307/1403/18 Про порушення Правил дорожнього руху, не зменшення швидкостіь і не зупинення автомобіля після виявлення вантажного автомобіля, який виїхав з іншої дороги, здійснив виїзд на протилежну сторону дороги, внаслідок чого був скоєний наїзд на малолітню потерпілу, в результаті чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження від яких загинула на місці пригоди - 04.03.2021 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кричфалушія І.І. на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 липня

2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018070000000124, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 600 000 грн на відшкодування моральної шкоди та у дохід держави 2860 грн процесуальних витрат.

Вироком установлено, що 06 березня 2018 року близько 14:15

ОСОБА_1, керуючи автомобілем "Mercedes-Benz C 220" н/з НОМЕР_1 Польської Республіки, рухаючись по вул. Дж. Ленона у с. Калини Тячівського району в напрямку с. Ганичі, порушуючи вимоги п.п. 2.3 "б", 12.3, 12.4 та

12.4 "б" Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), перевищив дозволену в населених пунктах швидкість, яка не повинна бути більшою ніж 50 км/год, під час виїзду з прилеглої праворуч другорядної дороги вантажного автомобіля IVECO, н/з НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 не вжив заходів для зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу, а різко скерував свій автомобіль ліворуч, внаслідок чого виїхав на зустрічну смугу та ліве узбіччя, де біля будинку № 36 допустив наїзд на малолітню ОСОБА_4, яка від отриманих тілесних ушкоджень померла.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого - адвокат Кричфалушій І.І. порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що висновки судових інстанцій щодо вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину частково ґрунтуються на недопустимих доказах. Так, на думку захисника, висновок автотехнічної експертизи № 10/79 не відповідає вимогам статей 101, 102 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ). Також стверджує, що зазначений висновок зроблено, зокрема, на підставі протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3 та протоколу огляду CD-R диску з надписом "ARITA", які з огляду на вимоги ст. 86 КПК є недопустимими доказами. Посилається на те, що судовими інстанціями не надано належної оцінки діям водія автомобіля IVECO, н/з НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який теж порушив ПДР (1306-2001-п) . Крім того, зазначає, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Вважає, що пом`якшуючі покарання обставин та дані про особу ОСОБА_1 давали судовим інстанціям підстави для призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 у режимі відеоконференції підтримав касаційну скаргу захисника.

Прокурор вважає, що касаційна скарга захисника Кричфалушія І.І. задоволенню не підлягає, а судові рішення щодо ОСОБА_1 мають бути залишені без зміни.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому за ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, переглядаючи судові рішення, касаційний суд виходить із установлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

Перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо

ОСОБА_1, з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність і дотримання вимог кримінального процесуального закону, Суд вважає, що суд першої інстанції (з яким обґрунтовано погодився і апеляційний суд) відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.

Зокрема, з досліджених у судовому засіданні показань ОСОБА_1, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 видно, що ОСОБА_1 рухався по вул. Дж. Ленона у с. Калини Тячівського району з перевищенням швидкості та здійснював маневр обгону двох транспортних засобів на зустрічній смузі руху. Побачивши вантажівку, яка виїжджала з другорядної дороги на головну, ОСОБА_1, не зменшуючи швидкості та не гальмуючи, намагаючись об`їхати її попереду, повернув ліворуч, але автомобіль занесло за межі проїзної частини, де він збив дитину.

Показання засудженого та свідків судом проаналізовано в сукупності та взаємозв`язку з даними висновку експерта № 57, згідно з яким у потерпілої ОСОБА_4 мали місце численні тілесні ушкодження та переломи, які характерні для зіткнення з легковим автомобілем і відносяться до тяжких, що призвели до смерті; даними протоколу огляду місця ДТП з фототаблицями до нього та протоколу огляду CD-R диску з надписом "ARITA" із записом з камери відеоспостереження.

Судом надано належну оцінку, як окремо, так і в сукупності з іншими доказами даним висновку експерта № 10/79, згідно з яким у даній дорожній ситуації водій автомобіля "Mercedes-Benz C 220", н/з НОМЕР_1,

ОСОБА_1 в момент виникнення небезпеки для руху, заданий слідством, мав технічну можливість зупинити транспортний засіб до місця умовного контактування з вантажним автомобілем, тим самим уникнути виїзду свого автомобіля за межі проїзної частини; з технічної точки зору причиною настання ДТП стали дії водія автомобіля "Mercedes-Benz C 220" н/з НОМЕР_1

ОСОБА_1, який не дотримався вимог пунктів 12.3, 12.4 ПДР (1306-2001-п) , порушив швидкісний режим та, маючи технічну можливість об`єктивно оцінити дорожню обстановку, не застосував своєчасного гальмування транспортного засобу.

Таким чином, у колегії суддів не викликає сумнівувисновок місцевого суду про те, що причиною ДТП, що призвела до смертельного травмування потерпілої ОСОБА_4, стали саме дії водія ОСОБА_1, який під час керування транспортним засобом порушив ПДР (1306-2001-п) .

Доводи захисника у касаційній скарзі стосовно недопустимості як доказу висновку експерта № 10/79 є неприйнятними.

Як видно з матеріалів справи, під час проведення експертизи експертом були використані вихідні дані, отримані під час досудового розслідування.

Наданий висновок № 10/79 був предметом безпосереднього дослідження та оцінки суду відповідно до вимог ст. 94 КПК. За результатами такої оцінки з наведенням відповідних мотивів місцевий суд правильно не взяв до уваги цей висновок у частині визначення (конкретної) швидкості руху автомобіля "Mercedes-Benz". У решті цей висновок обґрунтовано визнано належним та допустимим доказом і під час його дослідження порушень вимог статей 101, 102 КПК не встановлено.

Предметом безпосереднього дослідження суду був і протокол огляду

CD-R диску з надписом "ARITA" із записом з камери відеоспостереження магазину "Марія", розташованого на вул. Дж. Ленона в с. Калини (на якому зафіксовано рух автомобіля "Mercedes-Benz C 220", н/з НОМЕР_1, по вул. Дж. Ленона), що був добровільно виданий ОСОБА_8 працівникам поліції (про що свідчить її заява). Порушень органами досудового розслідування вимог процесуального закону (у тому числі статей 104, 237, 223 КПК) у ході проведення його огляду, місцевим судом не встановлено.

Отже, доводи захисника в касаційній скарзі з цього приводу безпідставні.

Що стосується протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3, то суд у вироку не послався на нього, як на окреме джерело доказу вини ОСОБА_1 .

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК кваліфіковані правильно.

Що стосується призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання, то колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до вимог ст. 50 КК метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Статтею 65 КК передбачено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкціях частин статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд врахував, що він раніше не судимий, його вік, позитивну характеристику за місцем проживання, а також визнання вини у вчиненому, щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та призначив засудженому покарання, близьке до мінімальної межі санкції за вчинений злочин. Водночас, призначаючи ОСОБА_1 покарання, яке належить відбувати реально, суд врахував, що він вчинив хоча і з необережності, проте тяжкий злочин, внаслідок ДТП, яке сталося з вини ОСОБА_1, загинула дитина.

Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

За правилами ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Судові інстанції не встановили обставин, за яких можливе звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Не вбачає підстав для призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК і колегія суддів.

Заявлений у справі цивільний позов потерпілого вирішено відповідно до вимог цивільного законодавства.

Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК.

Як видно з ухвали, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив та проаналізував наведені в апеляційній скарзі захисника доводи та надав на них вичерпні відповіді, належним чином мотивувавши свій висновок щодо залишення скарги без задоволення.