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника Іванцової З. А. Представник потерпілої зазначає про законність та обґрунтованість ухвалених рішень судами першої та апеляційної інстанцій. Свою позицію мотивує тим, що доводи касаційної скарги захисника є неспроможними, а докази, на яких ґрунтується винуватість

ОСОБА_1, є допустимими. Просив розгляд касаційної скарги проводити без його участі.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду не подали.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, вивчивши доводи, викладені у касаційній скарзі та запереченнях представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката

Абросімова А. П., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення

та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне

та обґрунтоване судове рішення.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження, як про це ставить питання у касаційній скарзі захисник Іванцова З. А.

З урахуванням статей 433 та 438 КПК Верховний Суд позбавлений можливості встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Натомість зазначені захисником доводи щодо невстановлення механізму ДТП, перевірки версії сторони захисту про непричетність ОСОБА_1 до вчинення злочину, протиріч у висунутій стороною обвинувачення версії подій, стану алкогольного сп`яніння потерпілого, що на думку сторони захисту, перебуває у причинному зв`язку з наслідками, що настали, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який погодився

з рішенням суду нижчої інстанції, зокрема щодо правильності встановлених фактичних обставин. У зв`язку з цим посилання захисника на постанову Верховного Суду від 21 січня 2020 року (№ 51-2568км19) є неспроможними, оскільки всі вищевказані доводи були предметом перевірки як місцевого, так і апеляційного судів. У цьому аспекті необґрунтованими є також твердження захисника щодо невиконання Одеським апеляційним судом під час повторного апеляційного розгляду вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у рішенні від 07 листопада 2017 року, яким скасовано ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року щодо ОСОБА_1 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим

і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно

з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У свою чергу, положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ

з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів

- з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінка доказів, як вбачається зі ст. 94 КПК, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.

Свій висновок щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону і в сукупності визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку. Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_1

за ч. 2 ст. 286 КК є правильною. Вирок у цій частині відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Апеляційний розгляд згідно з ч. 1 ст. 405 КПК здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК (4651-17) .

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції

в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою

і вмотивованою.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Відповідно до ч. 2 цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції дотримався.

Дослідивши докази, суд апеляційної інстанції установив, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого

ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження

в межах поданих апеляційних скарг захисника та засудженого, зазначила,

що, незважаючи на позицію ОСОБА_1, відповідно до якої він не визнає себе винуватим та заперечує свою причетність до ДТП, його винуватість у повній мірі доведена доказами, дослідженими судом першої інстанції та перевіреними апеляційним судом.

В оскарженому вироку місцевий суд навів усі встановлені обставини, які відповідно

до ст. 91 КПК підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених

у судовому засіданні доказів із зазначенням підстав, з яких приймає одні докази та відкидає інші. Свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, суд зробив на підставі доказів, які він дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК.

У зв`язку з викладеним колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції

про доведеність винуватості ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2

ст. 286 КК, за обставин, наведених у вироку, зазначивши, що порушення вимог п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) з боку водія ОСОБА_1 перебуває у причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками, що призвело до смерті ОСОБА_2, а тому дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та засудженого в цій частині. У зв`язку з цим рішення місцевого та апеляційного судів щодо ОСОБА_1

не суперечать постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) , як на це вказує захисник у касаційній скарзі.

Відтак неспроможними є і посилання захисника на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 753/11543/17-к.

Зокрема, колегія суддів зазначила, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, підтверджені сукупністю зібраних, перевірених та належно оцінених судом першої інстанції доказів, а саме: показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які стверджували,

що на місці події було видно сліди волочіння по дорозі від будинку ОСОБА_1 до того місця, де знайшли тіло ОСОБА_2 ; протоколом огляду місця ДТП від 08 грудня

2012 року, схемою та фототаблицею до нього, за яким на ділянці дороги по

вул. Дзержинського в смт Тарутине виявлений труп ОСОБА_2 із тілесними ушкодженнями, на ділянці дороги є сліди волочіння, також на бетонному майданчику для заїзду перед воротами будинку № 103 на вул. Дзержинського наявні сліди гальмування; протоколом огляду місця події від 09 грудня 2012 року та фототаблицею до нього, згідно з яким був оглянутий автомобіль марки "Mitsubishi-Pajero Pinin", р/н НОМЕР_1, який знаходився на подвір`ї будинку АДРЕСА_1, в результаті огляду автомобіля були вилучені три змиви плям бурого кольору,

пакет із волоссям темного кольору та автомобіль марки "Mitsubishi-Pajero Pinin",

р/н НОМЕР_1 ; показаннями свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_6, які, серед іншого, підтвердили факт того, що брали участь в огляді місця події, огляді автомобіля, де були виявлені та вилучені плями бурого кольору, схожі на кров, і волосся; показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які, зокрема, підтвердили факт виявлення

і вилучення речових доказів під час огляду вищевказаного автомобіля; висновком експерта від 29 грудня 2012 року № 764 та фототаблицею до нього, за яким встановлені пошкодження одягу і взуття загиблого ОСОБА_2, спричинені внаслідок ДТП; висновком експерта від 26 грудня 2012 року № 994, відповідно до якого встановлено, що кров у трьох змивах, вилучених із днища автомобіля "Mitsubishi-Pajero Pinin", державний номерний знак НОМЕР_1, належить загиблому ОСОБА_2, крім цього, волосся, вилучене з донної частини автомобіля, також належить йому; висновком комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи від 21 серпня 2013 року № 107 за фактом ДТП; протоколом проведення слідчого експерименту за участю статиста і двох понятих, схемою пригоди й фототаблицею до нього від 04 листопада 2013 року; висновком судової автотехнічної експертизи від 11 листопада 2013 року № 6165 щодо обставин наїзду автомобіля "Mitsubishi-Pajero" на пішохода, з якого видно, що

ОСОБА_1, керуючи вказаним автомобілем, порушив вимоги п.12.3 ПДР (1306-2001-п) , і ці порушення мають причинний зв`язок із фактом наїзду автомобіля на пішохода; висновком експерта від 02 січня 2013 року № 194, згідно з яким причиною смерті ОСОБА_2 були тілесні ушкодження, отримані ним унаслідок ДТП; висновком судової автотехнічної експертизи № 10180 із дослідження технічного стану автомобіля "Mitsubishi-Pajero" від 27 грудня 2012 року, з якого видно, що на момент ДТП згаданий автомобіль був у технічно справному стані; висновком судової транспортно-трасологічної експертизи № 10179

із дослідження автомобіля "Mitsubishi-Pajero" від 27 грудня 2012 року та фототаблицею до нього, згідно з яким досліджений автомобіль має технічні пошкодження, характерні

під час наїзду на людину.

Суд вважає обґрунтованими висновки про те, що саме невиконання ОСОБА_1 вимог п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) , з технічної точки зору, перебуває у причинному зв`язку із ДТП і що саме його дії і наслідки, які настали, мають необхідний і достатній причинний зв`язок.

Апеляційний розгляд справи проведено без істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які вплинули чи могли вплинути на законність ухваленого рішення.

В оскаржених судових рішеннях проаналізовано та оцінено всі розглянуті

в судовому засіданні докази у їх сукупності, дії ОСОБА_1 як вчинення

злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, кваліфіковано правильно. Ставити під сумнів юридичну оцінку злочинних дій засудженого колегія суддів підстав не має.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційні скарги захисника та засудженого і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду в частині доведення винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що більшість із наведених захисником Іванцовою З. А. доводів уже були предметом перевірки суду касаційної інстанції під час розгляду раніше поданої захисником Чорним Г. Г. в інтересах засудженого ОСОБА_1 касаційної скарги з уточненнями, і за ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року

у відкритті касаційного провадження захиснику Чорному Г. Г. було відмовлено

на підставі, передбаченій п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, оскільки зі змісту касаційної скарги та наданих до неї судових рішень не убачалося підстав для її задоволення.

Зокрема, предметом перевірки Верховного Суду були такі доводи:

- невиконання апеляційним судом вказівок Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 07 листопада

- надання переваги показанням свідків сторони обвинувачення і ненадання оцінки показанням інших свідків;

- про штучне походження слідів крові та волосся, вилучених 09 грудня 2012 року під час огляду автомобіля засудженого ОСОБА_1 ;

- неможливість збереження слідів крові на резонаторі автомобіля;

- перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння під час вчинення злочину;

- розбіжності у висновках експертиз № 107, 108 та 194.

Отже, захисник Іванцова З. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, більшість доводів якої вже були перевірені судом касаційної інстанції, за наслідком чого цей Суд постановив вищевказане судове рішення. Крім того, наявність ухвали Верховного Суду,

за якою відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, виключає можливість повторного розгляду цим Судом аналогічних доводів, оскільки нормами КПК (4651-17) не передбачено багаторазового розгляду касаційної скарги на ті самі судові рішення з тих самих підстав.

Тому, враховуючи вимоги статей 424, 428 та 433 КПК, ці доводи не можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції повторно.

Стосовно інших доводів, викладених у касаційній скарзі захисника, які не були предметом перевірки суду касаційної інстанції, Суд дійшов такого висновку.

Доводи про те, що місцевий суд усупереч вимогам КПК (4651-17) після поновлення судового розгляду та допиту свідка ОСОБА_3 видалився до нарадчої кімнати, не провівши судових дебатів щодо додатково досліджених обставин, встановлених судом, та не надав останнього слова ОСОБА_1,є безпідставними. Як вбачається з журналу (т. 3,

а. с. 79 - 81) і технічного звукозапису судового засідання від 02 липня 2015 року, після допиту свідка ОСОБА_3 суд перейшов до судових дебатів та надав можливість висловити свою позицію сторонам, зокрема і ОСОБА_1 . Після цього суд надав останнє слово засудженому і згодом видалився до нарадчої кімнати.

З приводу доводів у касаційній скарзі захисника Іванцової З. А. про недопустимість фактичних даних протоколу огляду місця події від 09 грудня 2012 року володіння

ОСОБА_1 проведеного без ухвали слідчого судді та за участю понятих, один з яких є родичем, а інший - знайомим потерпілих, у зв`язку з чим є недопустимим і висновок експертизи від 26 грудня 2012 року № 994, адже на дослідження експерту були надані об`єкти, вилучені під час вказаного огляду місця події, слід зазначити таке.

Предметом перевірки як місцевого, так і апеляційного судів були доводи сторони захисту про те, що протоколи огляду місця події є недопустимими доказами. Ці доводи обґрунтовано визнано безпідставними. У цьому аспекті неспроможними є твердження захисника щодо недопустимості висновку експерта від 26 грудня 2012 року № 994, який, на її думку, було складено на підставі недопустимих доказів.

Бездоказовими є доводи захисника про недопустимість протоколу огляду місця події за участю ОСОБА_1 від 09 грудня 2012 року, оскільки понятими були зацікавлені особи, один з яких є родичем, а інший - знайомим потерпілих.

Так, положеннями ч. 7 ст. 223 КПК встановлено, що слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів,

а також особи, заінтересовані у результатах кримінального провадження. Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.

Понятий це незаінтересована в результатах кримінального провадження особа, яку запрошує слідчий або прокурор для участі у слідчій (розшуковій) дії з метою засвідчення факту, змісту та результатів її проведення.

Незаінтересованістю понятого слід розуміти відсутність його власного процесуального інтересу в кримінальному провадженні. Наявність такого інтересу є підставою для відмови у його залученні як понятого.

Разом з тим доводи захисника про недопустимість протоколу огляду місця події за участю понятих ОСОБА_6 і ОСОБА_3 не були підтверджені, та доказів щодо їх недопустимості в матеріалах кримінального провадження не має. Не наведено обґрунтованих доводів та не надано документів на підтвердження цього факту

і в касаційній скарзі захисника. При цьому не вказано належних мотивів та обставин,

які могли викликати сумнів у неупередженості понятих ОСОБА_6 і ОСОБА_3

і як це могло вплинути на об`єктивне встановлення обставин під час огляду.

Стосовно проведення огляду місця події за участю ОСОБА_1 у його подвір`ї без ухвали слідчого судді, то слід вказати, що його було проведено на підставі письмової згоди самого ОСОБА_1, і це підтверджено показаннями останнього, наданими в суді. Крім цього, засуджений стверджував, що дійсно добровільно надав згоду на огляд його автомобіля, який був на подвір`ї його будинку, та не зазначав про будь-які заходи фізичного чи психологічного впливу на нього під час досудового слідства чи судового розгляду, що спонукало його надати такий дозвіл.

Отже обставини огляду і будь-які інші відомості в матеріалах провадження не свідчать про його відмову надати доступ до автомобіля. Також і під час досудового розслідування та розгляду справи в судах першої, апеляційної чи касаційної інстанцій жодних скарг на те, що огляд його автомобіля було проведено всупереч його волі, ОСОБА_1 не заявляв. За таких обставин сукупність дій засудженого свідчить про його згоду на огляд автомобіля, відтак не було потреби звертатися до слідчого судді в порядку частини третьої статті 233 КПК.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у провадженні № 51-1173км18 (справа

№ 159/451/16-к), а також Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року

у провадженні № 13-43кс19 (справа № 640/6847/15-к).

У цьому аспекті неспроможними є посилання захисника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду (№ 51-1333км20 від 27 травня 2020 року, № 51-3331км18 від 07 червня 2018 року, № 51-4505км18 від 26 лютого 2019 року, № 51-528км18 від 19 березня

2019 року), оскільки, по-перше, вони стосуються проведення обшуку у домоволодінні під виглядом огляду місця події, що не відповідає фактичним обставинам цієї справи, так як у володінні ОСОБА_1 було проведено огляд автомобіля та на його зовнішніх деталях виявлено і вилучено, зокрема, змиви плям бурого кольору та волосся, що як

в подальшому було встановлено належать ОСОБА_2 . По-друге, за наведеними захисником постановами огляд місця події було проведено за відсутності будь-яких фактичних даних, що стали підставою для його проведення, що також не відповідає фактичним обставинам, встановленим у цій справі. Що ж стосується посилання захисника на постанову Верховного Суду від 13 травня 2020 року (№ 51-2824км18),

то викладена у ній правова позиція також не може бути застосована у цій справі, оскільки в ній описано проведення обшуку салону автомобіля під виглядом огляду місця події.

Отже, обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин, покладених в основу зазначених вище рішень, і такі відмінності мають істотне значення з точки зору правових наслідків допущеного у кримінальному провадженні недотримання вимог КПК (4651-17) .

Також, неспроможними є доводи захисника щодо недопустимості фактичних даних,

що містяться у протоколі огляду місця події від 09 грудня 2021 року під час якого оглядався автомобіль "MitsubishiPagero Ріnіn" у зв`язку з його неповнотою, оскільки

у ньому не зазначено кількість та розміри плям бурого кольору, що були вилучені,

а в описовій частині протоколу не зазначено щодо виявлення волосся, тоді як в заключній частині вже вказано про його вилучення. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів щодо допустимості вказаного доказу, а зазначені захисником порушення, що стосуються оформлення протоколу не є істотними.

Крім того Верховний Суд не вбачає істотних порушень вимог КПК (4651-17) , що стосується вилучення 09 грудня 2012 року автомобіля "Mitsubishi Pagero Ріnіn", як на це вказує захисник. Як вбачається з матеріалів судової справи 17 грудня 2012 року органу досудового розслідування було надано дозвіл слідчого судді на вилучення вказаного автомобіля у порядку, передбаченому Главою 15 КПК (4651-17) .

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо порушення вимог п. 6 ч. 2

ст. 87 КПК в редакції від 13 квітня 2012 року, якою передбачалося, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод діяння

з отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним

чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Так, захисник не посилається

у касаційній скарзі на конкретні випадки використання цих показань, наданих

ОСОБА_1 у статусі свідка в цьому кримінальному провадженні.

Твердження про недопустимість фактичних даних, які містяться у протоколі слідчого експерименту від 04 листопада 2013 року та висновку судової автотехнічної експертизи № 6165, проведеної на підставі вихідних даних, отриманих за результатами цього слідчого експерименту, були предметом перевірки апеляційного суду, який дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці докази отримано відповідно до вимог, встановлених КПК (4651-17) , істотних розбіжностей у одязі потерпілого і статиста, залученого для проведення слідчого експерименту, що могло вплинути на об`єктивність отриманих фактичних даних,

не встановлено, з чим погоджується і колегія суддів касаційної інстанції. У зв`язку з цим, посилання захисника на постанову Верховного Суду від 07 липня 2020 року

(№ 51-2113км19) є необґрунтованим, оскільки в цій ситуації при проведенні слідчих експериментів були спотворені дані щодо обставин ДТП, які мали суттєве значення для кримінального провадження, що призвело до надання невірних вихідних даних експерту та застосування ним іншої методики і як наслідок невірної технічної оцінки діям водіїв.

Неспроможними також є доводи захисника щодо порушення місцевим судом вимог статей 91, 370, 374 КПК у зв`язку з тим, що встановлений судом час вчинення злочину не відповідає часу вчинення злочину, зазначеному в обвинувальному акті.

Як зазначив місцевий суд у вироку, органами досудового розслідування вказано,

що ОСОБА_1 08 грудня 2012 року близько 19 год 55 хв скоїв ДТП, унаслідок чого загинув ОСОБА_2 . У судовому засіданні встановлено, що, дійсно, ОСОБА_1 вчинив ДТП 08 грудня 2012 року приблизно о 19 год 35 хв. Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що почула звук гальмування машини і гавкіт собаки, приблизно через 10-15 хвилин вона вийшла з подвір`я свого будинку і побачила свого чоловіка ОСОБА_2 на дорозі, вона подзвонила своїм знайомим. Ці пояснення свідка підтверджуються вихідним дзвінком з її телефону, здійсненим о 19 год 46 хв, згідно з роздруківкою дзвінків оператора мобільного зв`язку ПрАТ "КИЇВСТАР ДЖ.ЕС.ЕМ.".

Отже, уточнення судом часу події на 20 хвилин не змінює істотно суті обвинувачення

та не є порушенням у розумінні ст. 412 КПК, яке може бути підставою для скасування судового рішення.

Що стосується тверджень про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК у частині необхідності повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, то вони є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як вбачається з матеріалів судової справи, а саме журналів судових засідань

від 04 грудня 2019 року (т. 5, а. с. 52-54), 23 грудня 2019 року (т. 5, а. с. 64-66), 04 лютого 2020 року (т. 5, а. с. 81-87), 12 березня 2020 року (т. 5, а. с. 103,104) та 01 липня

2020 року (т. 5, а. с. 131-135), а також аудіо-, відеозаписів технічної фіксації цих судових засідань, клопотання учасників, зокрема і сторони захисту про повторне дослідження окремих обставин у вказаному кримінальному провадженні було задоволено.

Як видно з оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції, обмежившись безпосереднім дослідженням доказів, зокрема вказаних стороною захисту та досліджених із власної ініціативи, а також аналізом у своїй ухвалі доказів, досліджених судом першої інстанції, та висновків цього суду, не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки погодився з наданою місцевим судом оцінкою доказів, а отже, застосована ним процедура не суперечила встановленим у статтях 22, 23 КПК засадам змагальності та безпосередності дослідження показань, висновків експертів, речей і документів.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15, повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду такий факт установлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції.

Усупереч доводам захисника під час здійснення кримінального провадження апеляційний суд не порушив загальних засад, закріплених у ст. 7 КПК, а з огляду на положення

ст. 404 вказаного Кодексу не був зобов`язаний повторно досліджувати всі зібрані у справі докази, адже він не дав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. Незгода захисника

з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено

з порушенням норм кримінального процесуального закону.

Інші доводи захисника стосовно оцінки фактичних обставин та дослідження доказів Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.

Отже, наведені в касаційній скарзі захисника мотиви щодо незгоди із судовими рішеннями в частині доведеності винуватості засудженого, а також із наданою судами оцінкою окремих доказів, не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили Суду дійти висновку про ухвалення рішень з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено

ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне

й обґрунтоване судове рішення, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі й тих, на які вказувала захисник у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 03 липня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 липня 2020 року залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Іванцової Зої Анатоліївни в інтересах засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.